Відкрити головне меню

Мамсуров Хаджі-Умар Джіорович


Хаджі-Умар Джіорович Мамсуров (нар. 15 вересня 1903(19030915) — пом. 5 квітня 1968) — радянський військовий діяч, Герой Радянського Союзу (1945). Командувач 38-ю армією Прикарпатського військового округу (1955-57), генерал-полковник (1962). Депутат Верховної Ради УРСР 4-го скликання. Кандидат в члени ЦК КПУ у 1956 — 1960 р.

Хаджі-Умар Джіорович Мамсуров
Народження 2 (15) вересня 1903(1903-09-15)
селище Ольгинське
(Північна Осетія РФ)
Смерть 5 квітня 1968(1968-04-05) (64 роки)
Москва
Поховання Новодівочий цвинтар
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
СРСР СРСР
Освіта Військова академія Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації
Роки служби 19181968
Партія КПРС
Звання CCCP army Rank general-polkovnik infobox.svg Генерал-полковник
Війни / битви Громадянська війна в Росії
Громадянська війна в Іспанії
Радянсько-фінська війна
Німецько-радянська війна
Придушення угорської революції 1956 року
Нагороди
Герой Радянського Союзу
Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна Орден Червоного Прапора
Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора
Орден Кутузова I ступеня Орден Суворова II ступеня — 1943 Орден Вітчизняної війни I ступеня— 18.07.1944 Медаль «XX років Робітничо-Селянській Червоній Армії»
Мамсуров Хаджі-Умар Джіорович у Вікісховищі?

БіографіяРедагувати

Народився 15 (2) вересня 1903 року в селищі Ольгинське (тепер Правобережного району Республіки Північної Осетії, РФ) в осетинській селянській родині.

З червня 1918 року — у Червоній армії. Служив червоноармійцем гірської кавалерійської сотні 11-ї армії. Наприкінці 1918 року захворів тифом і був залишений відступаючою 11-ю армією у Владикавказі. З квітня 1919 року — розвідник, зв'язковий радянських партизанських загонів, що діяли в районі міст Владикавказ та Грозний.

З березня 1920 року — в розпорядженні Терської Надзвичайної комісії (ЧК), провідник 169-го і 111-го стрілецьких полків оперативної групи ВЧК Горської області. З січня 1921 року — політбоєць ескадрону при особливому відділі 11-ї армії, брав участь в радянсько-грузинській війні 1921 року.

У березні 1921 — травні 1923 р. — слухач Комуністичного університету трудящих Сходу в місті Москві. У 1924 році закінчив Військово-політичну школу імені Ворошилова Північно-Кавказького військового округу.

Член ВКП(б) з 1924 року.

З травня 1924 — викладач Окружної військово-політичної школи Північно-Кавказького військового округу. У 1925 і 1926 роках, будучи комісаром об'єднаного ескадрону і об'єднаного дивізіону з числа курсантів школи, брав участь у бойових операціях з ліквідації повстанців у Чечні та Дагестані.

З травня 1927 року — помічник комісара Окремого об'єднаного національного кавалерійського полку, з вересня 1927 — комісар окремого Дагестанського національного кавалерійського дивізіону. З травня 1929 року — комісар Окремого національного кавалерійського полку імені Серго Орджонікідзе Північно-Кавказького військового округу, брав участь в ліквідації повстання у Чечні.

У 1931 році склав екстерном іспит за курс військової школи і направлений вчитися на курси удосконалення. У червні 1932 року закінчив курси удосконалення політичного складу при Військово-політичній академії РККА імені Толмачова. З 1932 року — знову комісар Окремого національного кавалерійського полку імені Серго Орджонікідзе.

З березня 1933 року — командир кавалерійського і розвідувального ескадронів 1-ї стрілецької дивізії Приволзького військового округу (Казань).

З лютого 1935 року — в Розвідувальному управлінні РСЧА, в грудні 1935 закінчив курси при Розвідувальному управлінні, служив секретарем уповноваженого Розвідувального управління.

У лютому 1936 — лютому 1938 р. — секретний уповноважений Спеціального відділення «А» (активна розвідка) Розвідувального управління штабу РСЧА. У жовтні 1936 — вересні 1937 років брав участь у громадянській війні в Іспанії як військовий радник, фахівець з партизанської війни. Фігурував під псевдонімами «полковник Ксанті» та «Фабер». Керував диверсійними партизанськими загонами по усій території Іспанії. У листопаді 1936 року був поранений в руку і контужений, після одужання продовжив диверсійну роботу. У жовтні 1937 року повернувся в СРСР.

У квітні 1938 — травні 1939 р. — начальник Спеціального відділення «А» (активна розвідка) Розвідувального управління штабу РСЧА. З травня 1939 року — начальник спецвідділу 5-го Управління Генерального штабу РСЧА. Учасник радянсько-фінської війни 1939—1940 років, служив начальником оперативної групи Розвідупра. З січня 1940 — командир особливої лижної бригади 9-ї армії.

У вересні 1940 — травні 1941 р. — слухач курсів удосконалення вищого командного складу при Військовій академії РСЧА імені Фрунзе. У травні 1941 року — начальник розвідувального відділу Закавказького військового округу, але від'їзд до нового місця служби був відкладений за наказом керівництва у зв'язку з різким ускладненням обстановки. Залишився в Розвідувальному управлінні РСЧА начальником спецгрупи. Учасник радянсько-німецької війни з червня 1941 року.

З червня 1941 року відряджений в розпорядження Маршала Радянського Союзу Ворошилова для виконання особливо важливих доручень на Західному фронті. Одним з таких доручень став арешт колишнього командувача Західним фронтом генерала армії Павлова і доставка його в Москву на початку липня. З середини липня 1941 — у розпорядженні командувача Північно-Західним фронтом, займався організацією партизанської і диверсійної роботи в тилу ворога.

У серпні 1941 призначений тимчасово виконуючим обов'язки командира 311-ї стрілецької дивізії, був поранений в обидві ноги і руки. Після виходу з госпіталю в жовтні 1941 року призначений начальником розвідувального відділу Резервного фронту, після його розформування в листопаді 1941 — начальником особливої оперативної групи Головного розвідувального управління РСЧА.

У січні 1942 року на особисте прохання направлений на командну роботу, призначений командиром 114-ї кавалерійської дивізії Північно-Кавказького військового округу у місті Грозному.

З травня 1942 року — знову в діючій армії, заступник командира 7-го кавалерійського корпусу Брянського фронту. З серпня 1942 року — начальник Південного штабу партизанського руху при Військовій Раді Північно-Кавказького фронту, помічник начальника і начальник оперативного відділу Центрального штабу партизанського руху. З січня 1943 року — заступник начальника 2-го управління Головного розвідувального управління РСЧА.

У березні 1943 — серпні 1946 р. — командир 2-ї гвардійської Кримської кавалерійської дивізії 1-го гвардійського кінного корпусу Південно-Західного, Воронезького, 1-го Українського фронтів.

У серпні 1946 — березні 1947 р. — командир 3-ї окремої гвардійської стрілецької бригади Московського військового округу.

У грудні 1948 році закінчив Вищу військову академію Генерального штабу імені Ворошилова.

У грудні 1948 — лютому 1951 р. — командир 27-ї механізованої дивізії 38-ї армії Прикарпатського військового округу.

У лютому 1951 — червні 1955 р. — командир 27-го стрілецького корпусу 13-ї армії Прикарпатського військового округу.

У червні 1955 — липні 1957 р. — командувач 38-ї армії Прикарпатського військового округу. Брав участь у придушенні Угорської революції 1956 року.

У липні — жовтні 1957 р. — начальник Центру особливих призначень Головного розвідувального управління (ГРУ) Генерального Штабу Збройних сил СРСР.

У жовтні 1957 — квітні 1968 р. — 1-й заступник начальника Головного розвідувального управління Генерального Штабу Збройних сил СРСР.

Проживав у Москві. Похований на Новодівочому кладовищі.

ЗванняРедагувати

  • генерал-майор (13.11.1943)
  • генерал-лейтенант (3.08.1953)
  • генерал-полковник (27.04.1962)

НагородиРедагувати

ПосиланняРедагувати