Відкрити головне меню

Миколаївське і Севастопольське військове губернаторство

Дім головного командира — військового губернатора у Миколаєві (сучасний Миколаївський музей суднобудування і флоту)

Миколаївське і Севастопольське військове губернаторство — спеціальна адміністративно-територіальна одиниця в Російській імперії, що існувала з 1805 до 1864 року. У 1864 році Севастополь був виведений зі складу Миколаївського і Севастопольського військового губернаторства, яке з цього часу іменувалося Миколаївським.

ІсторіяРедагувати

Наприкінці 18-го століття на Чорному морі тривав активний процес суднобудування і будівництва російського Чорноморського флоту. Створювалися військові порти і адміралтейства в Херсоні, Севастополі, Миколаєві. Нові порти потребували робочих рук для корабелень, в той же час обмежити відвідуваність сторонніми особами військових об'єктів для дотримання режиму секретності.

« У військові гавані не тільки іноземців, а й своїх, які не служать у флоті або адміралтействі, не впускати без наказу головного командира над портом. Непотрібні для флоту люди мають бути виведеними із військової гавані і порту в місця для міста призначені, і щоб там, окрім житла морських служителів, приватних ніяких не було...[1] »

Пізніше, в ході адміністративно-територіальних реформ Олександра І у 1802 році велика Новоросійська губернія була розділена на Миколаївську, Катеринославську і Таврійську, а Севастополь отримав особливий статус: хоча він знаходився на території Таврійської губернії, він не був повітовим містом і не входив до жодного з семи повітів губернії[2]. Тим не менше, зважаючи на те, що Новоросія була приєднана до Росії не так давно, і мала важливе прикордонне положення та стратегічне значення як опорний воєнний плацдарм, саме у Миколаєві для управління губернією, а не в Севастополі, була встановлена посада військового губернатора.

Під час існування Миколаївської губернії Миколаєвом керувало відразу двоє: військовий губернатор Беклєшов та головний командир Чорноморського флоту і портів де Траверсе. Їх функції стосовно міста дублювалися, і вони повинні були узгоджувати свої дії один з одним[3].

15 (27) травня 1803 року вийшов новий указ «Про переведення губернського управління із Миколаєва в Херсон і про перейменування Миколаївської губернії на Херсонську». Миколаїв був залишений у складі Херсонського повіту Херсонської губернії. Оскільки Миколаїв вже не був губернським містом то він повністю перейшов у підпорядкування морському відомству, а управління містом і адміралтейськими поселеннями до головного командира Чорноморського флоту і портів. А 24 жовтня (6 листопада) 1803 року вийшов загальний для всієї імперії указ про надання морським начальникам прав військових губернаторів і присвоєння їм цієї назви. В указі зазначалося[4].

« Для кращого порядку і зв'язку всіх відносин поставити морських начальників на права військових губернаторів і присвоїти їм це найменування. Тоді поєднуючи в собі всі частини як військового, так і цивільного устрою, будуть вони управляти всіма предметами, до порту і міста приналежними, без всякого винятку. При цьому порядку речей всі чиновники різних частин повинні бути їм підпорядковані і від них безпосередньо одержувати накази. »

У 1805 році було визнано доцільним до посади головного командира Чорноморського флоту і портів приєднати посаду Миколаївського і Севастопольського військового губернатора, що й було зроблено розпорядженням по флоту від 20 березня (1 квітня) 1805 року[5]. Цей день в історичній літературі вважається днем заснування губернаторства.

Центром військового губернаторства став Миколаїв, де в той час знаходилось Чорноморське адміралтейське правління. В різні періоди Миколаївське і Севастопольське військове губернаторство включало: місто Миколаїв, адміралтейські поселення Богоявленськ, Воскресенськ, Калинівку, Березнегувате і Висунськ (з 1820 року) сучасної Миколаївської області, селища Знам'янку і Богданівку (з 1805 до 1820 року) Кіровоградської області, селище Покровськ Херсонської області, місто Севастополь.

