Мохнач (Зміївський район)

село в Зміївському районі Харківської області (Україна)

Мо́хнач — село в Україні, у Зміївському районі Харківської області. Населення становить 231 чол. Орган місцевого самоврядування — Скрипаївська сільська рада.

село Мохнач
Вид на село Мохнач
Вид на село Мохнач
Вид на село Мохнач
Країна Україна Україна
Область Харківська область
Район Зміївський район
Рада Скрипаївська сільська рада
Код КАТОТТГ UA63140110080094219
Облікова картка Мохнач 
Основні дані
Засноване 1639[1]
Населення 231
Площа 0,843 км²
Густота населення 274,02 осіб/км²
Поштовий індекс 63442
Телефонний код +380 5747
Географічні дані
Географічні координати 49°44′23″ пн. ш. 36°31′30″ сх. д. / 49.73972° пн. ш. 36.52500° сх. д. / 49.73972; 36.52500Координати: 49°44′23″ пн. ш. 36°31′30″ сх. д. / 49.73972° пн. ш. 36.52500° сх. д. / 49.73972; 36.52500
Середня висота
над рівнем моря
148 м
Водойми р. Сіверський Донець
Місцева влада
Адреса ради 63441, Харківська обл., Зміївський р-н, с. Скрипаї, вул. Широка, 55а
Сільський голова Лисак Тетяна Миколаївна
Карта
Мохнач. Карта розташування: Україна
Мохнач
Мохнач
Мохнач. Карта розташування: Харківська область
Мохнач
Мохнач
Мапа
Мапа

CMNS: Мохнач у Вікісховищі

Географія ред.

Село Мохнач розкинулося на правому березі річки Сіверський Донець, вище за течією на відстані 8 км розташоване селище Есхар, нижче за течією на відстані 7 км — селище Черемушне, на протилежному березі розташовано селище Лісне. Русло річки звивисте, утворює багато заболочених озер. До села примикає великий лісовий масив — урочище Мохначанська лісова дача (дуб).

Археологічі пам'ятки ред.

 
Городище «Мохнач», розташоване на південь від села

Поблизу Мохнача розташоване Мохнацьке городище, яке виникло у V столітті до н. е. На території городища проживали скіфи, анти, алани та слов'яни-сіверини. Розкопки проводить доцент Володимир Колода з 1999 року[2].

У серпні 2013 року було виявлено скарб, датований 9 століттям, до складу якого входило понад 150 предметів: жіночі прикраси, амулети і частини кінської упряжі. Тож серед знахідок амфори та гідрія (парадна посудина для зберігання вина), сільськогосподарський і ремісничий інвентар[3]

Історія ред.

Городище Мохнач, на правому березі Сіверського Донця, вказано в «Книзі Великому кресленню», як нагадування про давньоруські поселення які були тут до монгольського нашестя[4].

За писарською Чугуївською книгою 1647 року, земля на Мохнацькій галявині (від Мохначева колодязя, донизу по Донцю), відведена була Чугуївським пушкарям[4][5].

В 1657 році в Мохначі, заснованому чугуївськими пушкарями оселяються черкаси (українське козацьке населення) [4][6].

У XVIII столітті Мохнач — сотенне містечко Ізюмського слобідського козацького полку. Містечко мало свою символіку — печатку з вензелем «І. П. М. Р.» («ізюмського полку мохнацька ратуша»).

З 1765 р. Мохнач — військова слобода Печенізького комісарства Ізюмської провінції; з 1779 р. — слобода Чугуївського повіту Харківського намісництва. Станом на 1779 рік кількість населення Мохнача становила 1310 осіб — з них 1274 «військові обивателі» і 36 «власницьких підданих».

В 1784 році за відомістю в слободі Мохнач було невеличке укріплення чотирикутної форми, з бастіонами; вал від горизонту в сажень. З одного боку укріплення річка, а з трьох інших рів шириною в 3 сажні[7]. В тому ж 1784 році в Мохначі було два храми: на правій стороні Сіверського Донця храм Миколи Чудотворця, на лівій - храм Вознесіння Господнього[8]. Покровський храм у Мохначі існував вже в 1673 році.

В 1820 році частина мешканців Мохначу була переведена до Скрипаїв. Сюди ж був перенесений з Мохначу і Вознесенський храм, і освячений в 1828 році на честь Вознесіння Господнього. Миколаївський храм в 1830 році відійшло в Мосьпанове, туди також перейшла частина жителів Мохнача[8][9].

В 1861 році, в Мохначі, замість раніше перенесеної до Скрипаїв Вознесенської церкви, побудовано і освячено новий храм Нерукотворного Спасу[10].

За даними на 1864 рік у казенному селі Шелудківської волості Зміївського повіту, мешкало 439 осіб (254 чоловічої статі та 185 — жіночої), налічувалось 145 дворових господарств, існувала православна церква[11].

Станом на 1914 рік кількість мешканців зросла до 1113 осіб[12].

Село постраждало внаслідок геноциду українського народу, вчиненого урядом СССР у 1932—1933 роках, кількість встановлених жертв у Скрипаях і Мохначі — 853 людей[13].

Економіка ред.

  • Мохначанське лісництво.
  • Садові ділянки.

Пам'ятки ред.

Транспорт ред.

Сполучення — автобусне зі Зміївом. Залізниці поблизу немає.

Залізнична станція Мохнач розташована не в Мохначі, а за 20 км від нього, у Терновій Чугуївського району, причому на протилежному (лівому) березі річки Уда. Нині станція і селище Мохнач взагалі не мають прямого сполучення між собою — капітальний автомобільний міст через Уду був знищений в 1943 році, а потім пряма ґрунтова дорога між Мохначем і станцією через Мохначанський ліс стала непроїздною.

Галерея ред.

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. Материалы для истории колонизации и быта Харьковской и отчасти Курской и Воронежской губ. / [Д. И. Багалей]. – Харьков: Тип. К. П. Счасни, 1890. - с. 148, 170
  2. Студенты Харьковского педуниверситета раскопали уникальные артефакт. [Архівовано 27 лютого 2020 у Wayback Machine.] Главное. 08.08.2013. (рос.)
  3. Понад 150 скарбів. У Харківській області виявлено стародавній скарб. [Архівовано 27 лютого 2020 у Wayback Machine.] Кореспондент. 07.08.2013.
  4. а б в Филарет 1857:462—162.
  5. Щелковъ 1882:365—16.
  6. Щелковъ 1882:365—23.
  7. Филарет 1857:462—162.
  8. а б Филарет 1857:462—163.
  9. Щелковъ 1882:365—189.
  10. Щелковъ 1882:365—250.
  11. Харьковская губернія. Списокъ населенныхъ мѣстъ по свѣдѣніямъ 1864 года, томъ XLVI. Изданъ Центральнымъ статистическимъ комитетомъ Министерства Внутренних Дѣлъ. СанктПетербургъ. 1869 — XCVI + 209 с., (код 1511)(рос. дореф.)
  12. Харьковскій календарь на 1914 годѣ. Изданіе Харьковскаго Губернскаго Статистическаго Комитета. Харьковъ. Типографія Губернскаго Правленія. 1914. VI+86+84+86+26+116+140+44 с.(рос. дореф.)
  13. Мартиролог. Харківська область, ст. 774—792 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 23 лютого 2014. Процитовано 11 грудня 2015.

Джерела ред.