Мохнач (Зміївський район)

Мо́хнач — село в Україні, у Зміївському районі Харківської області. Населення становить 231 чол. Орган місцевого самоврядування — Скрипаївська сільська рада.

село Мохнач
Вид на село Мохнач Вид на село Мохнач
Країна	Україна
Область	Харківська область
Район	Зміївський район
Рада	Скрипаївська сільська рада
Код КАТОТТГ	UA63140110080094219
Облікова картка	Мохнач
Основні дані
Засноване	1639
Населення	231
Площа	0,843 км²
Густота населення	274,02 осіб/км²
Поштовий індекс	63442
Телефонний код	+380 5747
Географічні дані
Географічні координати	49°44′23″ пн. ш. 36°31′30″ сх. д.
Середня висота над рівнем моря	148 м
Водойми	р. Сіверський Донець
Місцева влада
Адреса ради	63441, Харківська обл., Зміївський р-н, с. Скрипаї, вул. Широка, 55а
Сільський голова	Лисак Тетяна Миколаївна
Карта
Мохнач
Мохнач
Мапа
Мохнач у Вікісховищі

Географія

Село Мохнач розкинулося на правому березі річки Сіверський Донець, вище за течією на відстані 8 км розташоване селище Есхар, нижче за течією на відстані 7 км — селище Черемушне, на протилежному березі розташовано селище Лісне. Русло річки звивисте, утворює багато заболочених озер. До села примикає великий лісовий масив — урочище Мохначанська лісова дача (дуб).

Археологічі пам'ятки

Городище «Мохнач», розташоване на південь від села

Поблизу Мохнача розташоване Мохнацьке городище, яке виникло у V столітті до н. е. На території городища проживали скіфи, анти, алани та слов'яни-сіверини. Розкопки проводить доцент Володимир Колода з 1999 року.

У серпні 2013 року було виявлено скарб, датований 9 століттям, до складу якого входило понад 150 предметів: жіночі прикраси, амулети і частини кінської упряжі. Тож серед знахідок амфори та гідрія (парадна посудина для зберігання вина), сільськогосподарський і ремісничий інвентар

Історія

Городище Мохнач, на правому березі Сіверського Донця, вказано в «Книзі Великому кресленню», як нагадування про давньоруські поселення які були тут до монгольського нашестя.

За писарською Чугуївською книгою 1647 року, земля на Мохнацькій галявині (від Мохначева колодязя, донизу по Донцю), відведена була Чугуївським пушкарям.

В 1657 році в Мохначі, заснованому чугуївськими пушкарями оселяються черкаси (українське козацьке населення) .

У XVIII столітті Мохнач — сотенне містечко Ізюмського слобідського козацького полку. Містечко мало свою символіку — печатку з вензелем «І. П. М. Р.» («ізюмського полку мохнацька ратуша»).

З 1765 р. Мохнач — військова слобода Печенізького комісарства Ізюмської провінції; з 1779 р. — слобода Чугуївського повіту Харківського намісництва. Станом на 1779 рік кількість населення Мохнача становила 1310 осіб — з них 1274 «військові обивателі» і 36 «власницьких підданих».

В 1784 році за відомістю в слободі Мохнач було невеличке укріплення чотирикутної форми, з бастіонами; вал від горизонту в сажень. З одного боку укріплення річка, а з трьох інших рів шириною в 3 сажні. В тому ж 1784 році в Мохначі було два храми: на правій стороні Сіверського Донця храм Миколи Чудотворця, на лівій - храм Вознесіння Господнього. Покровський храм у Мохначі існував вже в 1673 році.

В 1820 році частина мешканців Мохначу була переведена до Скрипаїв. Сюди ж був перенесений з Мохначу і Вознесенський храм, і освячений в 1828 році на честь Вознесіння Господнього. Миколаївський храм в 1830 році відійшло в Мосьпанове, туди також перейшла частина жителів Мохнача.

В 1861 році, в Мохначі, замість раніше перенесеної до Скрипаїв Вознесенської церкви, побудовано і освячено новий храм Нерукотворного Спасу.

За даними на 1864 рік у казенному селі Шелудківської волості Зміївського повіту, мешкало 439 осіб (254 чоловічої статі та 185 — жіночої), налічувалось 145 дворових господарств, існувала православна церква.

Станом на 1914 рік кількість мешканців зросла до 1113 осіб.

Село постраждало внаслідок геноциду українського народу, вчиненого урядом СССР у 1932—1933 роках, кількість встановлених жертв у Скрипаях і Мохначі — 853 людей.

Економіка

• Мохначанське лісництво.
• Садові ділянки.

Пам'ятки

• Мохначанське городище (XVII ст.).
• Мохначанський заказник — лісовий заказник місцевого значення.
• Мохначанські луки вздовж Дінця (правий берег) з численними старицями.
• Мохначанське чудотворне джерело.

Транспорт

Сполучення — автобусне зі Зміївом. Залізниці поблизу немає.

Залізнична станція Мохнач розташована не в Мохначі, а за 20 км від нього, у Терновій Чугуївського району, причому на протилежному (лівому) березі річки Уда. Нині станція і селище Мохнач взагалі не мають прямого сполучення між собою — капітальний автомобільний міст через Уду був знищений в 1943 році, а потім пряма ґрунтова дорога між Мохначем і станцією через Мохначанський ліс стала непроїздною.

Галерея

• 
  Суворівське джерело
• 
  Знак про освячення джерела
• 
  Суворівське джерело
• 
  Місток до Суворівського джерела.
• 
  Сіверський Донець біля села Мохнач
• 
  Сіверський Донець біля села Мохнач

Див. також

• Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932-1933, Харківська область

Джерела

• Історія міст і сіл Української РСР. Харківська область. — Київ, Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967^{[недоступне посилання з квітня 2019]}
• Погода в селі Мохнач [Архівовано 24 травня 2022 у Wayback Machine.]
• Опис та фотографії села зроблені в 2009 р.
• Филарет (Гумилевский Д.Г.). Историко-статистическое описаніе Харьковской епархіи. Отдѣленіе 4.. — Х. : Университетская типографія, 1857. — 462 с. (рос. дореф.)
• Щелковъ К.П. Историческая хронологія Харьковской губерніи. — Х. : Университетская типографія, 1882. — 365 с.(рос. дореф.)
• Саяний М. І. Зміївщина-Слобожанщини перлина — Харків: вид. «Кроссроуд», 2009. —288 с. ISBN 978-966-8759-66-6
• Населенныя мѣста Россійской имперіи въ 500 и болѣе жителей съ указаніемъ всего наличнаго въ нихъ населенія и числа жителей преобладающихъ вѣроисповѣданій по даннымъ первой всеобщей переписи населенія 1897 г. Под ред. Н.А. Твойницкаго. — СПб. : Типографія «Общественная польза», 1905. — С. 249 – 403с.(рос. дореф.)
• Природа и население Слободской Украины. Харьковская губерния,(репринтное издаине). Под ред. проф. В.И. Талиева. — Х. : Издательство САГА, 2007. — С. 326 - 346. — ISBN 978-966-2918-26-7.(рос.)