Відкрити головне меню

Медвідь Федір Йожефович

радянський і український футболіст і футбольний тренер

Фе́дір Йо́жефович Медві́дь, уроджений Фе́ренц Ме́двідь (угор. Medvigy Ferenc; 5 січня 1943, Нове Давидково — 8 листопада 1997, Київ) — колишній радянський футболіст, захисник / півзахисник. Майстер спорту (1964). Після завершення кар'єри гравця працював тренером та функціонером у Професіональній Футбольній Лізі України.

Ф
Федір Медвідь
Fedir medvid.jpg
Особові дані
Повне ім'я Федір (Ференц)
Йожефович Медвідь
Народження 5 січня 1943(1943-01-05)
  Нове Давидково, Угорщина
Смерть 8 листопада 1997(1997-11-08) (54 роки)
  Київ, Україна
Зріст 173 см
Вага 74 кг
Громадянство СРСР СРСРУкраїна Україна
Позиція Захисник, півзахисник
Професіональні клуби*
Роки Клуб Ігри (голи)
1961 СРСР «Верховина»  ? (?)
1962—1972 СРСР «Динамо» К 243 (19)
Національна збірна
Роки Збірна Ігри (голи)
1966–1968 СРСР СРСР 6 (1)
Тренерська діяльність**
Роки Команда Посада
1973—1974 СРСР «Буковина»
1994—1995 Україна Україна (U-19)

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

** Тільки на посаді головного тренера.

Клубна кар'єраРедагувати

Займатися футболом на серйозному рівні уродженець села Нове Давидково, що на той час входило до складу Угорщини (нині — Закарпатська область), Фе́ренц Ме́двідь почав в Ужгороді, де вже у 15-річному віці дебютував у складі ужгородського «Спартака», що трохи згодом був перейменований у «Верховину». Три роки потому Медвідь вперше вдягнув форму першої команди, яка посіла 11 місце у першій зоні класу «Б» чемпіонату СРСР.
А вже наступного року юний півзахисник перейшов до київського «Динамо», що рік тому вперше в історії стало переможцем чемпіонату Радянського Союзу. Хлопцю наполегливо радили змінити ім'я Ференц на більше звичне для радянських громадян і, попри те, що він певний час чинив цьому опір, зрештою піддався на вмовляння, підкорегувавши і прізвище. Так у «Динамо» з'явився Федір Медві́дь.
За перші два сезони у складі киян Медвідь провів лише дев'ять поєдинків, однак не помітити його прогрес було неможливо. Жага боротьби, фізична міць та витривалість — саме це вирізняло Федора серед інших. До того ж, він міг зіграти майже на будь-якій позиції від захисту до нападу. Саме після переходу на правий фланг оборони Медвідь остаточно розкрився, як висококласний гравець. Розквіт його кар'єри припав на видатний період у історії київського клубу, коли впродовж п'яти років динамівці тричі ставали чемпіонами СРСР та двічі завойовували срібні нагороди. Більш того, у 1966 році вони зробили «золотий дубль», поклавши золото чемпіонату до Кубку СРСР.
Даючи інтерв'ю одному з спортивних видань у тому році, капітан киян Андрій Біба дав Медведю наступну характеристику (наведено мовою оригіналу)[1]:

« Он приехал к нам нз Закарпатья. Отличительная его черта - удивительная работоспособность. Раньше он а основном «работал» на поле, а теперь эта работа трансформировалась в игру. Действует в высоком темпе, очень подвижен. Федор умеет нарушать порядок игры противника, рвет игровые связи соперников. Сам он играет внешне неброско, пока еще не отличается высоким исполнительским мастерством, поэтому как бы усыпляет бдительность соперников, они его явно недооценивают. »

Самовіддану та надійну гру Федора Медведя відзначили також тренери збірної СРСР, запросивши гравця до табору головної команди країни.
Не дивно, що після тих успіхів, яких досягли кияни в кінці 60-х, сьоме місце 1970 року було розцінене як провал і замість Віктора Маслова (з яким, до речі, у Медведя був доволі серйозний конфлікт у 1966 році) головним тренером «Динамо» став Олександр Севідов, який у наступному році знову привів київський клуб до звання чемпіонів країни. Вагомий внесок у цю перемогу зробив і Федір Медвідь, що відіграв більше половини матчів чемпіонату та відзначився двома забитими м'ячами.
У наступному сезоні, що став для команди «срібним», Медвідь зіграв всього сім поєдинків у чемпіонаті СРСР та завершив кар'єру футболіста.

Виступи у збірнійРедагувати

Загалом Федір Медвідь провів 6 офіційних матчів у складі збірної СРСР, у яких відзначився одного разу. Слід також згадати про неофіційний товариський матч збірної Радянського Союзу зі збірною Скандинавії[2], у якому Федору Йожефовичу також вдалося засмутити голкіпера суперників.

Матчі Федора Медведя за національну збірну СРСР
# Дата Місце Стадіон Суперник Рахунок Турнір        
01. 23.10.1966   Центральний стадіон ім. Леніна, Москва   НДР 2-2 Товариський матч
02. 10.05.1967   «Хемпден-Парк», Глазго   Шотландія 0-2 Товариський матч   41'
03. 28.05.1967   Стадіон ім. Кірова, Ленінград   Мексика 2-0 Товариський матч
04. 03.06.1967   «Парк де Пренс», Париж   Франція 2-4 Товариський матч
05. 20.06.1967   «Олімпійський стадіон», Гельсінкі   Скандинавія 2-2 Товариський матч   42'
06. 07.03.1968   «Ацтека», Мехіко   Мексика 1-1 Товариський матч
07. 10.03.1968   «Леон», Леон   Мексика 0-0 Товариський матч

