Мітковіцер Петро Веніамінович
Петро Веніамінович Міткові́цер (стравжні ім'я та по батькові — Пейсах Беніамінович; нар. 15 травня 1888, Бахмут — пом. 1942, Москва) — український скульптор і педагог; член Товариства художників імені Киріака Костанді у 1923—1926 роках.
| Мітковіцер Петро Веніамінович | |
|---|---|
| Народився | 15 травня 1888 Бахмут, Катеринославська губернія, Російська імперія |
| Помер | 1942 Москва, СРСР |
| Країна |  Російська імперія.svg){kind=small} СРСР |
| Діяльність | скульптор, педагог |
| Alma mater | Одеське художнє училище (1909) |
| Вчителі | Луїджі Іоріні |
| Відомі учні | Круглякова-Невель Ніна Іллівна, Баранов Микола Андріанович, Фрідман Еліус Мойсейович, Божко Антон Калістратович, Малкова Ганна Іванівна і Стась-Склярова Тетяна Миколаївна |
| Заклад | Одеське художнє училище |
| Членство | Товариство художників імені Киріака Костанді (1926) |
Біографія
ред.Народився 15 травня 1888 року в місті Бахмуті (нині Донецька область, Україна). 1909 року закінчив Одеське художнє училище, де навчався, зокрема, у Луїджі Іоріні.
Після здобуття фахової освіти перебував у Парижі, де до 1911 року працював у майстерні скульптора Огюста Родена. 1912 року повернувся до Одеси. Викладав в Одеському художньому інституті: у 1920—1933 роках очолював майстерню станкової скульптури, професор. Серед учнів: Баранов Микола Андріанович, Божко Антон Калістратович, Круглякова-Невель Ніна Іллівна, Малкова Ганна Іванівна, Стась-Склярова Тетяна Миколаївна, Фрідман Еліус Мойсейович.
З 1933 року в Москві, де у 1933—1934 роках взяв участь у скульптурному оздобленні Будинку Рад. Наприкінці 1930-х років очолював групу московських скульпторів, які працювали над скульптурно-декоративним оздобленням архітектурних ансамблів Магнітогорська. Загинув у 1942 році під час оборони Москви.
Творчість
ред.Працював у галузі станкової скульптури. Серед робіт:
- «Мати» (1912);
- «Автопортрет» (1914);
- «Газетяр» (1914);
- «Професор Серапін» (1914);
- «Дружина» (1915);
- «Голова негра» (1927, гіпс тонований);
- «Чоловік у капелюсі» (1931);
- «Дискобол» (середина 1930-х);
- серія барельєфів для станції московського метрополітену «Сокольників» (середина 1930-х).
Брав участь у виставках Товариства південноросійських художників у 1912, 1915–1916 роках.
Вшанування
ред.У Києві, у вестибюлі Будинку художника, ім'я скульптора серед інших викарбуване на пам'ятній дошці, присвяченій художникам, які загинули в боях проти німецько-фашистських загарбників у німецько-радянській війні[1].
Примітки
ред.Література
ред.- Мітковіцер Петро Веніамінович // Словник художників України / відпов. ред. М. П. Бажан. — Київ : Головна редакція Української радянської енциклопедії, 1973. — 272 с.;
- Мітковіцер Петро Веніамінович // Митці України : Енциклопедичний довідник. / упоряд. : М. Г. Лабінський, В. С. Мурза ; за ред. А. В. Кудрицького. — Київ : «Українська енциклопедія» імені М. П. Бажана, 1992. — С. 405 . — ISBN 5-88500-042-5.;
- Т. В. Басанець. Мітковіцер Петро Веніамінович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2019. — Т. 21 : Мікро — Моя. — 712 с. — ISBN 978-966-02-9001-3.