Магнус IV (король Швеції)

(Перенаправлено з Магнус Еріксон)

Магнус IV (1316 — 1374) — король Швеції (1319—1364) та Норвегії (1319—1355). Походив з династії Фолькунгів. Як норвезький король — Магнус VII.

Магнус III
Магнус III
Магнус III
Король Швеції
8 липня 1319 — лютого 1364
Коронація: 21 липня 1336 (20 років) у Стокгольмі
Попередник: Біргер Магнусон
 
Народження: весна 1316
Норвегія
Смерть: 1 грудня 1374(1374-12-01)
фйорд Бйомло, Норвегія (корабельна аварія)
Поховання: Варнгемське абатство
Країна: Швеція
Релігія: християнство
Рід: Фолькунги
Батько: Ерік Маґнуссон, Герцоґ Седерманландський
Мати: Інґеборґ Норвезька
Шлюб: Бланка Намюрська
Діти: Ерік (1339—1359),
Гокон (1340—1380)

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

ІменаРедагувати

  • Магнус IV — як король Швеції.
  • Магнус IV Шведський — як король Швеції.
  • Магнус VII — як король Норвегії.
  • Магнус VII Норвезький — як король Норвегії.
  • Магнус Еріксон швед. Magnus Eriksson

БіографіяРедагувати

Магнус був сином Еріка Магнуссона, герцога Седерманладського, та Інгеборг, доньки Гокона V, короля Норвегії. Магнус Еріксон був досить малим, коли його обрали новим королем Швеції. У 1317 році вигнали короля Біргера. 8 липня 1319 року Магнус Еріксон став королем.

Внутрішня політикаРедагувати

У день обрання Магнуса королем Швеції була проголошена грамота свобод, яку називають Великою хартією Швеції, або першою конституцією. У цій грамоті світська і духовна аристократія присягаються в непорушній вірності новобраному королеві, а він, у свою чергу, зобов'язується:

  • не запроваджувати нових податків без згоди Державної ради;
  • не призначати чужоземців членами Державної ради чи управителями замків;
  • правити згідно з законом, не ув'язнювати ні заможного, ні бідного без належного розслідування і законного судового процесу.

Формальними регентами Швеції й Норвегії вважалися його мати Інгеборга та бабця Гельвіга Гольштенська, а фактична влада належала Кнуту Йонсону і Ерлінгу Відкунсону.

Усі ці пункти без змін були пізніше введені до чинного для всього королівства кодексу, затвердженого Магнусом Еріксоном близько 1350 року, так званого «Уложення Еріксона».

За часів короля Магнуса IV стрімко розвивалися як економічні, так і культурні зв'язки Швеції з країнами Західної Європи. В той же час зростав вплив Ганзейського союзу — у шведських містах та їхній торгівлі порядкувала саме Ганза на чолі із містом Любеком.

В цей же час створюється поетичний твір «Хроніка Еріка», датований 1320-ми чи 1330-ми роками, в якому переповідається історія династії Фолькунгів, є свідчення приходу до Швеції куртуазної поезії й континентальних уявлень про лицарство. Європейської слави зажила Швеція завдяки своїм творам і заснуванню чернечого ордену бригідок.

 
Розділ земель між Магнусом Еріксоном та Еріком Магнусоном у 1357 році

Після того, як 1332 року Магнус IV Еріксон досяг повноліття, його правління було позначено суперечками з можновладцями. Король намагався утримати свою владу між іншим і тим, що вже за життя призначив свого сина Еріка співолодарем та спадкомцем у 1356 році. В той же час магнати спробувати використати принца Еріка проти свого батька. У 1357 році відбувся розділ між Магнусон IV Еріксоном та його сином Еріком Магнусоном. Проте у 1359 році Ерік Магнусон раптово помер.

Водночас Державна рада звинувачувала короля Магнуса в тому, що він користувався послугами чужоземних дорадників. Врешті-решт шведські магнати змусили Магнуса IV ввести до закону про права короля конституційні положення Великої Хартії 1319 року.

Зовнішня політикаРедагувати

Магнус IV Еріксон проводив активну політику з розширення меж своєї держави. У 1319 році Швеція з'єдналася персональною унією з Норвегією, корону якої він успадкував від свого діда по матері Ґокона V Магнусона.

21 липня 1336 року у Кафедральному соборі Стокгольма Магнус Еріксон коронувався як король Швеції та Норвегії.

Іншим напрямком його зовнішньої політики було приєднання територій на сході. 12 серпня 1323 році було укладено Нотебурзьку угоду між Швецією та Новгородською республікою, якою визначено кордон між держави, що пролягав вздовж річки Сестри на Карельському перешийку. У 1337—1339 роках шведські загони намагалися захопити міста Карелу та Орєхов. Проте у 1339 році укладено нову угоду на умовах 1323 року.

У 1332 році Магнус IV викупив у Данії провінції Сконе та Блекінґе, а ще раніше успадкував від своєї матері герцогині Інгеборги провінцію Галланд.

У 1348 році Магнус розпочав нову війну проти Новгорода. Усі намагання захопити землі новгородської республіки виявилися невдалими й 1351 році укладено нову мирну угоду між Швецією та Новгородом.

Останні рокиРедагувати

У 50-х роках почалося відкрите повстання аристократів проти панування Магнуса Еріксона. Водночас у 1360 році розпочалася війна з Данією. Король Данії Вальдемар IV Аттердаг розбив шведські війська та захопив Сконе, Галланд і Блекінґе, а у 1361 році захопив навіть острів Готланд. Водночас розпочалося повстання у Норвегії на чолі із сином Магнуса — Гоконом Магнусоном. У 1362 році Гокона навіть обрано королем Швеції.

У 1363 році Шведська Аристократична Рада на чолі із Бо Янсеном Гріпом оголосолило Магнуса IV позбавленим влади та запросила на трон родича короля Альбрехта Мекленбурзького. Проте Магнус Еріксон продовжував боротьбу з ворохобниками, але у 1364 році змушений був покинути країну. В цьому ж році зрікся своєї влади й Гокон Магнусон.

Останні роки свого життя Магнус Еріксон провів у Норвегії у свого сина Гокона, де й помер 1 грудня 1374 року у містечку Вомлофьорд.

РодинаРедагувати

Дружина — Бланка (1320—1363), донька Жана, маркграфа Намюрського

Діти:

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати

  Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Магнус IV (король Швеції)