Ма́йкл Ма́ллен повне ім'я — Ма́йкл Гле́н «Ма́йк» Ма́ллен (англ. Michael Glenn "Mike" Mullen; нар. 4 жовтня 1946, Лос-Анджелес, Каліфорнія) — американський воєначальник, заступник Керівника військово-морськими операціями США (2003—2004), Командувач об'єднаного командування ОЗС НАТО Неаполь (2004—2005), Командувач військово-морських сил США в Європі (2004—2005), Керівник військово-морськими операціями США (2005—2007), голова об'єднаного комітету начальників штабів (2007—2011), адмірал у відставці.

Майкл Маллен
англ. Michael Mullen
Майкл Маллен
Прапор
17-й Голова об'єднаного комітету начальників штабів США
1 жовтня 2007 — 30 вересня 2011
Попередник: Пітер Пейс
Наступник: Мартін Демпсі
Прапор
28-й Керівник військово-морськими операціями США
22 липня 2005 — 29 вересня 2007
Попередник: Вернон Кларк
Наступник: Гері Рагхед
Прапор
1-й Командувач об'єднаного командування ОЗС НАТО Неаполь
жовтень 2004 — травень 2005
Попередник: посаду засновано
Наступник: Генрі Ульріч
 
Освіта: Гарвардська школа бізнесу, Гарвардський університет, Naval Postgraduate Schoold і Військово-морська Академія США
Народження: 4 жовтня 1946(1946-10-04) (73 роки)
Лос-Анджелес, Каліфорнія, США
Громадянство: США
Батько: Джек Маллен
Мати: Джейн Глен
Діти: сини — Джон Стюард Маллен, Майкл Едвард Маллен
Нагороди:

CMNS: Медіафайли на Вікісховищі

БіографіяРедагувати

ОсвітаРедагувати

Майкл «Майк»[1] Глен Маллен[2] народився 4 жовтня 1946 року в Лос-Анджелесі (штат Каліфорнія, США[3]). Він був старшим з п'яти дітей відомого голлівудського оглядача і представника зі зв'язків з громадськістю Джека Маллена і Джейн Глен[4]. У 1964 році Майкл закінчив католицьку школу Notre Dame High School[5] і вступив до Військово-морської Академії США, що в Аннаполісі. Ніхто з рідних не очікував, що Майкл обере кар'єру військового. Серед його однокурсників в Аннаполісі були майбутні сенатор від штату Вірджинія Джим Вебб, командувач збройними силами США в зоні Тихого океану Денніс Блер, керівник NASA Чарльз Болден і командувач Корпусу морської піхоти США Майкл Хейгі. За словами товаришів по службі, вони не уявляли собі, що Маллен зможе дослужитися до найвищої посади в американській армії.

Кар'єраРедагувати

У 1968 році Маллен закінчив академію[6][7], а в лютому 1971 — школу ВМС з підготовки особового складу ескадрених міноносців (Naval Destroyer School)[8]. Маллен служив на есмінцях «Коллетт» (USS Collett DD-730) і «Бланді» (USS Blandy DD-943), брав участь у В'єтнамській війні.

У 1973 році в званні лейтенанта Маллен командував військовим танкером «Ноксубі» (USS Noxubee AOG-56)[9]. На посаді капітана Маллен ледь не згубив свою кар'єру: через його помилки танкер зіткнувся з буєм, отримавши незначні пошкодження. За словами Маллена цей інцидент навчив його бути відповідальнішим. Як наслідок, йому знадобилось близько 5 років, аби відновити репутацію.

З 1975 року по 1978-й він був помічником начальника Військово-морської Академії. У 1978-1981 роках отримав звання старшого лейтенанта і служив головним інженером на борту крейсера «Фокс» (USS Fox CG-33). У 1979 році брав участь в операції «Орлиний кіготь», метою якої був порятунок 53 заручників з посольства США в Тегерані. Згодом служив на есмінці «Стеретт» (USS Sterett CG-31), отримавши за підсумками служби в 1983 році звання капітана-лейтенанта.

У 1985 році Маллен отримав диплом магістра за спеціальністю «дослідження операцій» у вищій школі військово-морських сил США (Naval Postgraduate School) в Монтереї і в червні 1985 року був призначений капітаном ракетного есмінця «Голдсборо» (USS Goldsborough DDG-20), яким командував до жовтня 1987 року.

