Відкрити головне меню

Табасаранське майсумство

Табасаранське майсумство
Арабський халіфат Flag
917 – 1813 Російська імперія Flag
Столиця Хучні
Джараг
Мови табасаранська
Релігії Зороастризм
Християнство
Іслам
Форма правління монархія
Майсум
 - 917-948 Мухаммад Майсум
 - 1813 Мухаммад II
Історія
 - Засноване 917
 - Захоплене Російською імперією 1813
 Історія Дагестану
Герб Дагестану
Кавказькі албани
Кавказька Албанія
Дагестан в середніх віках
Цахурське ханство
Рутульське бекство
Лакз
Хозарський каганат
Дербентський емірат
Сарір
Зіріхгеран
Газікумухське шамхальство
Кайтазьке уцмійство
Табасаранське майсумство
Емірство Ільчі-Ахмада
Дагестан в новий час
Аварське ханство
Ілісуйський султанат
Мехтулінське ханство
Тарковське шамхальство
Газікумухське ханство
Кубинське ханство
Кюринське ханство
Велика Кавказька війна
Північно-Кавказький імамат
Дагестанська область
Республіка Горців Кавказу
Північно-Кавказький емірат
Північно-Кавказький край
Дагестанська АРСР
Дагестан після розпаду СРСР
Республіка Дагестан
Дагестанська війна
Окрема ісламська територія
Імарат Кавказ

Народи Дагестану
Портал «Дагестан»

Табасаранське майсумство — держава у Табасарані, що утворилася на початку X століття. Було спадкоємцем Арабського халіфату. У XV–XVI ст. — одна з потужних держав Дагестану. У 1813 році приєднано до Російської імперії.

ІсторіяРедагувати

ЗаснуванняРедагувати

З IV ст. до н. е. по V ст. н. е. територія табасаранів входила до складу Кавказької Албанії. Після занепаду Кавказької Албанії на деякий час стає самостійною областю. У V–VII відбулося об'єднання табасаранських громад. Цю державу вірмени називали Таваспоран або Табарсаран. Наприкінці VIII ст. після запеклого спротиву визнає владу Арабського халіфату. На цій території були зведені арабські фортеці, а табасарани повинні були сплачувати 10 тис. мір зерна до Дербенту.

У X ст. після послаблення влади Арабського халіфату в Табасарані утворюється самостійна держава на чолі з Мухаммедом Майсомом (звідси титул володарів — майсум), який заснував династію Маз'ядидів.

Період XI-ХII ст. був часом подальшого розвитку феодальних відносин у Табасарані. Зрушення в розвитку продуктивних сил призвели до розпаду єдиного політичного утворення — майсумства на дрібніші самостійні одиниці, зокрема союзи сільських громад (джамаатів). Держава була розділена на 24 рустака. При цьому в кожному рустакі був сарханг, на кшталт еміра.

XIII–XIV ст. характеризуються навалою на Табасаран спочатку монголів на чолі зі Субедеєм у 1220-х роках, потім військ Золотої орди у 1349–1350 та 1359–1360 роках та держави Ільханів у 1360-х роках, зрештою загонів Тамерлана у 1395 році. Після відходу Тамерлана майсумство посилюється, посилюються союзницькі відносини з Газікумухським шамхальством. У XV ст. відбувається об'єднання Табасарана в рамках єдиної державності.

ПіднесенняРедагувати

У XV–XVI ст. Табасаранське майсумство було одним з найбільших феодальних володінь Дагестану. До його складу входили деякі сучасні лезгінські та азербайджанські аули. У середині XV ст. майсумство зіткнулося з державою Сефевідів. Шейхи Джунейда і Хейдар під гаслом «війни за віру» вчиняли постійні грабіжницькі набіги на дагестанські землі, в тому числі й на Табасаранську державу. Проте у 1488 році табасаранські війська завдали нищівної поразки війську Шейха Хейдара, який загинув. Утім, за перського шаха Ісмаїла I Табасаранське майсумство у 1509 та 1511–1512 роках зазнало тяжких поразок й його землі були сплюндровані.

Але поразка Персії у війні з Османською імперією у 1515 році сприяла здобуттю незалежності Табасаранського майсумства. Останнє намагалося спиратися на потугу османів. У 1577 році маусум визнав зверхність османського султана. З 1607 року починаються тривалі війни майсумства з перським шахом Аббасом I Великим. У 1615 році табасаранське військо зазнало поразки, проте табасарани й далі чинили партизанський спротив. У підсумку в 1616 році перси відступили з Табасарана.

При цьому налагоджуються стосунки з Московським царством. У 1601 році посол Майсума перебував у Москві, де вів перемовини з тамтешнім царем Борисом I. В останній чверті XVII ст. в Табасарані розгорілися чвари за владу в майсумстві. Шихан-бек убив майсума Муртазалі і став правити південним Табасараном. Проте він був змушений тікати до Фаталі-хану, володаря Кубинського, шукати його заступництва. За допомогою табасаранського кадія і у Кайтазького уцмія майсумом стає син убитого Муртазалі — Навруз-бек. Останній був німим і опікуном призначили його мати ханум-біке Карахай-бек-кізи. Скориставшись міжусобицями в майсумському роду, Табасаранський кадій захопив магал (спільноту сільських громад) Ярей, що входило до майсумства. Внаслідок міжусобної боротьби майсумство розпалася на низку володінь зі своїми центрами.

