Магнезит (рос. магнезит; англ. magnesite, magnesium carbonate; нім. Magnesit m, Magnesitspat m) — мінерал, карбонат магнію острівної будови. Утворює дві серії, з гаспеїтом і з сидеритом.

Магнезит
Magnesite.jpg
Загальні відомості
Статус IMA затверджений, основна назва (A′)[d][1]
IMA-номер IMA1962 s.p.
Абревіатура Mgs[2]
Хімічна формула MgCO₃
Nickel-Strunz 10 5.AB.05[3]
Dana 8 14.1.1.2
Ідентифікація
Сингонія тригональна сингонія
Колір риси білий
Густина 2,96 ± 0,01 г/см³[4]
Інші характеристики
Названо на честь магній[5]
Типова місцевість Bettolinod[3],
Магнісія[3]
CMNS: Магнезит у Вікісховищі

Етимологія та історіяРедагувати

Мінерал вперше був виявлений у 1803 році Д. Мітчелом у Моравії[6] та описаний німецьким геологом Абрахамом Готлобом Вернером (1749 — 1817), який описав білосніжні до червонувато-білі землисто-шорсткі фрагменти як «чистий тальк» (карбонат тальку, природний карбонат магнію).[7]

У 1808 році німецький мінералог Дітріх Людвіг Густав Карстен назвав мінерал магнезитом. За назвою хімічного елемента магнію (лат. magnesium).[8]

Загальний описРедагувати

Хімічна формула: Mg[CO3]. Внаслідок повного ізоморфізму Mg і Fe утворюють безперервний ряд з сидеритом, залізистий магнезит називають брейнеритом. Домішки: MnO і СаО до 2 %, СоО і NiO до 0,n %. Сингонія тригональна. Густина 2,96. Твердість 3,5-4,5. Спайність досконала по ромбоедру. Білого, сіруватого, жовтуватого кольору. Блиск скляний, чисті кристали прозорі.

Утворюється при гідротермальних процесах у доломітах та доломітизованих вапняках, серед серпентинітів, а також інфільтраційним способом при вивітрюванні серпентинітів.

Зустрічається як первинний мінерал у вивержених або осадових породах; метаморфізованих породах; рідко зустрічається в морських евапоритах, карбонатитах і гідротермальних жилах. Асоціація: тальк, антигорит, хлорит, доломіт, кальцит.

Поширення у світі: ном Магнісія, периферія Фессалія, Греція. У муніцмпалітеті Бальдіссеро-Канавезе, П'ємонт, Італія. Великі кристали знайдені в Штирії та Каринтії, Австрія. У Снарумі, район Бускерюд, Норвегія. Шахти в муніципалітеті Брумадо, штат Байя, Бразилія. У Канаді — провінції Британська Колумбія, Онтаріо. У США — штати Невада, Каліфорнія, Вашингтон. Великі родовища в провінції Ляонін, Китай, на Уралі (РФ), в Австрії (Вейтче в Альпах), Словаччині.

В Україні зустрічається рідко. Виявлений у Криворізькому басейні, на Донбасі (доломітні товщі та вапняково-магнієві скарни), у Придністров'ї, Передкарпатті.

РізновидиРедагувати

Розрізняють:

  • магнезит аморфний (фарфороподібний тонкодисперсний різновид магнезиту);
  • магнезит драглистий (агрегати магнезиту, складені з аморфних і прихованокристалічних індивідів);
  • магнезит залізистий (магнезит, феромагнезит, який містить до 7,5 % FeO);
  • магнезит кальціїстий (магнезит, який містить до 6,4 % CaO);
  • магнезит кременистий (дрібнозерниста суміш магнезиту з кварцом);
  • магнезит кристалічний (магнезит, складений з великих витягнутих кристалів. За своєю будовою нагадує грубозернистий мармур);
  • магнезит манґанистий (магнезит, який містить до 7,5 % MnO);
  • магнезит нікелистий (магнезит з родов. Хош, Китай, який містить до 37 % NiO).

ВикористанняРедагувати

Магнезит використовують для виробництва вогнетривких та в'яжучих матеріалів у хімічній промисловості. Застосовується для виробництва вогнетривкої цегли, магнезіального цементу, одержання солей магнію тощо.

Магнієва руда.

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. International Mineralogical Association - Commission on new minerals, nomenclature and classification The IMA List of Minerals (February 2013) — 2013.
  2. Warr L. N. IMA–CNMNC approved mineral symbols // Mineralogical MagazineCambridge University Press, 2021. — Vol. 85. — P. 291–320. — ISSN 0026-461X; 1471-8022doi:10.1180/MGM.2021.43
  3. а б в Ralph J., Nikischer T., Hudson Institute of Mineralogy Mindat.org: The Mineral and Locality Database[Keswick, VA], Coulsdon, Surrey: 2000.
  4. http://www.cdc.gov/niosh/npg/npgd0373.html
  5. MagnesiteMineralogical Society of America.
  6. Dietrich Ludwig Gustav Karsten: Mineralogische Tabellen mit Rüksicht auf die neuesten Entdekkungen. 2., verbesserte und vermehrte Auflage. Heinrich August Rottmann, Berlin 1808, S. 93 (eingeschränkte Vorschau in der Google-Buchsuche – Einzelnachweis 62).
  7. Christian Friedrich Ludwig: Handbuch der Mineralogie nach A. G. Werner. Band 2. Siegfried Lebrecht Crusius, Leipzig 1804, S. 154 (eingeschränkte Vorschau in der Google-Buchsuche).
  8. Dietrich Ludwig Gustav Karsten: Mineralogische Tabellen mit Rüksicht auf die neuesten Entdekkungen. 2., verbesserte und vermehrte Auflage. Heinrich August Rottmann, Berlin 1808, S. 48 (eingeschränkte Vorschau in der Google-Buchsuche – I. Erd- und Steinarten. 6. Der Bittererde. Magnesit. Reine Talkerde).

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати