Міколай Закліка з Мендзиґужа
Міколай Закліка з Мендзиґужа та Мидльніків гербу Топор (пом. після 1409) — польський державний діяч, великий канцлер коронний (1384—1409—?), староста Бжесць-Куявський (1398—1401).
| Міколай Закліка з Мендзиґужа | |
|---|---|
| пол. Zaklika z Międzygórza i Mydlnik | |
 Герб родини Закліків Топор | |
| пробст сандомирський | |
| 1384 — 1394 | |
| великий канцлер коронний | |
| 1384 — 1409—? | |
| Монарх | Ядвіга Анжуйська, Владислав II Ягайло |
| Попередник | Ян Радліца |
| Наступник | Войцех Ястшембець |
| староста Бжесць-Куявський | |
| 1398 — 1401 | |
| Попередник | Бенько з Жабокруків |
| Наступник | Сендзівуй Остроруг |
| Відомий як | католицький священник |
| Батько | Ян Закліка з Мендзиґужа |
| Релігія | католицька церква |
Життєпис
ред.Міколай був представником польського шляхетського роду Закліків гербу Топор. Син воєводи сандомирського Яна Закліки з Мендзиґужа, який отримав від короля Казимира Великого село Мендзиґуже та став родоначальником роду Заклік[1].
1377 року, коли малопольська шляхта поспішала на Червону Русь, щоб відбити напад литовців, однією з 7 хоругв, виряджених родом Топорчиків, керував Міколай Закліка[2]
Будучи одним із двох синів Яна Закліки, Міколай мав стати священиком, згодом він отримав посаду пробста сандомирського[3] (1384—1394)[4].
1384 року був призначений канцлером двору королеви Ядвіги[5]. Після коронації Владислава II Ягайла 1386 року очолив його королівську канцелярію[6]. Мав тісні зв'язки із впливовим каштеляном і старостою краківським Яном із Тенчина; зокрема, через канцлера «краківські пани» здійснювали вплив на політику нового короля[7].
Починаючи з червня 1394 Міколай Закліка поволі віддаляється від канцелярійної діяльності. Його функції в канцелярії перейняли підканцлер Клеменс Москажевський і протонотаріус Миколай Куровський[pl][8]. Після того, як 1403 року підканцлером став Миколай Тромба, канцлер узагалі лише зрідка зустрічався в канцелярських формулах[4].
Протягом 1398—1401 років Міколай Закліка був старостою Бжесць-Куявським[9][4]. Наприкінці свого тривалого перебування на посаді канцлера, він присвячує себе розбудові та внутрішньому облаштуванню королівських земель Куявського староства, які доводить до дуже заможного стану[2]. Завдяки зусиллям королеви 1399 року, канцлер Закліка з Мендзиґужа подарував село Щепанув сандомирському кляштору Святого Духа та шпиталю при ньому[10].
1401 року брав участь у підписанні Віленсько-Радомської унії між Польським королівством і Великим князівством Литовським[11].
Дбаючи про користь і добробут відновленого Краківського університету, Міколай Закліка зрікається на її користь своїх прав патронату над колегіатою св. Ідзі в Кракові. Папа підтверджує цю пожертву буллою від 10 травня 1401 року, а канцлера Закліку Академія записує до числа своїх благодійників[2]. 15 червня разом із підканцлером Клеменсом Москажевським він склав проєкт декрету про церемоніальні королівські пожертви для Краківського університету[12].
1408 року він виступає одним із виконавців заповіту померлої королеви Ядвіги[2].
Востаннє як канцлер Міколай Закліка виступає у документі від 19 серпня 1409 року. Ймовірно, його можна також ідентифікувати з безіменним канцлером, згаданим 1411 року в рахунках міста Казімежа[4].
Сім'я
ред.Близько 1394 року одружився з Ядвігою, пізніше вдруге одружився з Анною[13].
Мав сина, можливо, на ім'я Ян (пом. 1451), який був зятем доньки люблінського каштеляна Міхала з Богуміловиць і Януша Кобилянського, до 1432 року разом із братами був тенутаріушем (негродовим старостою) солецьким, власником маєтків у Люблінській землі, зокрема, частини Бистшиці та Тисьмениці, клієнт родини Тенчинських[14].
