Матріархальна релігія

Матріархальна релігія — це релігія, фокус якої напрвлений на богиню або богинь.[1] Термін найчастіше використовується для позначення теорій доісторичних матріархальних релігій, запропонованих такими вченими, як Йоганн Якоб Бахофен, Джейн Еллен Гаррісон і Марія Ґімбутас, а пізніше популяризований фемінізмом другої хвилі. У 20 столітті рух за відродження цих практик призвів до «руху богині».

Фігурки Богині зі зміями, є унікальною знахідкою, яка часто фігурує у літературі, яка містить матріархальну релігію

Історія ред.

Поняття доісторичного матріархату було введено у 1861 році, коли Йоганн Якоб Бахофен опублікував «Материнське право: Дослідження релігійного та юридичного характеру матріархату в стародавньому світі». Він писав, що історичні патріархати були порівняно недавнім розвитком, замінивши попередній стан первісного матріархату, і постулював «хтонічно-материнську» доісторичну релігію[en]. Бахофен представляє модель, у якій матріархальне суспільство та хтонічні містичні культи є другою з чотирьох стадій історичного розвитку релігії. Перший етап він назвав «гетеризмом», який характеризував палеолітичне суспільство мисливців і збирачів, яке практикувало поліаморний і комуністичний спосіб життя. Другий етап — неоліт, матріархальний місячний етап сільського господарства з ранньою формою Деметри, домінантного божества. За цим слідувала «діонісійська» стадія зародження патріархату, за якою нарешті наступила «аполлонівська» стадія патріархату та поява цивілізації в класичній античності.[2] Ідею про те, що цей період був золотим віком, який змінився з появою патріархату, вперше описав Фрідріх Енгельс у праці «Походження сім'ї, приватної власності та держави».[3]

Британський археолог сер Артур Еванс, головний заново відкривач і популяризатор мінойської цивілізації, вважав, що мінойська релігія[en] більш-менш виключно поклонялася богині-матері, і його погляд зберігся в першій половині 20-го століття, з широким впливом на мислення в різних сферах. Сучасні вчені погоджуються, що богиня-мати або природа, ймовірно, була домінантним божеством, але були й чоловічі божества.

На початку 1900-х років історик Джейн Еллен Гаррісон висунула теорію про те, що олімпійський пантеон замінив раннє поклоніння богиням землі.[4]

Роберт Грейвс постулював доісторичну матріархальну релігію в 1950-х у своїх «Грецьких міфах»[en] та «Білій богині»[en] і дав детальний опис майбутнього суспільства з матріархатом у романі «Сім днів на Новому Криті»[en].[5]

Натхненний Грейвсом та іншими джерелами австрійський сюрреаліст Вольфганг Паален[en] у своїй картині Pays interdit[en] (укр. «Заборонена земля») малює апокаліптичний пейзаж, де домінує жіноча богиня та, як символи чоловічих богів, упали метеоритні як планети.

Потрійна богиня ред.

 
Символ потрійної богині

Існує божество, відоме в русі та инших духовних групах як Потрійна Богиня, яка є репрезентацією стадій або життя жінки. Учасники кажуть, що це не ексклюзивно для жінок, а також для загального путівника через дитинство, зрілість і старість, але цей рух здебільшого воно тісно пов'язане саме з жінками. Потрійна богиня — це божество, якому поклоняються численні неоязичницькі групи: жінки, діти та чоловіки. У цих рухах вона розглядається як божество, яке допомагає людям зрозуміти, що відбувається в їхньому житті протягом його різних періодів. Багато хто вірить, що жіночі стадії, через які їх проводить Потрійна Богиня, це діва/юність, потім мати та кохана і, зрештою, мудра жінка. Усе це бере свій початок від язичницьких осіб та їхніх вірувань, хоч ця релігії й зазнала певних змін протягом свого існування, але її головне уявлення залишилося незмінним.[6]

Инші божества ред.

Докладніше: Список богинь

Культурний вплив ред.

Богиня-мати є загальновизнаним архетипом у психоаналізі,[7] а поклоніння богиням-матері-землі та небу відоме з численних релігійних традицій історичного політеїзму, особливо в класичних цивілізаціях, коли храми будували для багатьох Богинь.

Критика ред.

