Павлов Дмитро Григорович

радянський воєначальник, генерал армії

Дмитро́ Григо́рович (Георгійович) Па́влов (23 жовтня (4 листопада) 1897(18971104), село Вонюх (нині Павлово, Костромська губернія) — 22 липня 1941, Лефортовська тюрма, Москва) — радянський воєначальник, генерал армії (22.02.1941), Герой Радянського Союзу (21.06.1937). Кандидат у члени ЦК ВКП(б) (1939—1941). Депутат Верховної Ради СРСР 1-го скликання (1937—1941).

Павлов Дмитро Григорович
Народження 23 жовтня (4 листопада) 1897(1897-11-04)
Російська імперія с. Вонюх, (нині Павлово, Костромська губернія) Російська імперія
Смерть 22 липня 1941(1941-07-22) (43 роки)
Лефортовська тюрма, Москва, Російська РФСР, СРСР СРСР
вогнепальне поранення
Поховання Розстрільний полігон «Комунарка»
Країна СРСР СРСР
Рід військ кавалерія, танкові війська
Освіта Військова академія імені М. В. Фрунзе
Роки служби 1914 — 1941
Партія КПРС
Звання  Генерал армії
Командування Західний фронт і Білоруський військовий округ
Війни / битви Перша світова війна
Громадянська війна в Росії,
Громадянська війна в Іспанії,
Радянсько-фінська війна,
Німецько-радянська війна
Нагороди
Герой Радянського Союзу
Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна Орден Червоного Прапора
Орден Червоного Прапора Медаль «XX років Робітничо-Селянській Червоній Армії»
CMNS: Павлов Дмитро Григорович у Вікісховищі

Біографія

ред.

Ранні роки і початок військової кар'єри

ред.

Народився в бідній селянській родині. Закінчив 4 класи сільської школи і 2-х класне Суховерхівське училище. Через нестачу грошей закінчив навчання і працював у селі.

Під час Першої світової війни добровольцем пішов на фронт, дослужився до старшого унтер-офіцера. У 1916 році був поранений, потрапив в німецький полон. Перебував у таборах Кляйн, Вітемберг. Звільнений у 1918 році після закінчення війни.

У 1919 добровільно вступив до Червоної армії. Під час Громадянської війни був командиром взводу, ескадрону, помічником командира полку. Закінчив 24-у Омську піхотну школу ім. Комінтерну (1922), Військову академію ім. Фрунзе (19251928) та академічні курси при Військово-технічної академії (1931).

На початку 1923 року 6-а Алтайська окрема кавалерійська бригада, в якій Павлов служив на посаді помічника командира полку, була перекинута на Туркестанський фронт. З лютого 1923 року на посаді начальника винищувального загону воював проти басмачів курбаші Турдибая в районі Ходжента, а з серпня у Східній Бухарі командував 77-м кавалерійським полком.

За бойові заслуги і подвиги Дмитро Павлов був нагороджений орденом Червоного Прапора.

Громадянська війна в Іспанії

ред.

З 1928 року — командир кавалерійського та механізованого полків, командир і комісар механізованої бригади. У 1932 році за успішну підготовку механізованої бригади був нагороджений орденом Леніна.

У 1937 році Дмитро Павлов був направлений до Іспанії. Під час Громадянської війни в Іспанії воював на боці республіканського уряду, був командиром танкової бригади. 21 червня 1937 року, Павлов Дмитро Григорович був удостоєний звання Герой Радянського Союзу.

Виходячи з досвіду бойових дій проти німецьких танкових військ в Іспанії, і будучи прихильником технічної модернізації армії, він наполіг на створенні танків з дизельними двигунами, протиснарядним бронюванням і гарматами, які здатні пробивати протиснарядне бронювання танків противника.

За дорученням і вимогою начальника АБТУ РСЧА (Автобронетанкове управління) комкора Павлова створювався Т-34 — найкращий середній танк Другої світової війни.

До 1939 року у нього була репутація найкращого танкового генерала РСЧА. Його праці і бойовий досвід в Іспанії стали в пригоді радянським воєначальникам в період боїв на Халхин-Голі.

У 1940 році брав участь в оперативно-тактичних іграх вищого командного складу РСЧА.

З червня 1940 — командувач військами Західного Особливого військового округу. 4 червня 1940 йому було присвоєне звання генерал-полковника танкових військ, а 22 лютого 1941 — звання генерал армії.

Друга світова війна

ред.

З 21 червня 1941 року — командувач Західним фронтом. Командував військами фронту під час Білостоцько-Мінської битви. В результаті битви основні сили радянського Західного фронту опинилися в оточенні і були розгромлені. 28 червня німецькі війська захопили Мінськ. 30 червня Павлов був відсторонений від обов'язків командувача військами Західного фронту і викликаний у Москву. Командування фронтом було передано генерал-лейтенанту А.І. Єременку. У Москві Павлов намагався добитися особистої зустрічі із Сталіним, але генерала прийняв В.М.Молотов, який був першим заступником Сталіна. Після цього Павлов був знову відправлений на фронт як заступник командувача Західним фронтом. 4 липня 1941 року Павлов був заарештований у містечку Довськ і доставлений у Москву.

22 липня 1941 року рішенням військового трибуналу генерал Павлов був засуджений до вищої міри покарання і розстріляний. Разом з ним були розстріляні генерали В.Ю.Климовських, С. І. Клич, А.А. Григор'єв та інші. Похований на підмосковному полігоні НКВС (Розстрільний полігон «Комунарка»).

У 1957 році посмертно реабілітований і відновлений у званні.

Реабілітація

ред.

31 липня 1957 року Військова колегія Верховного суду СРСР винесла ухвалення, згідно якої вирок від 22 липня 1941 року був скасований за нововиявленими обставинами і справу було припинено за відсутністю складу злочину. Дмитро Григорович Павлов був посмертно відновлений у військовому званні.

Згідно з документами Сталін особисто визначав формулювання для вироку. В проект наказу наркома оборони № 0250 від 28 липня 1941 р. оголошенням вироку у справі генералів Д. Г. Павлова, В. Є. Клімовскіх[en], А. Т. Григор'єва[ru] і О. А. Коробкова, Сталін своєю рукою вписав рядки обвинувачення «за боягузтво, самовільне залишення стратегічних пунктів без дозволу вищого командування, розвал управління військами, бездіяльність влади», він же особисто вставив в текст наказу слова «і цим дали ворогові можливість прорвати фронт». (РГВА, ф. 4, оп. 11​​, д . 65, л. 192.)

Аналіз поразки радянських військ на західному напрямку в червні-липні 1941 року виявляє причини, які вказують на комплексну відповідальність партійного керівництва, керівництва Наркомату оборони і Генерального штабу. Страта Павлова стала результатом не його злочинів, а бажання керівництва СРСР терміново «знайти винного» ​​і підтримати жорстку дисципліну в середовищі вищого командування армії і флоту. Крім Павлова були розстріляні інші воєначальники Західного фронту: начальник штабу фронту генерал-майор В. Є. Клімовскіх і начальник зв'язку фронту генерал-майор військ зв'язку А. Т. Григор'єв, начальник артилерії фронту генерал-лейтенант артилерії М. О. Клич, генерал-майор авіації А. І. Таюрский[ru], командувач 4-й армією генерал-майор О. А. Коробков.

Незабаром після смерті Сталіна всі розстріляні воєначальники були посмертно реабілітовані і відновлені у військових званнях.

Нагороди

ред.

Посилання

ред.