Відкрити головне меню

Геннадій Вікторович Мохненко (27 лютого 1968(19680227), Маріуполь) — пастор «Церкви добрих перемін» (м. Маріуполь), єпископ п'ятидесятницької Церкви Божої України[en]. Засновник і керівник найбільшого на території колишнього Радянського Союзу дитячого реабілітаційного центру «Республіка Пілігрим» та мережі реабілітаційних центрів для дорослих. Широко відомий як ініціатор громадської антинаркотичної акції «Обридло» і навколосвітнього велопробігу «Світ без сиріт».

Геннадій Вікторович Мохненко
рос. Геннадий Викторович Мохненко
Gennady Mokhnenko.jpg
Народився 27 лютого 1968(1968-02-27) (51 рік)
Маріуполь
Громадянство Україна
Національність росіянин
Місце проживання Маріуполь
Діяльність пастор «Церкви добрих перемін»
Володіє мовами російська
Титул єпископ
Посада капелан
Партія безпартійний
Конфесія П'ятидесятництво
У шлюбі з Олена Мохненко
Діти Богдана, Ульяна, Семен та 32 прийомних дітей
Сторінка в Інтернеті mokhnenko.org

Зміст

БіографіяРедагувати

Геннадій Мохненко народився 27 лютого 1968 року в місті Жданов (нині — Маріуполь) у родині робітників. За власним твердженням, через алкоголізм батьків ріс «соціальним сиротою». Закінчив середню школу, службу в Радянській армії проходив в московському гарнізоні пожежної охорони. Займався спортом, став чемпіоном Донецької області з боротьби.

Після свого релігійного звернення в 1991 році вступив в біблійну школу у Вільнюсі, яку закінчив через рік. Повернувшись в рідне місто, в 1992 році заснував «Церкву добрих перемін». У тому же 1992 році одружився з Оленою. У 1994 році Геннадій Мохненко поступив у Донецький інститут соціальної освіти за спеціальністю історик-релігієзнавець, і закінчив його в 1999 році. Також має ступінь магістра богослов'я.

З 2010 року є учасником спільного американо-українського місіонерського проекту в Африці. Про служіння команди Мохненко в Кенії російською телекомпанією RT знятий документальний фільм «Одного разу в Африці».

Є автором книг «Стратити не можна помилувати» і «Непедагогічна поема». Веде програми «Два портфеля» і «Інша перспектива». Раніше був головним редактором кількох християнських періодичних видань.

Проживає в Маріуполі. Виховує трьох рідних (біологічних) дітей. Також є батьком 32 прийомних дітей і підлітків.

Соціальне служінняРедагувати

Республіка ПілігримРедагувати

У 1998 році Геннадій Мохненко став ініціатором служіння серед дітей-безпритульників Маріуполя. У 2000 році при «Церкви добрих перемін» був створений притулок «Республіка Пілігрим». З цього часу через стіни притулку пройшло більше трьох тисяч дітей. Співробітники притулку розшукують безпритульних дітей по підвалам і каналізаційним шахтам, надають їм їжу і житло і намагаються повернути в сім'ю (або інтернат). Більше 20 % вихованців центру ВІЛ-інфіковані. За роки роботи «Пілігрима» півтора десятка вихованців померли від наркотиків, СНІДу та ін.

«Республіка Пілігрим» отримала загальноукраїнську популярність в 2009 році, коли вихованці центру на прес-конференції передали в дар українській владі (президенту чи прем'єру) мікроавтобус. Діти-сироти пішли на безпрецедентний крок, зневірившись отримати свій «Форд Транзит», подарований німецькими віруючими і на три роки застряглий на українській митниці. Наступного після прес-конференції день, прем'єр-міністр України Юлія Тимошенко доручила митниці врегулювати питання передачі мікроавтобуса притулку. Через кілька днів представники дитячого центру отримали автомобіль із зони митного контролю.