Тривають дискусії, чи існував давній матріархат історично.[8] Американська вчена Камілла Палья[en] підкреслювала, що «немає жодних явних доказів підтвердження існування матріархату в будь-якій точці світу у будь-який час», а також, що «моральна амбівалентність великих богинь-матерів була зручно забута тими американськими феміністками, які воскресили їх».[9]

У книзі «Міф про передісторію матріархату»[en] (2000) вчена Синтія Еллер обговорює походження ідеї матріархальної передісторії, описуючи докази «за» та «проти» її історичної правдивості, а також те, чи ця ідея хороша для сучасного фемінізму.[10]

Кавіта Мая цитує вчених, які вказують на відчутну відсутність етнічного змішування у фемінізмі Богині, стверджуючи, що рух Богині включає «нерівну динаміку відносин між білими феміністками Богині та жінками кольору», і заявляє, що на нього вплинули колоніальні наративи, що призводить до «замовчування та романтизації расових відмінностей».[11]

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. Andersen, Margaret L.; Taylor, Howard Francis (2010). Sociology: The Essentials. Cengage Learning. с. 439. ISBN 9780495812234.
  2. Bachofen, Johann Jakob (1992). Myth, Religion, and Mother Right: Selected Writings. Princeton University Press. с. 93. ISBN 9780691017976. Процитовано 12 грудня 2012. Although the struggle of matriarchy against other forms is revealed by diverse phenomena, the underlying principle of development is clear. Matriarchy is followed by patriarchy and preceded by unregulated hetaerism.
  3. Eller, Cynthia (2006). Ancient Matriarchies in Nineteenth- and Twentieth-Century Feminist Thought. У Rosemary Skinner Keller; Rosemary Radford Ruether; Marie Cantlon (ред.). The Encyclopedia of Women and Religion in North America. Indiana University Press. ISBN 9780253346872. Процитовано 12 грудня 2012. It restated the theories of Bachofen and Morgan but construed the era of ancient matriarchy as a golden age of sorts and described the patriarchal revolution as simultaneous with the evils (and benefits) of private property and the state.
  4. Wheeler-Barclay, Marjorie (2010). Jane Ellen Harrison. The Science of Religion in Britain, 1860-1915. Victorian Literature and Culture Series. University of Virginia Press. с. 231. ISBN 9780813930107. [I]t was her interest in matriarchal religion and her insistence on its importance that most distinctly set her apart from other British scholars.... As early as 1900, she made note of the evidence of an older stratum of religion--the worship of earth goddesses--lying beneath Olympianism and supplanted it.
  5. Smeds, John (Winter 1990–1991). Graves, Bachofen and the Matriarchy Debate (PDF). Focus on Robert Graves and His Contemporaries. 1 (10): 1—17. Архів оригіналу (PDF) за 3 березня 2016. Процитовано 12 грудня 2012.
  6. Mercree, Amy Leigh (2019). A little bit of goddess : an introduction to the divine feminine. New York. ISBN 978-1-4549-3670-1. OCLC 1096538546.
  7. Еріх Нойман The Great Mother
  8. Eller, Cynthia (2006). Ancient Matriarchies in Nineteenth- and Twentieth-Century Feminist Thought. У Rosemary Skinner Keller; Rosemary Radford Ruether; Marie Cantlon (ред.). The Encyclopedia of Women and Religion in North America. Indiana University Press. с. 804—809. ISBN 9780253346872. Процитовано 12 December 2012. There continues to be significant debate about whether or not ancient matriarchies actually existed. But there can be no question that the possibility of their existence has inspired feminist thought and action for over a hundred years, providing a new and potentially revolutionary angle on human history.
  9. Paglia, Camille (1991). Sexual Personae: Art & Decadence from Nefertiti to Emily Dickinson. Random House Digital, Inc. с. 42 & 8. ISBN 9780679735793. Процитовано 12 грудня 2012.
  10. Eller, Cynthia (2001). The Myth of Matriarchal Prehistory: Why an Invented Past Won't Give Women a Future. Beacon Press. с. 288. ISBN 9780807067932.
  11. Maya, Kavita (September 2019). Arachne's Voice: Race, Gender and the Goddess. Feminist Theology (англ.). 28 (1): 52—65. doi:10.1177/0966735019859469. ISSN 0966-7350. S2CID 201386733.