Марко Димитров Балабанов (1837, Клисура — 16 червня 1921, Софія) — болгарський письменник, політик, перший Міністр закордонних справ Болгарії (1879, 1883-1884), голова 11-х Народних зборів болгар (1901-1902).

Марко Балабанов
Народився 1837(1837)
Клисура, Османська імперія
Помер 16 червня 1921(1921-06-16)
Софія, Болгарія
Поховання Центральний цвинтар Софіїd
Країна  Болгарія
Діяльність правник, політик, дипломат, викладач університету, декан
Галузь право[1], політична діяльність[1][1], дипломатія[1] і журналістика[1]
Alma mater Халкінська семінарія
Знання мов болгарська[1]
Заклад Софійський університет Святого Климента Охридського
Членство Болгарська академія наук
Посада Міністр закордонних справ Болгарії
Термін 1879, 1883-1884
Партія Консервативна партія (1879-1884), Прогресивноліберальна партія (1884-1886)

Біографія

ред.

Марко Балабанов народився в 1837 році в місті Клисура, в родині абаджі. Спочатку навчався в келійній школі у своєму рідному селі, а потім закінчив, за сприяння митрополита Костянтина Бурсинського, грецьку духовну школу на острові Халкі. У наступні роки вивчав право в Афінах, медицину в Парижі та філософію в Гайдельберзі, закінчив юридичний факультет у Парижі.

З 1870 року працював адвокатом та журналістом у Константинополі, де допомагав у створенні незалежного Болгарського екзархату. У 1871 році представник Пловдивської єпархії на церковно-народних зборах в османській столиці і був обраний секретарем Священного Синоду. Був серед делегатів, які підписали прийнятий до того статут Екзархату 14 травня 1871 року[2].

Був редактором журналу «Читалище» до 1871, і газети «Вєк» у Константинополі (1874-1876). Восени 1876 року разом з Драґаном Цанковим здійснив тур по Європі, щоб розповісти про важке становище болгарського народу після Квітневого повстання.

Під час Тимчасового російського уряду Балабанов був віце-губернатором Свиштова та Русе (18781879), членом консервативного крила Установчих зборів та Міністром закордонних справ у першому уряді Болгарії на чолі з Тодором Бурмовим. У наступні роки він був дипломатичним представником в Османській імперії (18801883). У 1882 році Балабанов перейшов у крило Ліберальної партії на чолі з Драґаном Цанковим, яка в 1884 році стала Прогресивно-ліберальною партією. У 18831884 роках він знову займає посаду міністра закордонних справ — у другому та третьому урядах Драґана Цанкова.

 
Фото учасників Собору в Константинополі 24 липня 1871 року. Балабанов п'ятий в першому ряду

Марко Балабанов викладав грецьку мову та грецьку літературу (18891898) та римське, візантійське та канонічне право (18921902) у нещодавно створеному Вищому училищі, зараз Софійський університет святого Климента Охридського. З 1881 — кореспондент, а з 1884 — регулярний член-кореспондент Болгарського літературного товариства (нині Болгарська академія наук). У 19021903 роках був дипломатичним представником у Румунії, а в 1905 — у Греції. З 1896 по 1897 рік був деканом юридичного факультету Софійського університету.

Марко Балабанов помер 16 червня 1921 року в Софії, за словами Данаїла Крапчева «в злиднях»[3].

Примітки

ред.
  1. а б в г д е Czech National Authority Database
  2. Маркова, Зина. Българската екзархия 1870 – 1879, София, 1989 г., с. 324
  3. Крапчев, Данаил. Марко Балабанов, в: Изминат път. Избрани статии, София 1992, с. 220

Джерела

ред.