Вікіпедія

Лідійська мова

мова
Немає перевірених версій цієї сторінки; ймовірно, її ще не перевіряли на відповідність правилам проекту.

Лідійська мова — одна з вимерлих анатолійських мов, що належить до індоєвропейської родини мов. Писемність — лідійський алфавіт. Була поширена на заході півострова Мала Азія в I тисячолітті до н. е.

Лідійська мова
меонська, сфардська, сардська
Мармурова стела з лідійським написом (6 ст. до Р.Х.)
Мармурова стела з лідійським написом (6 ст. до Р.Х.)
Поширена вЛідія
РегіонАнатолія
Етнічністьлідійці
Носіїмертва
Писемністьклинопис
КласифікаціяІндоєвропейські мови
Анатолійські мови
Офіційний статус
ДержавнаЛідія
Коди мови
ISO 639-3xld

Цією мовою зроблені погребальні, юридичні та присвячувальні написи на виявлених на території стародавньої Лідії надгробних пам'ятниках, печатях і монетах. Велику групу написів складають епітафії, сенс яких досить ясний. Через погане знання лексики лідійської мови менш зрозумілі сакральні тексти і особливо віршовані написи. Станом на 2013 рік відомо 114 лідійських написів[1], включно з однією лідійсько-арамейською білінгвою[2].

Згідно свідченню Страбона у I столітті до Р.Х. на лідійській мові уже не говорили у самій Лідії, однак вона ще зберігалася у місті Кібіра (нині Гельхісар)[1]. Лідійська абетка споріднена з грецькою і дешифрована, однак відновлення словникового запасу та граматики стримується малим обсягом та уривчастістю текстів. Найбільші проблеми при аналізі текстів викликає семантика окремих лексем[3].

Назва

ред.

Назва походить від грецького позначення Лідії — Λυδία, запозиченого з аккад. māt Luddu. Самі лідійці називали свою країни за столицею — Сарди (Śfard, аккад. Sapardu, давньоперс. Sparda, дав.-гр. Σάρδεις). Окрім того зафіксований прикметний śfardẽnt(i)- «лидийский»[4].

Класифікація

ред.

Класифікація лідійської мови у межах анатолійської групи індоєвропейської родини мов стикається з труднощами як через нестачу мовного матеріалу, так і через наявність великої кількості суто лідійських особливостей, які відсутні в інших анатолійських мовах [5].

Ареал і хронологія

ред.

Основний масив знахідок з лідійськими було знайдено у місті Сарди, окремі тексти виявлено у містах та поселеннях Кула, Меньє, Мерсінлі, Біркелі, Ефес, Тірра, Магнесія, Смирна та Ларіса[4].

 
Лідійська мова (світлозелена ліворуч) та інші мови анатолійської групи

Написи на монетах та у вигляді графіті зафіксовані з кінця 8 століття до Р.Х., однак більш довгі написи, що добре збереглися, обмежені 5 і 4 століттям до Р.Х. Тобто лідійські написи збігаються у часі із лікійськими.

Корпус текстів

ред.
Докладніше: Лідійська література

Станом на 2013 рік було відомо 114 лідійських текстів[6], однак менше третини з них складається із понад кількох слів і має більш-менш завершений характер. Окрім написів на монетах, графіті, а також зовсім коротких фраз чи окремих слів на різних об’єктах, більшість написів зроблена на камені. Основна частина останніх є епітафіями, однак кілька є указами. Кілька текстів є віршованими[7], однак розуміються вони погано через обмежені знання лідійської лексики. Граматична структура текстів переважно повністю зрозуміла, окрім деяких поетичних текстів, а от семантичне значення слів коливається від приблизного чи гіпотетичного, до повністю невідомого.

Стандартними виданнями лідійського корпусу є LW[8] (1964) та LWE[9] (1980-1986), видані Ґусмані. Ці видання містять 113 фрагментів. Подальші фрагменти і дослідження регулярно публікуються у рубриці «Epigraphische Mitteilungen» журналу «Kadmos».