Акція «Обридло»Редагувати

У березні 2005 року Геннадій Мохненко оголосив про початок антинаркотичної акції громадського протесту «Обридло». Причиною акції стала «абсолютно знахабніла і практично відкрито діюча система наркоторгівлі». 6 червня 2005 «мітинг-похорон» за участю тисячі чоловік відбувся в Донецьку. Протестуючі принесли до стін обласної прокуратури шостій символічних гробів і траурні вінки. Учасники мітингу вимагали заборонити вільний продаж психотропних препаратів «Трамалгін», «Трамадол» і «Трамал».

19 грудня 2005 акція «Обридло» докотилася до Києва. Більше тисячі осіб пікетували будівлі Кабінету Міністрів України та адміністрації Президента. Пікети призвели до обмеження торгівлі трамадолом, в Маріуполі було заарештовано кілька співробітників міліції, що покривали наркобізнес.

30 квітня 2006 сотні безпритульних і реабілітантів «Республіки Пілігрим» на чолі з Мохненко прийшли до найвідомішим в Маріуполі наркоточку. Протестуючі принесли з собою два символічних труни і транспаранти з антинаркотичної гаслами.

У серпні 2011 року акція «Обридло» відбулася в Маріуполі, під під'їздом будинку по пр. Леніна. Причиною пікету стало рішення суду, що випустив під підписку про невиїзд наркоторговку Ірину Кравченко, раніше засуджену до 7 років позбавлення волі.

Навколосвітній велопробігРедагувати

У 2003 році Геннадій Мохненко став одним з ідейних натхненників безстрокової акції національного усиновлення «Ти будеш знайдений». У рамках акції в 2011 році відбувся велопробіг «Україна без сиріт», організований Альянсом «Україна без сиріт». Вихованці «Республіки Пілігрим», під керівництвом Геннадія Мохненко проїхали на велосипедах тисячу кілометрів (з Маріуполя в Київ). У листопаді 2011 року Геннадій Мохненко оголосив про намір провести навколосвітній велопробіг «Світ без сиріт». Серед цілей акції значаться «натхнення людей до сімейних форм виховання дітей», «створення інформаційних приводів на тему викорінення сирітства в світі», «руйнування негативних міфів про усиновлення». За планами організаторів, велопробіг пройде в кілька етапів за 5 років.

Навколосвітній велопробіг стартував у Києві 4 червня 2012 року. Пройшовши по Україні, учасники велопробігу перетнули російський кордон і фінішували в Єкатеринбурзі.

Третій «сибірський» етап навколосвітньої подорожі пройшов в 2013 році. Учасники акції проїхали 5000 кілометрів, роблячи зупинки в Єкатеринбурзі, Тюмені, Омську, Новосибірську, Красноярську, Іркутську і Байкальске. У російських регіонах заходи велопробігу проходили за підтримки обласної та міської влади, за участю місцевих НКО і духовенства. Статусну підтримку забезпечували профільні комітети Ради Федерації і Державної думи, члени Громадської Палати і деякі регіональні відділення партії «Єдина Росія». Допомога в екіпіровці команди надав професійний велогонщик Володимир Ефимкин[en]. Свою підтримку учасникам велопробігу висловили зірки української та російської естради: Володимир Зеленський, Віра Брежнєва, Тіна Канделакі, Серьога, Анастасія Задорожна, Олексій Чадов, Володимир Пресняков, Зара, Шура та ін. До учасників велопробігу приєдналася Ніна Абросова[ru].

У 2014 році «пілігрімовци» завершили російську ділянку велопробігу «Росія і світ без сиріт». Планувалось, що в 2015 році пробіг пройде по Алясці, Канаді та західному узбережжю США, в 2016 — по центральній частині США. Навколосвітня подорож, за планами організаторів, завершиться в 2017 році в Європі.

