Мелетій Вуяхевич-Височинський


Вуяхевич Михайло Васильович (чернече ім'я — Мелетій; *1625 — †6 лютого 1697, Київ) — козацький старшина, військовий писар гетьманату наказного гетьмана Якима Сомка, генеральний писар за гетьмана Петра Дорошенка, генеральний суддя при Івані Мазепі. Архімандрит Києво-Печерської лаври.

Мелетій Вуяхевич-Височинський
Михайло Вуяхевич
Мелетій Вуяхевич
POL COA Korczak.svg
Архімандрит Києво-Печерської лаври
16 листопада 1690 — 6 лютого 1697
 
Народження: 1625
Смерть: 6 липня 1697
Київ

БіографіяРедагувати

Нащадок дрібного православного шляхетського роду з Галичини. Закінчив шкільний курс, можливо, у Києво-Могилянському колегіумі. Служив писарем у Києво-Печерському монастирі.

У 1661 запрошений під бойові знамена наказним гетьманом Лівобережної України Якимом Сомком, Михайло Вуяхевич був військовим писарем і генеральним писарем у Сомка. Цю посаду він займав до арешту і страти останнього у Борзні 18 вересня 1663.
Михайлові Вуяхевичу дещо пощастило: він потрапив на заслання до Сибіру.
Лише завдяки клопотанням Петра Дорошенка колишній генеральний писар у кінці 1665 повернувся в Україну (за іншими джерелами, це сталося 1668). Наступні роки він віддано служив правобережному гетьману на посаді генерального писаря аж до падіння гетьманату 1676.

Івану Самойловичу дуже згодилися свідчення Вуяхевича про гетьманську опозицію — ніжинського протопопа Адамовича, стародубського полковника Рославця та інших. Згадана послуга сприяла черговому підвищенню Вуяхевича в команді лівобережного гетьмана. У 1683 він деякий час виконував обов’язки генерального судді. Очевидно, гетьман з якихось міркувань так і не затвердив його на генеральному уряді. Це й стало причиною того, що в чолобитній 1687 на Самойловича з’явився докір:

«Судейського уряду уже от четырех лет не отдает, для того, что никто за доброго человека не имеет и хочет, чтоб тот судейский уряд за великие деньги был куплен»
.

Коломацький переворот 1687 надав Михайлові Вуяхевичу шанс знову очолити генеральний уряд. Він став генеральним суддею, тобто піднявся на сходинку вище отриманих у попередні роки посад.

Заслання Вуяхевича до Сибіру, служба в Дорошенка тісно пов’язувало його з Іваном Мазепою. Генеральний суддя, безперечно, належав до кола найдовіреніших осіб гетьмана. Під час Другого Кримського походу 1689 Михайло Вуяхевич залишився в Батурині наказним гетьманом. Їздив залагоджувати важливі справи до Москви у 1688, а також весною 1689 і 1690 років.

Отримавши генеральний уряд, за прикладом гетьмана, відразу віддав належне з отриманих прибутків церкві. Його коштом у 16881689 роках збудовано мурований приділ св. Варвари до Михайлівського Золотоверхого собору в Києві.

Складна політична ситуація кінця 1689, напруження у відносинах Батурина з Москвою, пошук Мазепою та його наближеними союзників у Криму, Польщі, провал місії Соломона у Варшаві — все це змусило Вуяхевича подумати про відставку, аби в черговий раз не пережити гіркоти падіння, репресії. Під час виборів архімандрита Києво-Печерської лаври 16 листопада 1690 ченці замість запропонованих трьох кандидатур несподівано проголосили своїм настоятелем генерального суддю, що приїхав на елекцію разом з кількома старшинами як представник гетьмана. Братія підняла його на руки й віднесла до великої церкви, де проголосила своїм зверхником. Світське ім’я генеральний суддя змінив на чернече — Мелетій. Очевидно, подібний розвиток і результат виборів був заздалегідь погоджений з Іваном Мазепою.

Звістка про обрання М. Вуяхевича архімандритом обурила московського патріарха Андріяна, оскільки вибори чинились без його відома та з грубим порушенням церковних канонів Московського патріархату.
Печерська лавра з 1688 за патріаршою грамотою визнана «Первостепенною» між усіма російськими монастирями. У грудні Мазепа отримав від патріарха Андріяна листа. У ньому останній висловив своє невдоволення. Зрештою після настійливих звернень у Москву в жовтні 1691 патріарх затвердив вибір ченців.

Архімандрит чимало зробив для поліпшення матерільного становища Києво-Печерської лаври. їй у володіння він передав свої села Жукин, Воропаєв, Буромку, Шиловичі. Михайло Вуяхевич вклав власні кошти й у видання лаврської друкарні. За час його архімандритства було надруковано близько двадцять книг, більшість з яких мали красиве та дороге оформлення. Великі видавничі плани архімандрита муляли очі московському церковному керівництву. Коли без погодження з ним 1692 лаврська друкарня видала «Літургію», при цьому ще й не зазначила в передмові прізвищ царів, патріарх Андріян у своєму посланні обурювався:

«А тако бы неподобало творити... книги издаются, ете веема непристойно и дерзновенно»

Піднімав перед Москвою питання про самостійне, без погодження з вищим російським православним ієрархом видання книг. Однак йому відмовили.

Маючи похилий вік, погане здоров’я, архімандрит помер 6 лютого 1697 року.

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати