Мідний вершник (поема)

«Мідний вершник» (рос. Медный всадник) — поема (віршована повість) Олександра Пушкін.[1]

Мідний вершник
Медный всадник
Мідний вершник.jpg
Обкладинка рукопису Пушкіна з поемою 1833 року
Назва на честь Мідний вершник
Жанр поема
Автор Олександр Пушкін
Мова російська
Написано 1833
Опубліковано 1837
Видання Q19156177?, Q56011213? і Q56011222?

CMNS: Цей твір на Вікісховищі
Євген, що втікає від «Мідного вершника»

ІсторіяРедагувати

Написана в Болдіні восени 1833 року, поема була дозволена Миколою I до друку. Її початок Пушкін надрукував в «Бібліотеці для читання», 1834 рік, кн. XII, під назвою: «Петербург. Уривок з поеми» (від початку і закінчуючи віршем «Тревожить вічний сон Петра!», з пропуском закреслених Миколою I чотирьох віршів, починаючи з вірша «И перед младшею ​​столицей»).[2]

Вперше надрукована після смерті Пушкіна в «Соврємєннікє», т. 5, 1837 року, з цензурними змінами, внесеними до тексту В. А. Жуковським. Без цензурних правок, які деформують авторський задум, поема була вперше надрукована лише в 1904 році.

На основі поеми О. С. Пушкіна російський радянський композитор Р. М. Глієр створив однойменний балет, величний фрагмент якого, «Гімн Великому місту», став гімном Санкт-Петербурга.

Відомо, що поема піддавалася рукописній правці Миколи I. Рукопис зберігається в Пушкінському домі в Санкт-Петербурзі.[3]

СюжетРедагувати

У статті «Мідний вершник» (1909) Валерій Брюсов пише:

«У повісті розповідається про бідного, незначного петербурзького чиновникова, якогось Євгена, нерозумного, неоригінального, який нічим не відрізняється від своїх побратимів, який був закоханий в якусь Парашу, дочку вдови, що живе у узмор'я. Повінь 1824 року знесла їхній будинок; вдова і Параша загинули. Євген не переніс цього нещастя і зійшов з розуму. Одного разу вночі, проходячи повз пам'ятника Петру I, Євген, в своєму божевіллі, прошепотів йому кілька злісних слів, бачачи в ньому винуватця своїх бід. Розладнаній уяві Євгена уявилося, що мідний вершник розгнівався на нього за це і погнався за ним на своєму бронзовому коні. Через кілька місяців після того безумець помер»

Див. такожРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • В. Я. Брюсов. Медный всадник // Собрание сочинений в семи томах. — М.: Художественная литература, 1975. — Т. 7 : Статьи о Пушкине. Статьи об армянской литературе. Учители учителей.
  • Измайлов Н. В. Текстологическое изучение поэмы Пушкина «Медный всадник» // Текстология славянских литератур. — Л.: Наука, 1973.
  • Измайлов Н. В. Забытая старина. (Из наблюдений над текстом «Медного всадника» // Замысел, труд, воплощение… / Ред. В. И. Кулешов. — М.: МГУ, 1977.
  • Рудаков С. Б. Ритм и стиль «Медного всадника» (публ. Э. Г. Гернштейн) // Пушкин. Исследования и материалы / АН СССР, Институт русской литературы (Пушкинский дом); ред. М. П. Алексеев, Д. Д. Благой, В. Э. Вацуро, Н. В. Измайлов, Р. В. Иезуитова, С. А. Фомичев. — Л.: Наука, 1979. — Т. 9. — С. 294—324.
  • Осповат А. Л. Вокруг «Медного всадника» // Известия АН СССР. Серия литературы и языка. — 1984. — Т. 43, № 3. — С. 238—247.
  • А. Н. Архангельский. Стихотворная повесть А. С. Пушкина «Медный всадник». — Высшая школа, 1990. — 96 с. — 46 000 экз. — ISBN 5060008487.
  • Осповат А. Л. Из комментария к «Медному всаднику» // На рубеже двух столетий: Сборник в честь 60-летия Александра Васильевича Лаврова / Российская академия наук, Институт русской литературы (Пушкинский дом); сост. В. Багно, Д. Малмстад, М. Маликова. — М.: Новое литературное обозрение, 2009. — С. 496—505.

ПриміткиРедагувати

  1. Авторський підзаголовок: «петербурзька повість».
  2. Петербург Пушкина Александр Пушкин отрывок из поэмы. present5.com. Процитовано 2019-04-22. 
  3. Н. Смирнов-Сокольский. Рассказы о книгах. — М. : Издательство всесоюзной книжной палаты, 1959. — С. 326.

ПосиланняРедагувати