Писемність

ред.
Докладніше: Лідійський алфавіт

Лідійський алфавіт та варіанти його інтерпретації[10]:

№ Літера Транслітерація Інтерпретація
Мелчерта		 Інтерпретація
Жерара
1   a / a / [ a ]
2   b / p / [ p ]
3   g g / [ g ]
4   d / ð / [ ð ]?
5   e / e / [ eː ]
6   v, w / v / [ w ], [ v ]?
7   i / i / [ i ], [ e ]
8   y / i / [ i ]
9   k / k / [ k ], [ g ]
10   l / l / [ l ]
11   m / m / [ m ]
12   n / n / [ n ]
13   o / o / [ oː ]
№ Літера Транслітерація Інтерпретація
Мелчерта		 Інтерпретація
Жерара
14   r / r / [ r ]
15   ś / s / [ s ]
16   t / t / [ t ]
17   u / u / [ u ]
18   f / f / [ f ]
19   q / kʷ / [ kʷ ]? [ kw ]?
20   s / ç / [ ʃ ]?
21   τ / t͡s / [ t͡ʃ ]?
22   ã / ãː / [ ã ]?
23   ẽ / ã / [ ẽ ]?
24   λ / ʎ / [ ʎ ]
25   ν [ ⁿ ]?
26   c / dz / [ ts ]?

Лідійський алфавіт схожий на східні варіанти грецького алфавіту і походить від його іонічного варіанту або від спільного з іонічним предка[10].

Писали лідійці справа наліво. У пізніх текстах слова відділяються один від одного, хоча й не зовсім послідовно[3].

Лінгвістична характеристика

ред.

Фонетика і фонологія

ред.

Ротові голосні лідійської мови[11]:

Підняття Ряд
Передній Середній Задній
Високе i u
Середнє e o
Низьке a

Голосний, який транслітерується як y, імовірно, був алофоном /i/ у ненаголошеній позиції і мав якість [ɪ], [ɨ] або [ə][12].

Окрім того, у лідійській було два носові голосні, які зазвичай транслітеруються як ẽ та ã, чия якість не зовсім зрозуміла[13].

Приголосні лідійської мови[14]:

Спосіб артикуляції ↓ Губно-губні Губно-зубні Зубні Альв. Палат.
і постальвеол. 		Задньояз.
Проривні b (p, b) t (t, d) c (tʲ, dʲ) k, g (k, g),
q  (kʷ или kw)
Носові m (m) n (n) ν (ɲ?) ν (ŋ?)
Дрижачі r (r) d (ɾ)
Африкати τ  (t͡s)?,
c (t͡s? або d͡z?) 		τ (t͡ʃ? або t͡ç?)
Фрикативні f (f або ɸ),
w (v або β) 		ś (s),
c (z?), d (ð?) 		s (ʃ или ç),
d (ɮ?)
Ковзаючі
апроксиманти 		w (ʋ або w)
Бокові l λ  (ʎ?) λ (ʟ?)

Імовірно, дзвінкість-глухість не була фонологічною ознакою для лідійських приголосних, та, імовірно, дзвінкі алофони могли виступати після носового і поруч із /r/[15].

Наголос у лідійській мові був вільним[16].

Морфологія

ред.

У лідійській мові виділяють наступні частини мови: іменник, прикметник, займенник, дієслово, сполучник, частка, вигук. Числівники у текстах, що дійшли до нас, не зафіксовані[17].

Іменник

ред.

Іменник має два роди — загальний або живий і середній або неживий [17]. Висловлювалися припущення про наявність у лідійській мові жіночого роду, однак усі приклади цього насправді можна зарахувати до збірних pluralia tantum [16].

Займенник

ред.

З особових займенників зафіксовані лише amu «я» та bis «він, вона»[18].

Дієслово

ред.

Дієслово у лідійській мові мало наступні категорії: особа, число (однина і множина), час (теперішній-майбутній і минулий), стан (активний та медіопасив). Форми однини та множини не розрізняються у третій особі. Зі способів засвідчені лише форми дійсного способу[19].

Зафіксовані такі закінчення теперішнього часу[19]:

однина множина
1-а -w, -u -wν
2-а -s ?
3-я -d, -t

З-поміж закінчень минулого часу відомі лише -wν (1-а особа мн.) та -l (3-я особа)[19].