Політичні поглядиРедагувати

Геннадій Мохненко неодноразово заявляв про свою аполітичність і небажання брати участь у політиці. У ході передвиборної президентської кампанії 2004 року Мохненко проповідував з кафедри своєї церкви, надівши одночасно і помаранчевий, і синій шарф (кольори основних суперників — В. Ющенко та В. Януковича). Однак після оголошення результатів другого туру, Мохненко й низка пасторів зробили заяву про фальсифікацію виборів; причиною такої заяви стали звернення парафіян, які свідчили про порушення.

Говорячи про Євромайдан, Мохненко назвав себе «противником революцій» і висловлював своє «нерозуміння про зло і насильство з обох сторін». Однак, у міру розвитку збройного конфлікту на сході України, Мохненко займає активну патріотичну позицію. ЗМІ приділяли увагу його участі в створенні оборонних окопів під Маріуполем у вересні 2014, будівництві під Маріуполем блокпоста (жовтень 2014), спільній з вихованцями дитячого притулку голодовці проти агресії Путіна (після обстрілу Маріуполя в січні 2015 року). У квітні 2015 Геннадія Мохненка було зараховано до Міжконфесійного батальйону військових капеланів, що несуть службу серед бійців Збройних сил України.

Фільми про МохненкаРедагувати

Про життя і служіння Мохненко зняті кілька документальних фільмів. Зокрема, фільм «Макаренко з Маріуполя» (рос. Макаренко из Мариуполя) (2011), створений російським підрозділом християнської асоціації «Еммануїл», у 2011 році посів перше місце на п'ятому конкурсі телевиробників «Відкрий Україну», а сам Мохненко був нагороджений спеціальним дипломом за активну життєву позицію.[1]

У 2013 році вийшов перший документальний фільм про Мохненко, «Один за всіх» (рос. Один за всех), створений російським телеканалом RT. Фільм отримав перше місце в соціальній номінації російського конкурсу «Країна» (2015). У 2014 році російський телеканал RT зняв ще один документальний фільм про Мохненка, «Одного разу в Африці» (рос. Однажды в Африке), де розповідається про його служіння в Кенії. Фільм удостоївся спеціального призу російського фестивалю соціально значущих телепрограм і фільмів «Герой нашого часу» (2015).

У 2015 вийшов документальний фільм «Крокодил Геннадій» (англ. Crocodile Gennadiy), альтернативна назва «Майже святий» (англ. Almost Holy), режисера Стіва Гувера, де розповідається про служіння Мохненко серед безпритульників Маріуполя. Прем'єра фільму відбулася в 2015 році на міжнародному кінофестивалі «Трайбека» у США та отримала позитивні відгуки кінокритиків. В Україні фільм виходив у обмежений прокат під час українського фестивалю документальних фільмів DocuDays 2016[2].

КритикаРедагувати

Діяльність Геннадія Мохненко піддається критиці в ЗМІ, представниками різних християнських конфесій та іншими. У 2005 році, в розпал акції «Обридло», наркоторговці погрожували священику розправою, заявивши йому: «Ти — небіжчик!».

У 2013 році, під час чергового етапу велопробігу «Росія і світ без сиріт» Кемеровська єпархія РПЦ застерегла православних віруючих від участі в даній акції. В іншому випадку, повідомляється в прес-релізі кузбасівській митрополії, віруючі можуть стати адептами харизматичних церков «і через це завдати непоправної шкоди своєму фізичному і психічному здоров'ю».

Керівник інформаційно-консультаційного центру з питань сектантства при соборі Олександра Невського Олег Заєв вважає, що мотивом служіння Мохненко є пошук слави і прагнення до влади.

КнигиРедагувати

  • Геннадий Мохненко. Казнить нельзя помиловать. — 1999.
Геннадий Мохненко. Казнить нельзя помиловать. — Руфь, 2003. — 144 с. — ISBN 966-8523-00-8.
  • Геннадий Мохненко. Непедагогическая поэма. — Київ : Христианское библейское братство св. ап. Павла, 2010. — 416 с. — ISBN 978-966-7698-57-7.

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати

Фільми про Геннадія МохненкоРедагувати