Музаєв Нурдін Джамалдінович
Нурдін Джамалдінович Муза́єв (нар. 15 жовтня 1913, Белгатой — пом. 1983, Грозний) — чеченський письменник, поет, драматург, літературознавець, перекладач, педагог; член Спілки письменників СРСР з 1934 року. Кандидат філологічних наук з 1966 року.
| Музаєв Нурдін Джамалдінович | ||||
|---|---|---|---|---|
 | ||||
| Народився | 2 (15) жовтня 1913 Белгатой, Терська область, Російська імперія | |||
| Помер | 1983[1] Грозний, РРФСР, СРСР | |||
| Країна |  Російська імперія.svg){kind=small} Російська СФРР СРСР | |||
| Діяльність | письменник, поет, драматург, перекладач, педагог | |||
| Alma mater | Комуністичний інститут журналістикиd (1935) і Киргизький національний університет імені Жусупа Баласаґина (1953) | |||
| Заклад | Чеченський державний педагогічний університетd і Чеченський державний університет | |||
| Роки активності | з 1930 | |||
| Жанр | вірш, оповідна поезіяd, повість[d], роман і п'єса | |||
| Членство | СП СРСР | |||
| Партія | ВКП(б) | |||
| Учасник | німецько-радянська війна | |||
|
| ||||
Біографія
ред.Народився 2 [15] жовтня 1913 року в селі Белгатої (нині Шалінський район, Чеченська Республіка, Російська Федерація) в сім'ї селянина. Закінчив початкову школу і у 1929 році став студентом робітничого факультету в Грозному. Упродовж 1933—1935 років навчався на комсомольському відділенні Всесоюзного комуністичний інститут журналістики у Москві[2].
Повернувшись до Чечні, працював спочатку заступником, а згодом редактором республіканської газети «Ленінець»[2]. Член ВКП(б) з 1940 року.
У Червоній армії з 5 липня 1941 року по 25 травня 1943 року. Брав участь у німецько-радянській війні. Воював у 111 стрілецькій дивізії. Мав військове звання капітана[3].
У 1943—1944 роках очолював Управління кінофікації Чечено-Інгуської АРСР[2]. У роки депортації чеченців та інгушів (1944—1957) учителював, був кореспондентом радіо та газет у Казахській РСР, завідувачем редакції чечено-інгуської художньої літератури при Казахському літературному видавницві. Одночасно навчався у Киргизькому педагогічному інституті, який закінчив 1953 року.
Після повернення на батьківщину в 1957 році, працював старшим редактором у Чечено-Інгуському книжковому видавництві, потім — літературним консультантом правління Спілки письменників Чечено-Інгуської АРСР, головою правління Спілки письменників Чечено-Інгуської АРСР[2]. Викладав чеченську мову й літературу в педагогічному інституті та університеті в Грозному. Помер у Грозному в 1983 році.
Творчість
ред.Вірші почав писати, ще під час навчання у школі. Друвався з 1930 року. Серед творів:
- збірка «Крок на вірному шляху» (1933);
- збірка «Сан некъ» («Мій шлях», 1936, Грозний);
- збірка «Голос серця» (1939);
- збірка «Вибрані вірші і поеми» (1956);
- поема «Селима дуьйцу» («Говорить Селім», 1957, Алма-Ата; про боротьбу чеченського народу проти російських колонізаторів і місцевих феодалів);
- повість «Замза» («Замза», Алма-Ата, 1957);
- збірка «Оповідь про Чечню» (1958);
- роман «Къонахийн болар» у 2-х книгах («Похід мужніх», 1959; 1960, Грозний);
- збірка «Крихта землі» (1960);
- роман «Марш сміливих»/«Похід мужніх» (1960);
- збірка «Гарячі серця» (1961, 1973);
- роман у віршах «Крок у завтра» (1962);
- повість «Органан тогІехь» («В долині Аргуна», 1965, Грозний);
- збірка «Жагучі мрії» (1966);
- збірка «Дзюрчання струмочка» (1968);
- збірка «Поэмаш» («Поеми», 1969, Грозний);
- роман «Сатийсаман ницкъ» («Сила мрії», 1971; Грозний; про тогочасний робітничий клас Чечено-Інгушетії);
- збірка оповідань «БІарлагІийн тоба» («Почет привидів», 1976; Грозний);
- роман «Етап» (1980).
- «Вайн заманан заза» («Цвіт нашого часу»/«Паросток нашої епохи», 1933);
- «Іуьйре а, суьйре а» («Ранок і вечір», 1933);
- «Асет» (1937);
- «Колхозан ловзар» («Колгоспне весілля», 1938);
- «Мекхаш-Мирза» («Вусань Мірза», 1940, комедія);
- «Колгоспне свято» (поставленв у 1948 році);
- «Найдорожче» (1958);
- «Вірити людині»;
- «Мій кращий друг» (1961);
- «Сирла некъ» («Світлий шлях», 1961).
Виступав з нарисами, фейлетонами. Йому належать літературознавчі праці:
- «Чеченська література на шляхах соціалістичного реалізму» (1963, Грозний) (рос.);
- «Взаємозв'язки літератур Північного Кавказу у процесі становлення жанрів» (1974, Грозний) (рос.).
Написав пісню «Привіт Україні», присвячену дружбі українського, чеченського та інгуського народів.
Перекладав з російської, осетинської, грузинської та української літератур. Переклав твори Олександра Пушкіна, Шота Руставелі, Вільяма Шекспіра. Його переклади творів Тараса Шевченка ввійшли до чеченського видання «Кобзаря» у 1939 році.
Примітки
ред.- ↑ Faceted Application of Subject Terminology
- ↑ а б в г Музаев Нурдин Джамалдинович / Город Грозный.(рос.)
- ↑ Музаев Нурдин Джамалдинович / Память народа.(рос.)
Література
ред.- Музаєв Нурдін Джамалдинович // Український радянський енциклопедичний словник : [у 3 т.] / гол. ред. М. П. Бажан. — 1-ше вид. — К. : Голов. ред. УРЕ АН УРСР, 1967. — Т. 2 : Кабарда — Полюддя. — С. 556.;
- Музаев Нурдин Джамалдинович // Большая советская энциклопедия : у 30 т. / гл. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : «Советская энциклопедия», 1969—1978. (рос.).
- X. В. Туркаєв. Музаєв Нурдін Джамалдинович // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.;
- Музаев Нурдин Джамалдинович // Литературный энциклопедический словарь / под общ. ред. В. М. Кожевникова и П. О. Николаева. — Москва : Советская энциклопедия, 1987. — С. 656. (рос.);
- Б. В. Хоменко. Музаєв Нурдін Джамалдінович // Українська літературна енциклопедія : В 5 т. / редкол.: І. О. Дзеверін (відповід. ред.) та ін. — К. : Голов. ред. УРЕ ім. М. П. Бажана, 1995. — Т. 3 : К–Н.;
- Б. В. Хоменко. Музаєв Нурдін Джамалдінович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2020. — Т. 22 : Мр — На. — 712 с. — ISBN 978-966-02-9362-5.