Мірний Іван Іванович
Іва́н Іва́нович Мі́рний (нар. 30 серпня 1872, Самотоївка — пом. 17 березня 1937, Прага) — український політик доби УНР. У період Гетьманату і Директорії УНР очолював канцелярію Міністерства закордонних справ України. Був членом Української партії соціалістів-федералістів.
| Іван Іванович Мірний | |
|---|---|
 | |
| Народився |
30 серпня 1872 Краснопільський район, СРСР |
| Помер |
17 березня 1937 (64 роки) Прага ·злоякісна пухлина |
| Громадянство |
 Російська імперія → .svg){kind=small} УНР |
| Діяльність | громадсько-політичний і державний діяч |
| Галузь | політична діяльність[1], державна служба[1] і право[1] |
| Знання мов | українська[1] |
| У шлюбі з | Зінаїда Мірна |
Біографія ред.
Народився в слободі Самотоївка Краснопільської волості Охтирського повіту Харківської губернії[2].
Вищу освіту здобув у Петербурзькому університеті, закінчивши 1898 року юридичний факультет.
Фахову діяльність розпочав у місцевих установах Міністерства фінансів. Спочатку працював податковим інспектором в Умані, а з 1910 р. — у Києві, згодом очолив відділ Київської фінансової палати. Він був членом українських студентських, громадських і політичних організацій у Києві, зокрема, Товариства «Просвіта», Українського клубу і клубу «Родина», місцевого осередку Товариства українських поступовців. Під час Першої світової війни брав участь в акціях «Общества помощи населению Юга России, пострадавшему от военных действий», що допомагало біженцям з Галичини, був співробітником Комітету Південно-Західного фронту Всеросійського союзу міст.
У квітні 1917 року обраний до Української Центральної Ради від просвітницьких організацій Києва. Належав до Української радикально-демократичної партії (УРДП, згодом УПСР). На початку квітня 1917 брав участь у роботі Всеукраїнського національного конгресу, на якому його обрали до складу Центральної Ради. Невдовзі став заступником губернського комісара Київщини. Наприкінці листопада 1917 року призначено заступником виконувача обов'язків Генерального писаря УНР.
Від 22 січня 1918 року входив до складу Ради Народних Міністрів УНР, в якій займав пост Державного писаря.
У період Гетьманату і Директорії УНР очолював канцелярію Міністерства закордонних справ України.
1919 року входив до складу делегації УНР на Паризьку мирну конференції 1919—1920 років.
1920 року — співробітник представництва екзильного уряду УНР у Берліні.
Від 1924 року перебував у Празі. Був директором канцелярії Українського вищого педагогічного інституту, співпрацював у багатьох періодичних виданнях.
Восени 1936 Іван Іванович захворів на грип, проте продовжував працювати. Ускладнення від хвороби далися взнаки. 17 березня 1937 р. він помер від саркоми лімфатичної системи. Помер у Празі.
Дружина Зінаїда Мірна (уроджена Хильчевська) — громадська діячка.
Вшанування ред.
На честь Івана Мірного в його селі Самотоївка 23 червня 2013 р. відкрито меморіальну дошку[3]
Примітки ред.
- ↑ а б в г Czech National Authority Database
- ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 15 березня 2022. Процитовано 19 березня 2022.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 22 березня 2016. Процитовано 10 липня 2013.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
Джерела та література ред.
- Т. С. Осташко. Мірний Іван Іванович [Архівовано 24 вересня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 748. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1028-1.
Література ред.
- В. І. Головченко. Мірний Іван Іванович // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.:Знання України, 2004 — Т.2 — 812с. ISBN 966-316-045-4
- О.Десятниченко - "Історія Самотоївки від найдавніших часів", видавництво "Діса-плюс", Харків, 2014.
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3. — Т. 4. — С. 1583.
- Довідник з історії України. — 2-ге вид. — К., 2001. — С. 475.
- Верстюк В., Осташко Т. Діячі Української Центральної Ради: Біографічний довідник. — К., 1998. — С. 130.
|
Це незавершена стаття про особу. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |