Сандович Максим Тимофійович
Максим Тимофійович Сандович, Максим Горлицький (1 лютого 1886, Ждиня, Австро-Угорщина — 6 вересня 1914, Горлиці, Австро-Угорщина) — лемківський священик, пропагандист православ'я та москвофільства на Лемківщині[1], канонізований Польською православною церквою (1994) та Російською православною церквою закордоном (1996).
| Максим Горлицький | |
|---|---|
 | |
| Максим Сандович | |
| Народився |
1 лютого 1888 Ждиня, Горлицький повіт Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина |
| Помер |
6 серпня 1914 (26 років) Горлиці, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина ·вогнепальне поранення |
| Канонізований | 1994, 1996 |
| У лику | священномученик |
| День пам'яті | 24 серпня (6 вересня) |
 Медіафайли на Вікісховищі | |
Духовна освіта ред.
Народився у лемківському селі Ждиня (нині належить до Горлицького повіту Малопольского воєводства та має назву Żdynia) у сім'ї греко-католицького псаломника. Початкову освіту отримав вдома, духовну — у Крехівському монастирі оо. Василіян.
Проте навчання там йому не сподобалося, він виїхав до Російської імперії, де продовжив освіту в Почаївській лаврі, де прийняв православ'я. Освіту закінчив у Житомирській духовній семінарії, по закінченні якої повернувся до Австро-Угорщини як священник у лемківському містечку Граб.
Перший арешт ред.
Активна діяльність Максима Сандовича як пропагандиста православ'я серед лемків звернула на нього увагу австрійської поліції. 1912 його заарештували за звинуваченням у шпигунстві. Разом з ним був затриманий ще один священик — о. Ігнатій Гудима та два студенти, що належали до москвофільскої партії — Колдра та Бендасюк. Захисником Максима Сандовича виступив перемишльський адвокат Кирило Черлюнчакевич. Збереглися свідчення, що поліція та адміністрація примусово вимагали від селян свідчити проти звинувачених[2] Слідство тривало майже два роки, які Сандович, Гудима, Колдра та Бендасюк провели у львівській в'язниці. На судовому процесі влітку 1914 року усі звинувачені були признані невинними.
Другий арешт та страта ред.
З початком Першої світової війни Сандович знову був заарештований. 6 вересня 1914 року він був розстріляний на задньому дворі горлицького суду за присутності своїх близьких. Йому приписують останні слова «Най живе народ русинський і святе православ'я!»[3], що свідчить про політичну мотивацію канонізації та подальшу пропаганду москвофільства у ПАПЦ.
Його соратник по пастирській діяльності, Ігнатій Гудима заарештований та відправлений до табору Талергоф, де втратив глузд через різні обставини. Колдра та Бендасюк врятувалися втечею в Московію, з якої також згодом утекли.
Канонізація ред.
У вересні 1994 року Польська Автокефальна православна церков визнала Максима Сандовича як священномученика під ім'ям «Максим Горлицький» — за місцем загибелі.
Канонізований як священномученик ще й Російською православною церквою закордоном 1996-го[4].
У 2007 році мощі Максима Сандовича були перенесені з родинного цвинтаря до міста Горлиці, у Собор Святої Трійці[pl].[5]
Примітки ред.
- ↑ Ярослав Мокляк. Православ'я серед русинів-українців у Західній Галичині. Максим Сандович (1911–1914)
- ↑ Стаття в офіційному часописі Польської православної церкви [1]
- ↑ W. Osadczy: Święta Ruś. Rozwój i oddziaływanie idei prawosławia w Galicji. Lublin: Wydawnictwo Uniwersytetu Marii Curie-Skłodowskiej, 2007, s. 568-569. ISBN 978-83-227-2672-3 (пол.)
- ↑ Священномученик Максим Горлицький (Сандович) включений до місяцеслова Русскої Православної Церкви (рос.)
- ↑ Урочистості присвячені Сандовичу [2] [Архівовано 2009-01-23 у Wayback Machine.]
Посилання ред.
- Священномученик Максим Сандович Львівська єпархія УПЦ МП