Відкрити головне меню
Меб

Mab moon.png

Дані про відкриття
Дата відкриття 25 серпня 2003
Відкривач(і) М. Шоуолтер, Дж. Ліссауер
Планета Уран
Номер
Орбітальні характеристики
Велика піввісь 97 736 км
Орбітальний період 0,923 діб
Ексцентриситет орбіти 0,0025
Нахил орбіти 0,1335° (до екватора Урана)° до площини екватора планети
Фізичні характеристики
Діаметр ~24 [1] км
Площа поверхні ~1900 км²
Об'єм ~8000 км³
Маса ~1,0×1016 кг
Густина ~1,3 (припущення) г/см³
Прискорення вільного падіння ~0,0044 м/с²
Друга космічна швидкість ~0,011 км/с
Альбедо 0,103
Температура поверхні ~63 К
Атмосфера
Інші позначення

Меб (англ. Mab) — внутрішній супутник Урана.

Був відкритий 25 серпня 2003 року Марком Шоуолтером і Джеком Ліссауером за допомогою космічного телескопа «Габбл»[2]. Після відкриття отримав тимчасове позначення S/2003 U 1[2].

Теперішня назва походить від імені королеви фей з англійського фольклору. Фея згадана у п'єсі Шекспіра «Ромео і Джульєтта»[3]. Супутник також позначають як Уран XXVI[3].

Оскільки цей супутник малий як за розміром, так за здатністю відбивати світло поверхнею, він не був виявлений на зображеннях, зроблених апаратом «Вояджер-2» під час його проходження біля Урана у 1986 році. При цьому Меб яскравіший у порівнянні з іншим супутником Пердітою, котрий був відкритий за фотографіями «Вояджера-2» у 1999 році. Цей факт спонукав учених повторно досліджувати старі знімки, і цього разу супутник Меб був на них виявлений[1].

Розміри супутника Меб визначені з малою точністю. Якщо він так само темний як і Пак, то він має 24 км у діаметрі. Якщо ж супутник Меб так само яскравий, як сусідній супутник Міранда, то за розмірами поступається навіть Купідонові, за розмірами приблизно дорівнюючи найдрібнішим далеким супутникам Урана[1].

Орбіта Меб відчуває сильні збурення, джерело яких досі неясне. Вважається, що причиною збурень є вплив сусідніх супутників[1].

Меб обертається на одній відстані від Урана з нещодавно відкритим пиловим кільцем R/2003 U 1. Розміри Меб близькі до оптимальних для утворення пилу: більші супутники збирають власний пил силою гравітації, а у дрібніших замала площа поверхні для живлення кільця шляхом зіткнень з частиками кільця або метеороитами[4]. Аналогічних кілець не виявлено для Пердіти та Купідона. Ймовірно, через те, що Белінда збирає їх пил[1].

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г д Showalter, Mark R.; Lissauer, Jack J. (2005-12-22). The Second Ring-Moon System of Uranus: Discovery and Dynamics. Science Express 311: 973. PMID 16373533. doi:10.1126/science.1122882. 
  2. а б Showalter, M. R.; Lissauer, J. J. (2003-09-25). IAU Circular No. 8209. Процитовано 2006-08-05. 
  3. а б Planet and Satellite Names and Discoverers. Gazetteer of Planetary Nomenclature. USGS Astrogeology. 2006-07-21. Архів оригіналу за 2011-08-17. Процитовано 2006-08-05. 
  4. Laura Layton (2005-12-28). Uranus’ second ring-moon system. Astronomy Magazine. Архів оригіналу за 2012-03-12. Процитовано 2008-05-10. 

ПосиланняРедагувати