У 1987 році він отримав нагороду за прояв лідерських якостей і був призначений директором курсів командирів дивізіону в школі офіцерів з бойових дій надводних сил (Surface Warfare Officer's School). З 1989 по 1991 роки капітан Маллен працював в секретаріаті міністра оборони Річарда Чейні. У 1991 році Маллен закінчив курси з адміністрування в Гарвардській школі бізнесу (Harvard Business School).

 
Майкл Маллен (2011, Держдепартамент США)

З 1991 по 1994 рік Маллен командував ракетним крейсером «Йорктаун» (USS Yorktown CG-48). Пізніше працював в Головному управлінні особового складу ВМС і займав ряд постів в Міністерстві оборони. У 1996 році він отримав звання молодшого контр-адмірала і був призначений командувачем другої експедиційної ударної групи (бойової групи авіаносця «Джордж Вашингтон»), яка в листопаді 1997 року проводила навчання в Перській затоці[10][11]. У травні 1998 року Маллен був призначений директором відділення наземних озброєнь ВМС США, а восени отримав звання старшого контр-адмірала.

У 2000 році Маллен отримав звання віце-адмірала і був призначений командувачем другого флоту США (сфера відповідальності  — Атлантичний океан).

У серпні 2001 року він став заступником керівника військово-морськими операціями, а в 2003 році був підвищений до посади першого заступника і отримав звання адмірала. З жовтня 2004 року по липень 2005-й Маллен був командувачем ВМС США в Європі, одночасно займаючи посаду командувача об'єднаного командування ОЗС НАТО Неаполь. У 2005 році призначений на найвищу офіцерську посаду ВМС США, ставши керівником військово-морськими операціями США.

У червні 2007 року Президент США Джордж Буш-молодший висунув Маллена на найвищу армійську посаду голови Об'єднаного комітету начальників штабів США[12]. У серпні того ж року він був затверджений Сенатом і приступив до виконання обов'язків 1 жовтня[13][14].

У серпні 2009 року Маллен, який раніше висловлював підтримку новому Президентові США Бараку Обамі за його прагнення закрити в'язницю Гуантанамо і налагодити стосунки з Іраном[15][16], несподівано розкритикував висунуту Обамою концепцію «стратегічного діалогу» (strategic communication) з ісламським світом. Він підкреслив, що через те, що слова представників США нерідко розходяться з їх діями, в країнах Близького Сходу відсутня довіра до будь-яких заяв з боку американської адміністрації[17][18].

30 вересня 2011 року Маллен подав у відставку.

Сім'яРедагувати

 
Подружжя Маллени з Анною Курниковою (у центрі)

Під час навчання в Академії Маллен познайомився з Деборою Морган. Пізніше вони одружились. Мають двох синів — Майкла Едварда та Джона Стюарта, які обидва служать в американському флоті[19].

НагородиРедагувати

Вітчизняні[20]Редагувати

Стрічка Назва
  Медаль за видатну службу в Збройних силах
  Медаль «За видатні заслуги»
  Медаль за відмінну службу в Збройних силах США
  Легіон Заслуг
  Медаль за похвальну службу
  Похвальна медаль
  Медаль за досягнення
  Подяка частині військово-морського флоту
  Відзнака за видатні заслуги
  Експедиційна медаль ВМС
  Медаль за службу національній обороні
  Експедиційна медаль США
  Медаль за службу у В'єтнамі
  Медаль за службу у війні з тероризмом
  Медаль за гуманітарну допомогу
  Відзнака за службу в морі
  Відзнака за службу за кордоном

ІноземніРедагувати

Стрічка Назва
  Медаль НАТО
  Орден за заслуги[21] (Чилі)
  Орден «За заслуги перед Італійською Республікою»
  Орден Почесного легіону (Франція)
  Орден Австралії[22]
  Орден «За заслуги перед ФРГ»[23]
  Хрест «За хоробрість» (В'єтнам)
  Медаль І ступеня (В'єтнам)
  Хрест «За службу» (В'єтнам)
  Медаль в'єтнамської кампанії

