Відкрити головне меню

Лі́кареве (колишня назва — Ка́рлівка) — село в Україні, в Новомиргородському районі Кіровоградської області. Населення становить 109 осіб (2015). Площа села — 129,19 га.[1] Орган місцевого самоврядування — Новомиргородська міська рада.

село Лікареве
Село Лікареве
Село Лікареве
Країна Україна Україна
Область Кіровоградська область
Район/міськрада Новомиргородський район
Рада/громада Новомиргородська міська рада
Код КОАТУУ 3523810102
Облікова картка Облікова картка 
Основні дані
Населення 111
Поштовий індекс 26009
Телефонний код +380 5256
Географічні дані
Географічні координати 48°45′47″ пн. ш. 31°33′08″ сх. д. / 48.76306° пн. ш. 31.55222° сх. д. / 48.76306; 31.55222Координати: 48°45′47″ пн. ш. 31°33′08″ сх. д. / 48.76306° пн. ш. 31.55222° сх. д. / 48.76306; 31.55222
Середня висота
над рівнем моря
155 м
Відстань до
районного центру
5 км
Місцева влада
Адреса ради 26000, Кіровоградська обл., Новомиргородський р-н, м. Новомиргород, вул. Соборності, 227/7, тел. 4-30-38
Сільський голова Неміровський Яків Борисович
Карта
Лікареве. Карта розташування: Україна
Лікареве
Лікареве
Лікареве. Карта розташування: Кіровоградська область
Лікареве
Лікареве

Зміст

АрхеологіяРедагувати

Поблизу Лікаревого, на мису, утвореному берегом річки Велика Вись та струмком, знаходиться поселення Трипільської культури етапу ВІІ, відкрите новомиргородським археологом Петром Івановичем Озеровим та обстежене О. В. Цвек у 1987 році. Площа поселення — близько 40 га. Тут виявлено залишки наземних жител, розташованих по кільком колам.[2][3]

ІсторіяРедагувати

 
Лікареве на військово-топографічній карті 1869 року

В районі сучасного села Лікареве, в гирлі річки Скарбна до 1750-х років існувала пасіка новомиргородського козака Гната Завалія.

Оскільки мешканці села належали до приходів як Покровської церкви Андріївки, так і церкви Різдва Богородиці села Троянове, то метричні книги з записами про хрещення та народження, вінчання та відспівування з 1780 року нині знаходяться в Одеському обласному архіві[4], з 1795 року — в Кіровоградському обласному архіві.[5] Матеріали перепису населення 1858 року — ревізькі казки, знаходяться в Херсонському обласному архіві.[6] Дані про окремі родини та матеріали перепису населення 1858 року можна знайти на сімейному сайті «Рід Чорноіван».[7]

Відповідно до ревізької казки 1858 року, тут у власності поміщиці баронеси Анни фон Медем налічувалось 138 осіб чоловічої статі та 148  — жіночої, тобто 286 осіб.

В 1959 році село увійшло в підпорядкування Новомиргородської міської ради. Тут містився колгосп імені Котовського.[8]

НаселенняРедагувати

За даними перепису 2001 року, в Лікаревому проживало 212 мешканців. В 2011 році населення скоротилось до 116 жителів.

Станом на 1 січня 2014 року у 56 дворах тут мешкало 111 осіб (50 чоловічої статі та 61 — жіночої), з яких 17 дітей. Рівно через рік населення зменшилось на 2 особи.

Динаміка населення
1858 2001 2011 2014 2015
286 212 116 111 109

Рідна мова населення Лікаревого за переписом 2001 року:[9]

Мова Частка
  українська 91,98%
  російська 5,66%
  молдавська 1,42%

ВулиціРедагувати

У Лікаревому налічується три вулиці:[10]

  • Миру вул.
  • Перемоги вул.
  • Троянівська вул. (колишня Радянська)

ПриміткиРедагувати

  1. Рішення №325 двадцять першої сесії Новомиргородської районної ради шостого скликання від 25.10.2013 року.
  2. Реєстр пам'яток трипільської культури — Кіровоградська область // Енциклопедія Трипільської цивілізації. — К., 2004. — Т. І.
  3. «Дикого поля» у наших краях ніколи не було… // «Народна правда», 04.09.2010
  4. Державний архів Одеської області. Архів оригіналу за 3 вересень 2014. Процитовано 14 березень 2014. 
  5. Державний архів Кіровоградської області
  6. Державний архів Херсонської області
  7. Сімейний сайт «Рід Чорноіван»
  8. Історія Новомиргородського району / Автор-упорядник О. В. Мокрицький. — Кіровоград: Центрально-Українське видавництво, 2004. — С. 59.
  9. Розподіл населення Лікаревого за рідною мовою (у % до загальної чисельності населення) за переписом 2001 року
  10. Вулиці Лікаревого на сайті ЦВК. Архів оригіналу за 23 жовтень 2012. Процитовано 3 червень 2012. 

ПосиланняРедагувати