Відкрити головне меню

Ліщовате

село в Польщі, Підкарпатське воєводство, Бещадський повіт

РозташуванняРедагувати

Ліщовате знаходиться за 8 км на північ від адміністративного центру ґміни Устрик-Долішніх і за 72 км на південний схід від адміністративного центру воєводства Ряшева, за 6 км від державного кордону з Україною. Колишнє бойківське село.

НазваРедагувати

У 1977-1981 рр. в ході кампанії ліквідації українських назв село називалося Залєсє.

Історичні відомостіРедагувати

Село закріпачене в 1508 р. за магдебурзьким правом. Входило до Ліського ключа Сяніцької землі Руське воєводства.

У 1772-1918 рр. село було у складі Австро-Угорської монархії, у провінції Королівство Галичини та Володимирії. У 1884 році село належало до Ліського повіту, в селі нараховувались 653 мешканці (з них — 57 у фільварку Едмунда Країнського), майже всі греко-католики.

У 1919-1939 рр. — у складі Польщі. Село належало до Ліського повіту Львівського воєводства, у 1934-1939 рр. входило до складу ґміни Ропєнка. У 1936 році в селі нараховувалось 1105 греко-католиків, 40 римо-католиків, 24 юдеї та 11 осіб інших віровизнань.

На 01.01.1939 в селі було 1240 жителів, з них 1130 українців, 80 поляків (працівники копальні нафти), 30 євреїв[2].

У середині вересня 1939 року німці окупували село, однак уже 26 вересня 1939 року мусіли відступити з правобережної частини Сяну, оскільки за пактом Ріббентропа-Молотова правобережжя Сяну належало до радянської зони впливу. 27.11.1939 постановою Президії Верховної Ради УРСР село у складі повіту включене до новоутвореної Дрогобицької області[3]. Територія ввійшла до складу утвореного 17.01.1940 Ліськівського району (районний центр — Лісько)[4]. Наприкінці червня 1941, з початком Радянсько-німецької війни, територія знову була окупована німцями, які за три роки окупації винищили євреїв. У серпні 1944 року радянські війська знову оволоділи селом. В березні 1945 року, в рамках підготовки до підписання Радянсько-польського договору про державний кордон зі складу Дрогобицької області правобережжя Сяну включно з селом було передане до складу Польщі. Військо польське і польські банди почали грабувати і вбивати українців, у відповідь на це селяни гуртувались у відділи самооборони. Далі поляками українське населення було піддане етноциду — виселене на територію СРСР в 1945-1946 рр. та в 1947 році під час Операції Вісла депортоване[5] на понімецькі землі. В хати українців поселені поляки.

У 1975-1998 роках село належало до Кросненського воєводства.

ДемографіяРедагувати

Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року[1][6]:

Загалом Допрацездатний
вік
Працездатний
вік
Постпрацездатний
вік
Чоловіки 48 8 36 4
Жінки 44 6 26 12
Разом 92 14 62 16

ЦеркваРедагувати

У 1922 рр. (на місці попередньої з 1711 р.) зведена дерев’яна церква Преп. Мат. Параскеви, яка була парафіяльною.

До 1947 р. в селі була греко-католицька парафія, яка належала до Ліського деканату Перемиської єпархії.[7] Після виселення українців поляки перетворили церкву на костел. Церкву внесено до загальнодержавного реєстру пам'ятників історії[8].

Пам’яткиРедагувати

  • Колишня церква з 1922 р. — тепер костел.
  • Дерев’яна дзвіниця XVIII ст.

ПриміткиРедагувати

  Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Ліщовате

  1. а б в GUS. Ludność w miejscowościach statystycznych według ekonomicznych grup wieku. Stan w dniu 31.03.2011 r. [Населення статистичних місцевостей за економічними групами віку. Стан на 31.03.2011]. Процитовано 12 серпня 2018. 
  2. Кубійович В. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939. — Вісбаден, 1983. — с. 43, 119.
  3. Указ Президиума Верховного Совета УССР 27.11.1939 «Об образовании Львовськой, Дрогобычской, Волынской, Станиславской, Тарнопольской и Ровенской областей в составе УРСР» (рос.)
  4. Хроніка за 17 січня 1940 року на сайті Інститут історії України НАН України
  5. Акція «ВІСЛА»: Список виселених сіл і містечок
  6. Згідно методології GUS працездатний вік для чоловіків становить 18-64 років, для жінок — 18-59 років GUS. Pojęcia stosowane w statystyce publicznej [Терміни, які використовуються в публічній статистиці]. Процитовано 14 серпня 2018. 
  7. Шематизм Перемиськои єпархії, 1936, с. 61
  8. Narodowy Instytut Dziedzictwa: Rejestr zabytków nieruchomych — województwo podkarpackie. Архів оригіналу за 8 травень 2012. Процитовано 8 травень 2012. 

ПосиланняРедагувати