Після поразки Російської імперії в Кримській війні вона втратила право мати військовий флот на Чорному морі, посада Головного командира Чорноморського флоту була ліквідована. 26 серпня (8 вересня) 1856 року на посаду Миколаївського і Севастопольського військового губернатора призначений завідувач морською частиною в Миколаєві контр-адмірал Григорій Бутаков, а 7 (19) лютого 1857-го була відновлена ​​окрема посада Севастопольського військового губернатора, вперше введена 24 червня (6 липня) 1856.

У 1864 році Севастополь був остаточно виведений зі складу Миколаївського і Севастопольського військового губернаторства, яке з цього часу іменувалося Миколаївським.

Військові губернатори Миколаївські і СевастопольськіРедагувати

 
Перший військовий губернатор Миколаївський і Севастопольський адмірал І. І. де Траверсе
П. І. Б. військове звання час на посаді *
Траверсе Іван Іванович адмірал
1802 (1805) — 1809 (1811)
Галл Роман Романович віце-адмірал
1811
Язиков Микола Львович віце-адмірал
11.12.1811 — 1816
Грейг Олексій Самуїлович адмірал
02.03.1816 — 08.10.1833
Лазарєв Михайло Петрович адмірал
08.10.1833 — 01.04.1851
Берх Моріц Борисович адмірал
01.04.1851 — 26.09.1855
Метлін Микола Федорович віце-адмірал
26.09.1855 — 26.08.1856
Панфілов Олександр Іванович віце-адмірал
01.1856 — 08.1856
Бутаков Григорій Іванович контр-адмірал
26.08.1856 — 01.02.1860

Примітка: * усі дати наведені за старим стилем.

Структура управління головного командира — військового губернатораРедагувати

У Миколаєві, в Домі головного командира (будинок сучасного Миколаївського музею суднобудування і флоту), розташовувалася Канцелярія головного командира. Також існували штаб і його канцелярія, чергування, аудиторіат, гідрографічні відділення і Чорноморське депо, медичне відділення, архів, інтендантство, Миколаївський кораблебудівний обліковий комітет, господарський комітет морської будівельної частини, контора Миколаївського морського шпиталю.

У Севастополі знаходилися контора Севастопольського порту, кораблебудівний обліковий комітет, морський шпиталь, казначейське відділення, кригскомісаріатська та обер-провіантмейстерська частини.

Крім Миколаєва і Севастополя, головному командирові підлягали контора Дунайського порту та управління Херсонського порту. Комісіонери Чорноморського управління знаходились в Петербурзі, Москві, Одесі, Таганрозі, Ростові.

Влада губернатора розповсюджувалась лише на території підпорядкованих йому міст і селищ, хоча як головний командир Чорноморського флоту і портів він керував портами в містах, розташованих впродовж усього узбережжя Чорного моря.

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Указ Катерини II від 27.05.1794. Цит. по: Каллистов Д. И. Краткое изложение правительственных мер, касающихся военного и торгового портов в городе Севастополе. — Севастополь: 1907. 20 с.
  2. Полное собрание законов Российской империи. — СПб.: 1830. — Т. XXVII. Ст. № 20499. (Указ Олександра I від 08.10.1802)
  3. Афанасьев Д. М. К истории Черноморского флота (1768–1816) // Русский архив. — М.: Университетская типография на Страстном бульваре, 1902. — № 2.
  4. Полное собрание законов Российской империи. — СПб.: 1830. — Т. XXVII. Ст. № 21007. С.953 (Указ Олександра I від 24.10.1803)
  5. Російський державний архів Військово-Морського Флоту. Ф. 315 Колекція «Материалы по истории русского флота, 1656–1924 гг.». Спр. 353 «Дело о присвоении прав военного губернатора Николаева и Севастополя Главному командиру Черноморского флота и портов». Арк. 6.

Джерела та літератураРедагувати

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати