Відкрити головне меню

Мякотін Венедикт Олександрович (14.03.1867—05.10.1937) — російський історик, публіцист, політичний діяч. Народився в м. Гатчина (нині місто Ленінградської області, РФ). Закінчив гімназію в м. Кронштадт та історико-філологічний факультет Петербурзького університету, після чого був залишений при університеті для підготовки до професорського звання. 1889 вийшла перша його праця «Крестьянский вопрос в Польше в эпоху ее разделов». 1891—1900 викладав історію в різних навчальних закладах, в тому числі в Олександрівському ліцеї та Воєнно-юридичній академії Генерального штабу, читав лекції з історії України для української молоді, що навчалася в Санкт-Петербурзі. На початку 1890-х рр. жив у Києві, працюючи під керівництвом Івана Лучицького над соціально-економічною історією Гетьманщини. На основі архівних документів, знайдених у Київському, Харківському, Чернігівському і Московському архівах, опублікував «Дела по истории крестьянства левобережной Малороссии в XVIII ст.» («Русское богатство», 1894, кн. 2—4), «К истории Нежинского полка» (С.-Петербург, 1896). В останній праці з певними застереженнями солідаризувався з Олександром Лазаревським, який негативно ставився до козацької старшини, звинувачуючи її в пригніченні українського селянства та рядового козацтва. З 1894 — автор, співробітник і член редакції (1904) ліберально-народницького часопису «Русское богатство». У роки революції 1905—1907 разом з А.Пешехоновим став організатором і керівником Народно-соціалістичної партії. Не раз зазнавав арештів і висилки із С.-Петербурга під нагляд поліції. Був одним із лідерів Трудової групи в 1-й Державній думі Російської імперії. Вітав Лютневу революцію 1917, а Жовтневий переворот у Петрограді 1917 вважав справою групи політичних терористів. Брав активну участь в організації Союзу відродження Росії (квітень 1918), із вересня 1918 виконував завдання цього союзу в Києві, Єкатеринодарі (нині м. Краснодар), Ростові-на-Дону (нині місто в РФ), Одесі, Миколаєві. 1920 заарештований більшовиками у справі Тактичного центру, звільнений у квітні 1921, наступного року з великою групою російської інтелігенції висланий з Росії без права повернення.

Мякотін Венедикт Олександрович
Mjakotin Venedikt Aleksandrovich.jpg
Народився 24 березня 1867(1867-03-24)
Гатчина, Царськосельский повіт[d], Санкт-Петербурзька губернія, Російська імперія
Помер 11 вересня 1937(1937-09-11) (70 років)
Прага, Чехословаччина
Поховання Ольшанський цвинтар
Громадянство
(підданство)
Flag of Russia.svg Російська імперія
Діяльність історик, письменник, політик, викладач університету
Alma mater Санкт-Петербурзький державний університет
Володіє мовами російська
Заклад Санкт-Петербурзький державний університет і Софійський університет Святого Климента Охридського
Партія Union of Liberation[d], Соціалісти-революціонери і Народно-соціалістична (трудова) партія

Зміст

В еміграціїРедагувати

У Берліні (Німеччина) узяв участь у створенні Російського наукового інституту, де читав лекції з російської історії. 1925 в цьому ж інституті й у Російському народному університеті в Празі (Чехословаччина) прочитав лекції з курсу «История Малороссии». Був одним із редакторів історико-культурного альманаху «На чужой стороне», часопису «Голос минувшего на чужой стороне», писав для емігрантських видань «Славянский мир», «Последние новости» та ін. 1928—37 очолював кафедру російської історії в Софійському університеті (Болгарія).

Мякотін і УкраїнаРедагувати

Центральне місце в науково-дослідницькій роботі Мякотіна як у Росії, так і на еміграції, займали проблеми історії України 17—18 ст. Він розглядав Переяславський договір 1654 як акт добровільного визнання Україною своєї васальної залежності від Російської держави. Новітню для його часу історію України розглядав з великодержавницьких позицій, зокрема стверджував, що національно-визвольний рух в Україні останньої третини 19 — початку 20 ст. був спровокований антиросійською політикою німецького уряду, з тих же позицій заперечував історичну необхідність побудови незалежної української держави («Украинский вопрос в свете русской революции». Париж, 1927). Найбільш значною працею Мякотіна на еміграції були «Очерки социальной истории Украины в XVII—XVIII» (т. 1, вип. 1—3, Прага, 1924— 26), присвячені історії землеволодіння і станів у Лівобережній Україні.

Помер у м. Прага.

Джерела та літератураРедагувати

ПосиланняРедагувати