Тренерська роботаРедагувати

Ще під час ігрової кар'єри закінчив Київський інститут фізичної культури та спорту, а повісивши буци на цвях певний час працював тренером динамівських юнаків.
У 1973 році очолив чернівецьку «Буковину», проте справи у команди йшли вкрай невдало — сезон 1973 чернівчани завершили на 14 місці, а у наступному році набрали лише два очки у стартових турах, міцно забронювавши за собою останнє місце. Медвідь залишив Чернівці та повернувся до школи «Динамо».
Однак після того, як його (як і інших динамівців, що закінчили грати) позбавили офіцерського звання, зарплата виявилася досить малою. Це призвело до того, що Медвідь, Хмельницький та Рудаков перейшли до київського спортінтернату, де платили вдвічі більше. Після 10 років роботи у спортінтернаті Федір Йожефович отримав пропозицію очолити юнацьку збірну України.
Останнім місцем роботи була Професіональна футбольна ліга України, де Медвідь обіймав посаду управляючого справами у 19961997 роках.

СмертьРедагувати

8 листопада 1997 року Федір Медвідь, повернувшись після прогулянки з собакою додому, раптово на очах доньок почав осідати на підлогу. Бригада швидкої допомоги не змогла врятувати видатного футболіста, не допоміг навіть електрошок. Виною всьому став тромб, що спричинив зупинку серця.[3]
Смерть Федора Йожефовича стала для всіх несподіванкою, тому що за словами дружини, незважаючи на інфаркт, перенесений у 1988 році, останнім часом Медвідь майже не скаржився на здоров'я. Хоча Віталій Хмельницький зазначав, що за два роки до смерті Федір Йожефович іноді торкався теми здоров'я, однак ніхто навіть подумати не міг, що цей в минулому міцний та надвитривалий захисник може мати такі проблеми з серцем.

 
Могила Федора Медведя

Похований в Києві на Міському цвинтарі «Берківці» (ділянка № 4).

ДосягненняРедагувати

Командні трофеї
Індивідуальні досягнення
  • Майстер спорту (1964)
  • До списків 33-х найкращих футболістів СРСР потрапляв двічі: № 1 (1966), (1967)[4]

Сім'яРедагувати

З дружиною Валерією познайомився у січні 1966 року в Закарпатті на зупинці таксі. Зустрічалися близько місяця і зрештою побралися 12 лютого. Валерія Василівна тривалий час працювала перекладачем в «Інтуристі», згодом отримала запрошення працювати у Верховній Раді. Обіймала посаду головного консультанта секретаріата Комітету у іноземних справах.
Мають двох доньок — Наталію та Яну. У Наталія народився син Валерій, який був улюбленцем Федора Йожефовича.
Також у будинку Медведя жив чорний тер'єр Акбар.

Цікаві фактиРедагувати

  • Перед грою, коли всі інтенсивно розминалися, Медвідь робив лише декілька присідань. При цьому жодного разу не вибував з гри через розтягнення чи надриви м'язів.
  • Після товариської гри у Івано-Франківську кияни вирішили відзначити закінчення сезону, і Медвідь з Хмельницьким поїхали на таксі у вокзальний ресторан — був пізній вечір, і купити шампанське можна було лише там. По дорозі водій підсадив двох сільських жінок, пообіцявши їх відвезти після того, як виконає попереднє замовлення. Після приїзду на вокзал Медвідь пішов в ресторан, а Хмельницький залишився в машині. Федір довго не повертався, і пасажирки, спостерігаючи за роботою лічильника, почали обурюватися. Любитель жартів Хмельницький, з найсерйознішим виразом обличчя, попросив у водія кліщі — мов, язики у сусідок довгі, багато зайвого базікають. А той вийшов до багажника начебто за інструментом, і рвонув до найближчого відділку міліції. Хмельницький, зметикувавши в чому справа, сховався за рогом, а Медвідь, що саме повернувся до машини, був заарештований нарядом міліції. У дільниці швидко розібралися, хто виявився «бандитом». Чергові міліціонери, що як один вболівали за «Динамо», вишикувалися в чергу за автографами і ладні були хоч на руках доставити його в готель. Проте Федір став вимагати «письмового вибачення» від начальника відділку, який, ні про що не підозрюючи, спав удома. Увійшовши в роль, Медвідь заявив, що «цю справу так не залишить і дійде до самого міністра». Загалом, всі були на сьомому небі від щастя, коли удосвіта Федір Йожефович вичерпав свій запал та дозволив відвезти себе у готель.
  • Федір Медвідь першим з динамівців придбав собі новеньку «Волгу» ГАЗ-24, що тільки-но почала сходити з конвеєра. Першим мав отримати таку машину тренер Олександр Севідов, однак Федір Йожефович скористався своїми зв'язками та знайомствами і випередив наставника «Динамо».
  • Одного разу Медведя, що вже завершував кар'єру, зупинив інспектор ДАІ, який вгледів порушення правил дорожнього руху. Федір Йожефович звик, що динамівців усі впізнають в обличчя і, опустивши скло, звично представився: «Футболіст Медвідь». На що міліціонер незворушно відповів: «Старшина Вовк». І пробив дірку в талоні.
  • У селі Нове Давидково створено футбольну команду імені Федора Медведя, що бере участь у чемпіонаті Закарпатської області.[5]

ПриміткиРедагувати

  1. Чемпіонів представляє капітан
  2. 20.06.1967 Скандинавія — СРСР 2:2. Протокол матчу
  3. Смерть півзахисника[недоступне посилання з липень 2019]
  4. У 1967 році список було складено по ланкам і у алфавітному порядку (без нумерації)
  5. Сайт Федерації Футболу Закарпаття. Архів оригіналу за 14 травень 2012. Процитовано 16 жовтень 2011. 

ПосиланняРедагувати