Марту́сівка — село, центр сільської ради в Бориспільському районі Київської області. Засноване у 18 столітті, як село Мартусь, сучасна назва — з 1926 року. День села відзначається 22 травня.

село Мартусівка
Martusivka gerb.png
Герб
Країна Україна Україна
Область Київська область
Район/міськрада Бориспільський
Рада/громада Мартусівська сільська рада
Код КОАТУУ 3220885001
Основні дані
Засноване 1926
Колишня назва Мартусь (до 1926 р.)
Населення 1024 особи, 430 дворів
Площа 2,197 км²
Густота населення 466,09 осіб/км²
Поштовий індекс 08343
Телефонний код +380 4595
Географічні дані
Географічні координати 50°18′33″ пн. ш. 30°51′35″ сх. д. / 50.30917° пн. ш. 30.85972° сх. д. / 50.30917; 30.85972Координати: 50°18′33″ пн. ш. 30°51′35″ сх. д. / 50.30917° пн. ш. 30.85972° сх. д. / 50.30917; 30.85972
Середня висота
над рівнем моря
118 м
Місцева влада
Адреса ради 08343, Київська обл, Бориспільський р-н, с.Мартусівка, вул. Бориспільська, 2, тел. 3-75-42
Карта
Мартусівка. Карта розташування: Україна
Мартусівка
Мартусівка
Мартусівка. Карта розташування: Київська область
Мартусівка
Мартусівка
Мапа

CMNS: Мартусівка на Вікісховищі

НазваРедагувати

Назва села походить від імені перших власників, відомого козацького роду Мартосів, а в народній формі – Мартусів.

ІсторіяРедагувати

Село виникло в середині XVIII ст. Перша письмова згадка міститься в Генеральному описі Лівобережної України за 1765 р., де село значиться як хутір Мартусівський, що входив до бориспільської сотні Київського полку.

Хутір виник на території дубового лісу у верхів’ї річки Іква за 7 км на південний захід від Борисполя.

Юхим Федорович Дараган 1753 року придбав у значкового товариша Переяславського полку Михайла Мартоса та його брата сотенного отамана ічнянського Петра Мартоса хутір Мартусівщину.

З часом село розросталося. За адміністративно-територіальним поділом 1802 р., село віднесено до Вороньківської волості Переяславського повіту.

За переписом 1859 р., в селі було 120 дворів і 570 жителів. Тут же вказано, що в селі є два заводи: пивоварний та цегляний. Звичайно, вони не були великими і здебільшого мали місцеве значення. Цегла, виготовлена в Мартусівці, пішла на спорудження будинків міста Києва, зокрема, сучасної вулиці Саксаганського. Заводи належали генералу Ф.Трепову. Орендатором маєтку Трепова був Рахлін. Мартусівці не були задоволені орендарем, а тому неодноразово робили підпали його майна та будинку.

Одна з частин села донині носить назву Завод, а вулиця зветься Заводська. Про виробничу діяльність більш як сто років тому свідчать кар’єри та водойми.

У 1926 р. було зроблено перепис населення, згідно з яким у селі проживало 689 жителів і було 157 господарств.

У 1926 р. у Мартусівці було створено сільгоспартіль ім. Фрунзе, яка в 1932 р. одержала статус колгоспу «Більшовик». Створення колгоспу було насильницьким, а тому 6 листопада 1933 р. голову колгоспу Леоніда Мойсеєва, якого більшовицька партія направила для роботи на село, було розстріляно. У голодні 1932-1933 роки він організував допомогу жителям села, які не могли працювати в колгоспі, а тому в колгоспі ніхто не помер. Могила Л. Мойсеєва знаходиться в центрі села, його ім'ям названо одну з вулиць та колгосп (до 1963р.).

 
Братська могила воїнів Радянської Армії і пам'ятник воїнам-односельцям, які загинули в роки Другої світової війни

У роки німецько-радянської війни мартусівці стали на захист своєї землі. На пам'ятнику викарбувано імена 83-х загиблих у ратних боях. Зокрема, Твардовські Марина Силантіївна – голова Мартусівської сільської ради була розстріляна німцями в перші дні окупації.

Село було звільнено від німецько-нацистських загарбників 23 вересня 1943 р. Дуже важко доводилось відбудовувати знищене нацистами господарство. Тяжко працювали сільські трударі за «палички», часто змінювалися голови колгоспів. Але з приходом Логвина Миколи Матвійовича у 1957-1963 роках, село почало змінюватися. Найперше, що запропонував селянам голова – це зайнятися вирощуванням огірків, і не тільки в колгоспі, а й на присадибних ділянках. Для спорудження будинків запропонував використовувати шлак. Донині мартусівці старшого покоління згадують його з повагою.

У 1963 р. на базі колгоспів сіл Ревне, Проців, Ленінівка та Мартусівка було створено радгосп «Жланівський», який спеціалізувався з виробництва молока, вирощування овочів та картоплі. У Мартусівці було створено відділок цього радгоспу. Центральну садибу було визначено в селі Ревне. А тому у 1976 р. перестала існувати Мартусівська сільська рада. У 1978 р. було закрито і Мартусівську восьмирічну школу, а школярів почали возити до Ревнінської середньої школи.

У 1996 р. в селі було створено КСП «Мартусівка», яке розпалося у 2006 р.

СьогоденняРедагувати

Сьогодні в Мартусівці працює НВК «Загальноосвітня школа І ступеня - дитячий садок», який очолює Левун Вікорія Володмрівна. Цей навчальний заклад визнається одним із найкращих в області.

Для дозвілля жителів діють клуб, бібліотека, бари.

На місці колгоспних приміщень працює підприємство «Вікна-сервіс», яке забезпечує жителів села роботою.

У селі розташована Бориспільська виправна колонія №119. Тут працюють десятки місцевих жителів.

З 2000 р. в Мартусівці є своя сільська рада, працює медпункт, який вже майже п’ятдесят років очолює Вошкулат Галина Іванівна, фельдшер-акушер вищої категорії.

З 2008 року введений в експлуатацію логістичний комплекс ТОВ "БФ Склад", на базі якого розташований митний термінал Київської обласної митниці та нове сучасне підприємство по виробництву сандвіч-панелей ТОВ «БФ Завод».

Працюють магазини, вузол зв’язку, Мартусівський відділок Бортницької зрошувальної системи.

Велику долю в розбудову села внесла - депутат районної ради Поминальна Ганна Михайлівна. Яка провела по селу телефони. Сприяла та профінансувала збудову криниці на кладовищі.І піклувалася щоб по селу постійно курсував автобус з сполученням Мартусівка-Бориспіль. Та була ініціатором створення Мартусівської сільської ради З Бойко Ніною Миколаївною.

Село розбудовується.

ПосиланняРедагувати

ДжерелоРедагувати

ПерсоналіїРедагувати

Мартусівські заводи XIX ст. належали генерал-губернатору Трепову Федору Федоровичу.