Ерлінг Відкунсон
Ерлінг Відкунсон (*Erling Vidkunsson, 1293 —1355) — великий юстиціарій у 1319-1327 роках та регент Норвегії у 1327-1332 роках.
| Ерлінг Відкунсон | |
|---|---|
| Народився |
1293 Б'яркьой |
| Помер |
1355 Осло |
| Країна | Норвегія |
| Національність | норвежець |
| Діяльність | державний діяч |
| Титул | регент Норвегії |
| Термін | 1327—1332 роки |
| Попередник | Інгеборга Норвезька |
| Конфесія | католицтво |
| Рід | Б'яркьой |
| Батько | Відкун Ерлінгсон |
| Мати | Ґирід Андерсдоттір |
| У шлюбі з | Елін Торресдоттір |
| Діти | 1 син та 3 доньки |
Життєпис ред.
Молоді роки ред.
Походив з аристократичної родини Північної Норвегії. Син Відкуна Ерлінгсона, члена Державної (королівської) ради, і Ґирід Андерсдоттір, що була нащадком Інге I, короля Швеції. Родина матері також була впливовою у Східній Норвегії.
Народився в родинному місті Б'яркьой у 1293 році. Після смерті батька у 1302 році отримав титул пана Б'яркьой, а також Галогаланд поблизу Тромсе. У 1313 році став володарем області Гіске після смерті стрийка Б'ярне Ерлінгсона. Завдяки шлюбу з дротсом Гоконсоном, розширив володіння.
За короля Гокона V у 1316 році стає лицарем та членом Державної ради. Зрештою стає найбільшим землевласником Норвегії. У 1319 році підтримав його нука[прояснити] Магнуса Фолькунга як короля Норвегії. Регентшею при цьому стала Інгеборга Норвезька, а Ерлінг Відкунсон став верховним юстиціарієм, зосередивши фактичну владу над королівством.
На чолі королівства ред.
У 1323 році очолив опозицію владі регентші, оскільки та витрачала значні кошти на невдалу війну з Данією. Разом з іншими членами регентської ради домігся обмеження влади Інгеборги Норвезької. Того ж року став очільником державної ради.
У 1323 році стикнувся з наступом Новгородської республіки на півночі Кольського півострова. Спроби Ерлінга отримати допомогу від Швеції не мала успіху. Зрештою після тривалих боїв регент у 1326 році уклав мирний договір з Новгородом.
У 1327 році Інгеборгу позбавлено посади регентши. Новим регентом Норвегії став Ерлінг Відкунсон. Втім Ерлінг зберігав свої позиції в Державній раді. В цей час вступив в конфлікт з католицькою церквою, чиї привілеї Ерлінг Відкунсон намагався обмежити. Особливо гостро склалися відносини з Аудфінном Сігурдсоном, архієпископом Бергену.
У 1330 році задля зміцнення своїх позицій уклав союз з Ганзою, надавши німецьким містам привілеї в Бергені. Водночас було налагоджено постійну торгівлю з Ісландією.
Відставка ред.
Свою посаду зберігав до 1332 року, коли відбулася коронація Магнуса IV. Після втрати посади регента та голови Державної ради Ерлінг стикнувся з намаганням короля Магнуса діяти самостійно. У 1333 році Ерлінг Відкунсон повстав проти короля, чим зумів зберегти усі свої земельні володіння, але вимушений був відмовитися від будь-якої влади, залишившись лише членом Державної ради. В цей період він займався збільшенням статків від маєтків та торговельних операцій з Ісландією.
Вдруге при владі ред.
У 1343 році королем оголошено сина Магнуса IV — Гокона. З огляду на молодий вік останнього Ерлінг Відкунсон очолив державну раду вдруге й продовжував зберігати фактичну владу над королівством. у 1349—1350 роках здійснив паломництво до Риму. По дорозі додому Ерлінга було захоплено англійцями. Повернувся завдяки втручанню норвезького єпископату. Помер у 1355 році.
Родина ред.
Дружина — Елін Торресдоттір, донька дротса Торе Гоконсона
Діти:
- Б'ярне (д/н-до 1355)
- Інгеборг, дружина Сігурда Гавторесона
- Ґирід, дружина Ейліва Ейлівсона
- Г'єртруд,, дружина Отте Ромер
Джерела ред.
- Boyesen, Hjalmar Hjorth The Story of Norway (1923)
- Erling Vidkunnsson[недоступне посилання з липня 2019]