Топоніми
ред.На честь Міколая Закліки названа одна з вулиць у Кракові, у районі Мидльніки — вулиця Закліки з Мидльніків, яка простягається від вулиці Баліцької до берегів річки Рудава[13].
Примітки
ред.- ↑ Bartosz Paprocki, Jan Kazimierz Turowski, Herby rycerstwa polskiego przez Bartosza Paprockiego zebrane i wydane rp 1584, Kraków, Wydawnictwo Biblioteki Polskiej, 1858, s. 97.
- ↑ а б в г A. Smoleński. Medal Mikołaja Zakliki, kanclerza koronnego [w:] ŚWIAT, 12, 1894, s. 571 (PDF).
- ↑ Jan Wiśniewski, Katalog Prałatów i Kanoników Sandomierskich od 1186 do 1926 r. ; tudzież sesje Kapituły Sandomierskiej od 1581 do 1866 r., Radom, 1928, s. 319.
- ↑ а б в г Urzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: spisy. T. X, Urzędnicy centralni i nadworni Polski XIV—XVIII wieku: spisy / pod red. Antoniego Gąsiorowskiego ; oprac. Krzysztof Chłapowski [et al] ; Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1992, s. 52.
- ↑ Waldemar Chorążyczewski. Kancelaria koronna w XIV-XVIII wieku. Polskie Towarzystwo Heraldyczne. Архів оригіналу за 3 листопада 2017. Процитовано 25 квітня 2023.
- ↑ Anna Strzelecka, Aleksandra Witkowska. Święta Jadwiga Królowa, s. 11 (PDF). Publiczna Szkoła Podstawowa im. Świętej Jadwigi.
- ↑ Jerzy Sperka, Szafrańcowie herbu Stary Koń, Z dziejów kariery i awansu w późnośredniowiecznej Polsce, Katowice, Wydawnictwo Uniwersytetu Śląskiego, 2001, s. 262.
- ↑ Jerzy Sperka, Szafrańcowie herbu Stary Koń, Z dziejów kariery i awansu w późnośredniowiecznej Polsce, Katowice, Wydawnictwo Uniwersytetu Śląskiego, 2001, s. 272.
- ↑ Jerzy Sperka, Szafrańcowie herbu Stary Koń, Z dziejów kariery i awansu w późnośredniowiecznej Polsce, Katowice, Wydawnictwo Uniwersytetu Śląskiego, 2001, s. 205.
- ↑ S. Klara Antosiewycz, Zakon Ducha Świętego de Saxia w Polsce średniowiecznej [w:] Nasza Przeszłość: studia z dziejów Kościoła i kultury katolickiej w Polsce, Tom 23 (1966), s. 185—186.
- ↑ Codex Diplomaticus Poloniae, t. I, Warszawa 1847, s. 272.
- ↑ Katarzyna Niemczyk, Kamienieccy herbu Pilawa, Z dziejów kariery i awansu szlachty polskiej do 1535/1536 roku, Katowice, Wydawnictwo Uniwersytetu Śląskiego, 2016, s. 75.
- ↑ а б Jan Adamczeswki, ZAKLIKA Z MYDLNIK [w:] MAŁA ENCYKLOPEDIA KRAKOWA, Kraków, Wydawnictwo «Wanda», 1999.
- ↑ Dariusz Wróbel, Przyczynek prozopograficzny do dziejów tzw. wyprawy łuckiej w 1431 roku [w:] RES HISTORICA 41, 2016, s. 246.
Джерела
ред.- S. Stanisławska-Adamczewska, J. Adamczewski, Kraków, ulica imienia… Kraków 2000
- Bartosz Paprocki, Jan Kazimierz Turowski, Herby rycerstwa polskiego przez Bartosza Paprockiego zebrane i wydane rp 1584, Kraków, Wydawnictwo Biblioteki Polskiej, 1858, s. 97-98.