Відкрити головне меню

Натаніель Барнабі

британський інженер-кораблебудівник

Натаніель Барнабі, (англ. Sir Nathaniel Barnaby, 25 лютого 1829, Чатем, Велика Британія — 16 червня 1915, Лондон, Велика Британія[1]) — британський кораблебудівник, з 1872 до 1885 служив директором Управління військово-морського кораблебудування (англ. Director of Naval Construction, DNC) Королівського військово-морського флоту Великої Британії. Один із засновників найстарішого англійського товариства морських інженерів. Кавалер ордена Лазні.

Натаніель Барнабі
Sir Nathaniel Barnaby.jpg
Народився 25 лютого 1829(1829-02-25)
Чатем, Англія, Сполучене Королівство
Помер 16 червня 1915(1915-06-16) (86 років)
Лондон, Сполучене Королівство
Громадянство
(підданство)
Flag of the United Kingdom.svg Сполучене Королівство
Діяльність інженер, винахідник
Нагороди
Лицарі-Командори ордена Лазні‎

БіографіяРедагувати

Ранні рокиРедагувати

Натаніель Барнабі народився у Чатемі 25 лютого 1829 року. У віці 14-ти років у Ширнессі[en] поступив на флот учнем. Після завершення навчання у військово-морській школі Портсмута, у 1852 році у віці 23 років став креслярем на казенній верфі у Вуліджі[en]. Два роки по тому, у 1854 році, призначений в Управління військового кораблебудування. Брав участь у проектуванні броненосного фрегата «HMS Warrior (1860)».

У 1863 році головним будівничим флоту став Едвард Рід, чоловік сестри Барнабі. Сам Барнабі очолив штаб Ріда і у цій ролі брав участь у проектуванні більшості нових кораблів.

Зрілі рокиРедагувати

Після відставки Ріда Барнабі у 1872 році у віці 43 років призначений президентом Ради з кораблебудування і головним корабельним інженером флоту (англ. President of the Council of Construction and Chief Naval Architect з 1875 року його посаду перейменовано у «директор Управління військово-морського кораблебудування» англ. Director of Naval Construction, DNC).

Сер Натаніель Барнабі очолював віськове кораблебудування Великої Британії протягом 13 років, і період його перебування на посаді був відзначений винятковими труднощами у розробленні проектів, як у технічному, так і у фінансовому плані[2]. Оснащуючи свої проекти озброєнням, він змушений був змиритися із швидким збільшенням калібру — від 12" 35-тонних нарізних дульнозарядних гармат до 16,25" 110-тонних казеннозарядних, що застосовувались як головний калібр. Крім цього, поява допоміжної артилерії також додала нових задач до проблеми створення збалансованого проекту броненосного лінкора. Торпедна зброя також стрімко розвивалася і породжувала нові проблеми.

З іншого боку, броня почала відставати від зростаючої потужності гармат. Для протистояння снарядам великих калібрів була потрібна аномально велика товщина бронеплит, що знижувало розміри площі, яку можна було захистити такою бронею, і значно ускладнювало проблему створення захисту корабля по ватерлінії.

При цьому можливості міноносця вихвалялись до такої міри, що до початку 1880-х років його стали всерйоз розглядати як конкурента лінійного корабля щодо лідерства у військово-морському флоті, і лунали голоси, що будівництво важко озброєних і броньованих одиниць слід припинити.

Діапазон його конструктивних звершень простягався від останніх рангоутних панцерників з центральною батареєю до баштових кораблів, що несуть найбільші гармати з коли-небудь встановлених на британських лінкорах — надзвичайно строката колекція типів, створених за безпрецедентно короткий 13-річний період[2].

«Ера Барнабі» (період з 1872 до 1885 року) може бути приблизно розділена на чотири періоди, протягом яких проектування важких кораблів мало свої характерні конструктивні ознаки:

Більшість його творінь частіше люто ганьбили, ніж дружелюбно критикували, і в той час як їх недоліки зазвичай пов'язували з ім'ям їх творця, в дійсності Барнабі користувався набагато меншою свободою дій, ніж його попередники, і фактично більшу частку відповідальності за ці проекти повинна, була нести сама Рада з кораблебудування, ніж їх творець, в окремих же випадках альтернативні пропозиції головного корабельного інженера могли істотно поліпшити його кораблі.

Кредо БарнабіРедагувати

Розробляючи концепції проектів Барнабі ставив атаку вище за оборону і його кредо полягало у наступному: «Наступальна міць [корабля] повинна бути максимально можливою, а характеристики захисту слід забезпечувати лише на тому рівні, щоб убезпечити корабель, наскільки можливо, у рівній мірі від будь-яких можливих способів атаки, які можуть вивести його з ладу або знищити. З цього випливає, що не в силах противника вивести з ладу корабель одним-єдиним ударом, нанесеним якимось з доступних йому засобів …

… Добре виконаний проект передбачає захист ходової установки корабля, його здатності до маневрування і його плавучості від знаряддя, тарану та торпеди. Більшою мірою захист від тарану і торпеди повинен залежати від командувача офіцера, але щоб протистояти їм, він потребує того, щоб швидкість, маневреність та плавучість були в рівній мірі захищені від артилерії, влучень якої уникнути не вдасться. І рівність всіх цих складових захисної міці вінчається виучкою екіпажу, як складової частини захисту від тарана та торпеди»[2]

ПроектиРедагувати

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. SIR NATHANIEL BARNABY DIES; Naval Designer and Author Succumbs in London at 86. (PDF) (en). New York Times. 1916-6-16. Архів оригіналу за 2012-08-25. Процитовано 2011-08-11. 
  2. а б в Паркс Линкоры Британской империи. Часть 2. Период проб и ошибок. — С.54

ДжерелаРедагувати