ПриміткиРедагувати

  1. Keyes, Charley. (30 сентября 2011). Ceremony honors old, new Joint Chiefs chairmen (en). CNN. Архів оригіналу за 2012-12-17. Процитовано 2012-12-14. 
  2. Hoskinson, Charles. (29 сентября 2011). Mike Mullen to Martin Dempsey: A generational shift for the Joint Chiefs of Staff (en). Politico. Архів оригіналу за 2012-12-17. Процитовано 2012-12-14. 
  3. Shanker, Thom. (27 августа 2009). Message to Muslim World Gets a Critique (en). The New York Times. Архів оригіналу за 2012-12-17. Процитовано 2012-12-14. 
  4. Mullen, Michael G. Strategic Communication: Getting Back to Basics(англ.) // Joint Force Quarterly. — National Defense University[en], Октябрь 2009. — No. 55. — P. 2—4. Архівовано з першоджерела 9 березень 2013.
  5. Benen, Steve. (24 мая 2009). «They Don’t Pose a Threat». Political Animal (en). Washington Monthly[en]. Архів оригіналу за 2012-12-17. Процитовано 2012-12-14. 
  6. Susan Abram. ADM Michael Mullen Visits Notre Dame HS. — Los Angeles Daily News, 30.09.2008
  7. Американский адмирал призвал к сотрудничеству с Россией. РБК со ссылкой на Рейтер. 2008-09-23. Архів оригіналу за 2012-12-17. Процитовано 2012-12-14. 
  8. Miles, Donna. (23 мая 2008). Chairman, Navy Leaders Challenge New Naval Academy Grads (en). Пресс-служба Вооружённых сил США. Архів оригіналу за 2012-12-17. Процитовано 2012-12-14. 
  9. Mulrine, Anna. (18 апреля 2008). Admiral Michael Mullen: A Navy Man Looks Out for the Army (en). U.S. News & World Report. Архів оригіналу за 2012-12-17. Процитовано 2012-12-14. 
  10. Shanker, Thom. (22 октября 2007). Joint Chiefs Chairman Looks Beyond Current Wars (en). The New York Times. Архів оригіналу за 2012-12-17. Процитовано 2012-12-14. 
  11. Admiral Mike Mullen. — The Joint Chiefs of Staff web site, 18.10.2007
  12. Biographical information on Adm. Mullen. — The Associated Press, 30.09.2007
  13. Senate confirms Mullen as new military chief (en). Рейтер. 4 августа 2007. Архів оригіналу за 2012-12-17. Процитовано 2012-12-14. 
  14. Spiegel, Peter. (30 июля 2007). A story arc worthy of Hollywood (en). Los Angeles Times. Архів оригіналу за 2012-12-17. Процитовано 2012-12-14. 
  15. Admiral Mike Mullen Chief of Naval Operations Biography. — United States Navy (navy.mil), 01.06.2007
  16. Transcript of Naval Service for Admiral Michael Glenn Mullen U.S. Navy. — US House Armed Services Committee, 11.05.2004
  17. Gil Butler. Abroad a Carrier. — Voice of America, 19.02.1998
  18. USS George Washington, escorts arrive in Arabian Gulf. — Navy Wire Service, 21.11.1997
  19. Statement of Senator John Warner (PDF). Nominations of Adm. Michael G. Mullen, USN, for reappointment to the grade of Admiral and to be Chairman of the Joint Chiefs of Staff; and Gen. James E. Cartwright, USMC, for reappointment to the grade of General and to be Vice Chairman of the Joint Chiefs of Staff. Committee on Armed Services, US Senate. July 31, 2007. с. 903–905. Процитовано June 11, 2011. 
  20. Committee on Armed Services, US Senate. July 31, 2007. pp. 903—905. Retrieved June 11, 2011
  21. Photograph : Mullen. Chile-usa.org. Архів оригіналу за 2013-06-16. Процитовано 2013-10-25. 
  22. MULLEN, Michael Glenn AO. It's an Honour. Commonwealth of Australia. November 5, 2010. 
  23. Chairman of the Joint Chiefs of Staff Admiral Mike Mullen Received the German Federal Cross of Merit. Archive of Selected Past Events. U.S. Department of State – Diplomatic Mission to Germany. June 9, 2011. Архів оригіналу за листопад 5, 2015. Процитовано June 11, 2011. 

ПосиланняРедагувати

Командування військовими формуваннями (установами)
США
Попередник:
адмірал
Вернон Кларк
 
28-й
Керівник військово-морськими операціями

22 липня 2005 — 29 вересня 2007
Наступник:
адмірал
Гері Рагхед
Попередник:
генерал
Пітер Пейс
 
17-й
Голова
Об'єднаного комітету начальників штабів США

1 жовтня 20071 жовтня 2011
Наступник:
генерал
Мартін Демпсі