Відкрити головне меню

Мадатов (Мадатян) Валеріан (Ростом) Григорович ((вірм. Ռոստոմ Գրիգորի Մադաթյան, рос. Мадатов Валериан Григорьевич), 18 (29) травня 1782(17820529), Карабах, село Аветараноц — 4 (16) вересня 1829, Шумен) ) - князь, генерал-лейтенант російської армії вірменського походження.

Мадатов (Мадатян) Валеріан Григорович
вірм. Ռոստոմ Գրիգորի Մադաթյան
рос. Мадатов Валериан Григорьевич
Madatov.jpg
Народження 18 (29) травня 1782(1782-05-29)
Карабах, село Аветараноц
Смерть 4 (16) вересня 1829(1829-09-16) (47 років)
Шумен
Поховання Тихвінське кладовище[d]
Громадянство Російська імперія Російська імперія
Рід військ Піхота
Звання Генерал-лейтенант
Війни / битви Російсько-турецька війна, Російсько-перська війна (1826—1828) і Наполеонівські війни
Нагороди
орден Святого Георгія 3 ступеня орден Святого Георгія IV ступеня орден Святого Володимира II ступеня орден Святої Анни I ступеня орден Святого Володимира III ступеня Орден Святого Володимира IV ступеня орден Святої Анни II ступеня орден Святої Анни III ступеня Орден Святого Олександра Невського
Георгіївська зброя

БіографіяРедагувати

Народився у 1792 році в селі Аветараноц в Карабаху. Ім'я при народженні - Ростом Мадатян. БУв сином меліка. У 1799 році поступив підпрапорщиком в Преображенський полк лейб-гвардії. У 1802 році переведений в Павлівський гренадерський полк, а у 1807 році - штабс-капітаном в Мінгрельський мушкетерський полк. У 1808 році отримав звання капітана.

Російсько-турецька війна (1806-1812)Редагувати

Під час російсько-турецької війни (1806—1812) Мадатов ніс службу в авангарді Платова та брав участь у битвах під Браїловим (за що був нагороджений Орденом Святої Анни III ступеня), Мачином, Бабадагом, Кюстенджі, Рассеватом (за що отримав золоту шпагу), Калапетро та Каракли.

За особисту мужнійсть у 1810 році Мадатом був переведений в Олександрівський гусарський полк у званні ротмістра. У складі цього полку відзначився у у битві під Татарицею, за що отримав звання майора. Під час бою біля села Чаушкіой Мадатов з одним ескадроном розсіяв турецьку колону та захопив гармату, за що був нагороджений Орденом святого Георгія IV ступеня.

У Батинській битві Мадатов з 200 кіннотниками розсіяв 4-тисячну турецьку колону, за що отримав звання підполковника.

Французько-російська війна (1812)Редагувати

З початком французько-російської війни (1812) Мадатов у складі 3-ї Західної армії брав участь у бою під Кобрином (за що був нагороджений Орденом Святої Анни II ступеня), Городечанській битві, (в якій з 2 ескадронами відкинув ворожу кавалерію, за що отримав звання полковника) . Брав участь у битві на Березині та битві мід Молодечно. Під час настуну на Вільно розбив ворожий загін, захопив у полон 2 генералів, 25 офіцерів та 400 нижніх чинів, за що був нагороддений Орденом Святого Володимира III ступеня.

Під час Закордонного походу російської армії брав участь у битві під Калішем, де атакою 2 гусарських ескадронів та козачого полку змусив капітулювати 6 саксонських батальйонів, за що був нагороджений Орденом святого Георгія III ступеня.

За участь у битві при Лютцені був нагороджений золотою шаблею з діамантами. Під час битви під Лейпцигом був поранений кулею в руку, але залишився у строю до завершення битви (за що отримав звання генерал-майора). Після завершення битви вирушив на лікування і повернувся в армію після взяття Парижа.

Кавказька війнаРедагувати

У 1816 році за поданням генерала Єрмолова Мадатов був призначений в Кавказький окремий корпус та взяв під своє командування війська, розташовані у Карабахському ханстві, а у 1817 році призначений військово-окружним начальником Шехінського, Ширванського та Карабахського ханств.

Знання місцевих мов та звичаїв допомогло Мадатову в організації місцевих загонів на службі в російській армії. У 1819 році Мадатов був відправлений в Дагестан, де із загоном, який складався з «татарських військ», здобув перемогу під Хучні. З мінімальними втратами розбив акущанців поблизу с. Акуша. Після штурму Енгікента Табасаранське майсумство остаточно було приєднане до Росії. За ці перемоги Мадатов був нагороджений Орденом Святої Анни I ступеня.

У 1820 році знову відправлений в Дагестан для придушенння повстання хана Сурхая. За перемогогу над ханом був нагороджений Орденом Святого Володимира II ступеня. Після придушення повстання займався розвитком завойованих територій - будував дороги, сприяв розвитку торгівлі та промисловості, організовував адміністративну діяльність.

Російсько-перська війна (1826—1828)Редагувати

Під час російсько-перської війни (1826—1828) розбив перські війська в Шамхорській битві, що змусило персів зняти облогу Шуші. За цю перемогу був нагороджений золотою шаблею з діамантами. Брав участь у битві під Єлисаветполем, де особисто вів військо в штикову атаку. За мужність, проявлену у цій битві, отримав звання генерал-лейтенанта.

Після того, як у 1827 році Єрмолова на посту командувача замінив І. Ф. Паскевич, він задався метою винищити «єрмоловський дух». Під роздачу потрапив і Валеріан Мадатов, якого Паскевич характеризував як «хороброго гусара, який не має інших здібностей». Мадатов був відкликаний у Санкт-Петербург.

Російсько-турецька війна (1828—1829)Редагувати

З початком російсько-турецької війни (1828—1829) Мадатов вирушив на фронт у складі III-го піхотного корпусу. Здобув перемогу над турками біля Правода. За захоплення фортеці Шумла у 1829 році був нагороджений Орденом Святого Олександра Невського.

Незабаром після захоплення Шумли Мадатов захворів та помер. Спочатку був похований у Шумлі, згодом тіло було перевезене в Росію на Тихвинське кладовище Олександро-Невської лаври.

Особисте життяРедагувати

У 1824 році Мадатов одружився з фрейліною Софією Олександрівною Саблуковою (1787-1875).

ДжерелаРедагувати

  • Мадатов, кн. Валериан (Растом) Григорьевич // Военная энциклопедия : [в 18 т.] / под ред. В. Ф. Новицкого [и др.]. — СПб. ; [М.] : Тип. т-ва И. Д. Сытина, 1911—1915.