РозпадРедагувати

У XVIII ст. Табасаран було розділено на три частини, з яких дві становили самостійні володіння — майсума і кадія. Союзи сільських товариств, знані під загальною назвою Девек-Елем, утворили Гірський Табасаран. У свою чергу, майсумство і володіння кадія поділялися на ще дрібніші політичні одиниці — бекства, а Девек-Елем розпадався на низку спілок сільських громад.

Влітку 1722 року відбувся Перський похід імператора Петра I, російські війська без бою вступили в Дербент. В останніх числах серпня російські війська на чолі з Петром I підійшли до річки Рубас і в безпосередній близькості від Табасарана заклали фортецю, розраховану на залогу в 600 вояків. Владу росіян було визнано майже всіма мешканцями Табасарана. Особливо відзначився рустам, голова Табасаранського кадійства, який допомагав росіянам підкорити Південний Дагестан. З 1722 по 1735 року Табасаран перебував у сфері впливу Росії. Табасаранські володарі — майсум та кадій — були підпорядковані російському комендантові в Дербенті.

У 1735–1736 та 1740–1741 роках табасаранські війська активно боролися проти вторгнення перських військ на чолі з Надир-Шахом. Утім, війська спротиву загарбникам очолив військовик та поет Мірза Калукський, який загинув у Андалальський битві. Втім перси зуміли зміцнити свої позиції в Табасаранському кадійстві, звідси здійснювали походи проти Табасаранського майсумства, але зазнали поразки.

Тривалий час намагалося зберігати гарні відносини з сусідами, перш за все Кайтазьким уцмістом та Дербентським ханством. Проте з 1760-х років, після приєднання Дербента до Кубинського ханства, з останнім відносини погіршилися через амбіції його володаря Фаталі-хана. Тому табасаранському майсуму й кайтазькому уцмію довелося військово протидіяти Кубинському ханству.

У 1775 році російські війська в союзі з армією Кубинського хана вторглися до Табасарану, де зуміли завдати поразки низці сільських громад. Зрештою Табасаранський кадій визнав владу Російської імперії. У 1790-х роках Табасаранське кадійство разом з Тарковським шамхальством та Кайтазьким уцмійством уклало військовий союз проти зазіхань перського шаха Ага-Мохамед-хана з династії Каджарів.

У 1797 році особливою грамотою російського імператора Павла I Табасаранського кадія було прийнято в підданство Росії. Влітку 1801 року до імператора Олександра I з проханням про прийняття в підданство звернулися Разі-бек Табасаранський, Сограб-бек і брат його Махмуд-бек. У 1802 році табасаранські володарі брали участь у перемовинах дагестанських правителів з російськими представниками в Георгієві, де було підписано Георгіївський договір. За ним домовлено про взаємодопомогу.

Під час російсько-перської (1804–1813) та російсько-турецької (1806–1812) війн Табасаранські майсум та кадій залишилися вірними Росії, незважаючи на спроби Османської імперії та шахської Персії перетягнути їх на свій бік. 21 липня 1806 році царські війська увійшли в Дербент. Майсум і кадій з іншими дагестанськими феодалами вийшли назустріч російським військам і дали клятву на вірність Росії. Тоді ж вони були прийняті в підданство цієї імперії. У 1813 році землі Табасарану були приєднані до Російської держави.

ГеографіяРедагувати

Майсумство мало кордони на півночному заході з уцміством Кайтазьким, на північному сході — Дербентським ханством, на заході — Газікумухським ханством, на півдні — Кюринським ханством.

Державне управлінняРедагувати

Феодальні правителі Табасарану носили титул «майсум», в управлінні їм допомагали духовні особи — кадії, залежний стан становили раяти, частково — уздені. До панівного класу ставилися феодальні правителі — майсуми, беки, чанка-беки, вище мусульманське духовенство (шейхи, кадії, ефенді).

Найвищий щабель феодальної ієрархії обіймав майсум, що був великим власником. На другому місці перебували беки — молодша лінія вищого феодального стану. Майсум був очільником політичного об'єднання — майсумства, розглядав судові справи, збирав і командував ополченням. Для джамаатів (спілок сільських громад) майсум виступав у ролі представника верховної влади.

Беки, отримавши від феодальних володарів у спадкове володіння і в дар населені й ненаселені землі, стали великими землевласниками і становили вищий клас феодалів в майсумстві. Беки були васалами майсума і користувалися багатьма пільгами.

Чанки — це особливий стан феодального класу, нащадки беків, народжених від матерів нерівного походження.

Основну масу населення майсумства становило селянство, яке також поділялося на кілька станів, що розрізнялися між собою ставленням до засобів виробництва, залежністю від майсума, беків, ступенем поневолення, становищем у суспільстві, певними юридичними установами (нормами адата).

ЕкономікаРедагувати

Табасаранський територія була коридором, що зв'язує країни Східної Європи з країнами Закавказзя і Передньої Азії. По ній часто проходили купецькі каравани й іноземні посольства. Через територію проходили важливі торговельні шляхи, які пов'язували мешканців майсумства з народами Закавказзя і Північного Кавказу. Більш за все торгівля велася з Шемахою, Тарковським шамхальством, Газікумухським ханством, табасаранські купці їздили до Московії (згодом Російської імперії), Персії, Османській імперії. Через Шемаху до Персії постачалися табасаранські килими. Значними для свого часу торговими центрами були аули Хучні, Хів, Дюбек.

У передгірській та рівнинній зонах переважний розвиток мало землеробство, садівництво та виноградарство, а в гірській — скотарство, поєднане із землеробством. Утім, й в горах хліборобством займалися всі жителі без винятку. Основними зерновими культурами, оброблюваними в майсумстві, були: озима пшениця, голозерний ячмінь (магар), ячмінь, просо. У садах виростали різноманітні фрукти: яблука, груші, айва, черешня, вишня, абрикоси, сливи, волоський горіх, алича, виноград. Городництво й баштанництво було розвинене слабо. Городів і бахчей у буквальному сенсі не було, але вирощувалися цибуля, часник, морква, кінські боби, квасоля. Особливу роль і місце в господарстві приморської частини майсумства займало мареноводство. Марена використовувалася не тільки як барвник у селянському господарстві, але й ішла на продаж. Іншими технічними культурами, що оброблялися в Табасаранському майсумстві, були коноплі, льон, бавовна.

Другою основною галуззю господарської діяльності жителів майсумства було тваринництво. Мешканці передгірних громад розводили переважно велику рогату худобу, а жителі гірської зони — овець, хоча не ігнорували й розведення великої рогатої худоби. Значення вівчарства в економічному житті майсумства дедалі більше зростає наприкінці XVIII — на початку XIX ст.

Важливу роль у господарстві жителів майсумства відігравали домашні промисли й ремесла. Були розвинені виробництво сукна, обробка каменю, шкіри, конопляне ткацтво, виготовлення паперових і шовкових тканин.

Були характерні види земельної власності: приватна, громадська, мечетська, тухумних. У свою чергу приватне землеволодіння поділялося на дві категорії: велике феодальне землеволодіння і дрібні приватновласницькі землі — мюльки селян. Землі феодалів поділялися на спадкові, постійні володіння феодальних правителів, феодальних родин і землі беків; тимчасові володіння (умовне землеволодіння).

НаселенняРедагувати

Населення складалося з табасаран, азербайджанців, лезгін, татів, гірських євреїв. У майсумстві спостерігалася відносно висока щільність населення. Тут було багато населених пунктів. Серед них виділявся Джараг — столиця майсумства. У джерелах фігурують Чулат, Карчаг.

У другій половині XVII ст. під владою Табасаранського майсума перебувало 70 селищ з числом жителів до 21 тисячі. До складу володінь табасаранського кадія входило 20 селищ. Девек-Елсмі включав у себе 15 селищ.

РелігіяРедагувати

У часи перебування у складі Кавказької Албанії панівною вірою було християнство (більшість була монофизітами, решта — православними). Також тут були громади зороастрийців та юдеїв. З 780-х років починається проникнення сюди мусульманських проповідників. Впровадження ісламу значно посилилося з підкорення табасаранів Арабським халіфатом.

Наука й освітаРедагувати

У XI–XV ст. в Табасарані створювалися рукописи, хроніки, а в деяких аулах діяли мектеби. Муталіми навчалися в Дербенті, інших центрах мусульманської культури. Аліми (Мухаммед ал-Куріхі, Раджаб ал-Ругуджі, Шабан ал-Кюрягі, Рамазан ал-Кулікі) переписували арабські рукописи, що охоплюють різні галузі богослов'я, законознавства, історії, географії, арабської мови, геометрії. У XVII–XVIII ст. створювали свої праці вчені Хасан ібн Рабадан та його син Гаджі-Магомед з Зірдага, Мірза Калукський.

Табасаранські майстри будували мечеті в даргинських, агульських селищах. Уславилися також своїми ашугами, які зазвичай виконували азербайджанські дастани.

ДжерелаРедагувати

  • Алкадари Г.-Э. Асари — Дагестан (исторические сведения о Дагестане) Перевод и примечания А. Гасанова (Алкадари). Махачкала: Юпитер, 1994.
  • Магомедов P.M. Общественно-экономический и политический строй Дагестана в конце XVIII — начале XIX вв. Махачкала, 1957. С. 27.
  • Рамазанов Х. Х., Шихсаидов А. Р. Очерки истории южного Дагестана. Махачкала, 1964. С. 164