Синтаксис

ред.

Звичайний порядок слів у лідійській — SOV (підмет — додаток — присудок). Після першого наголошеного члена речення міг ставитися ряд енкліктик (закон Ваккернагеля)[20][21].

Історія вивчення

ред.

Найважливішим вкладом у вивчення лідійської мови стали праці Р. Ґусмані, що видав лідійські тексти, а також склав граматику та словник. У подальшому лідійською займалися такі вчені, як О. Карруба, Г. Мелчерт, Р. Жерар та А. Ріцца [1].

Див. також

ред.

Примітки

ред.
  1. ↑ а б в Рицца А. Лидийский язык // Реликтовые индоевропейские языки Передней и Центральной Азии. — М., 2013. — С. 76. — (Языки мира) — ISBN 978-5-87444-370-2.
  2. ↑ Bičovský J. Lýdština // Jazyky starého Orientu. — Praha : Univerzita Karlova v Praze, 2010. — ISBN 978-80-7308-312-0.
  3. ↑ а б Bičovský J. Lýdština // Jazyky starého Orientu. — Praha : Univerzita Karlova v Praze, 2010. — ISBN 978-80-7308-312-0.
  4. ↑ а б Рицца А. Лидийский язык // Реликтовые индоевропейские языки Передней и Центральной Азии. — М. : Academia, 2013. — С. 75. — (Языки мира) — ISBN 978-5-87444-370-2.
  5. ↑ Melchert H. C. Lydian // The Ancient Languages of Asia Minor. — Cambridge; New York : Cambridge University Press, 2008. — С. 56—57. — ISBN 978-0-511-39353-2, ISBN 978-0-521-68496-5.
  6. ↑ Рицца А. Лидийский язык // Реликтовые индоевропейские языки Передней и Центральной Азии. — М. : Academia, 2013. — С. 76. — (Языки мира) — ISBN 978-5-87444-370-2.
  7. ↑ Melchert H. C. Lydian // The Ancient Languages of Asia Minor. — Cambridge; New York : Cambridge University Press, 2008. — С. 56. — ISBN 978-0-511-39353-2, ISBN 978-0-521-68496-5.
  8. ↑ Gusmani R. Lydisches Wörterbuch. Heidelberg, 1964.
  9. ↑ Gusmani R. Lydisches Wörterbuch. Ergänzungsband. Heidelberg, 1980, Lfg. 1; 1982, Lfg. 2; 1986, Lfg. 3
  10. ↑ а б Рицца А. Лидийский язык // Реликтовые индоевропейские языки Передней и Центральной Азии. — М. : Academia. — С. 77. — (Языки мира) — ISBN 978-5-87444-370-2.
  11. ↑ Melchert H. C. Lydian // The Ancient Languages of Asia Minor. — Cambridge; New York : Cambridge University Press, 2008. — С. 59. — ISBN 978-0-511-39353-2, ISBN 978-0-521-68496-5.
  12. ↑ Рицца А. Лидийский язык // Реликтовые индоевропейские языки Передней и Центральной Азии. — М. : Academia, 2013. — С. 78. — (Языки мира) — ISBN 978-5-87444-370-2.
  13. ↑ Рицца А. Лидийский язык // Реликтовые индоевропейские языки Передней и Центральной Азии. — М. : Academia, 2013. — С. 79. — (Языки мира) — ISBN 978-5-87444-370-2.
  14. ↑ Рицца А. Лидийский язык // Реликтовые индоевропейские языки Передней и Центральной Азии. — М. : Academia, 2013. — С. 80. — (Языки мира) — ISBN 978-5-87444-370-2.
  15. ↑ Melchert H. C. Lydian // The Ancient Languages of Asia Minor. — Cambridge; New York : Cambridge University Press, 2008. — С. 58. — ISBN 978-0-511-39353-2, ISBN 978-0-521-68496-5.
  16. ↑ а б Melchert H. C. Lydian // The Ancient Languages of Asia Minor. — Cambridge; New York : Cambridge University Press, 2008. — С. 60. — ISBN 978-0-511-39353-2, ISBN 978-0-521-68496-5.
  17. ↑ а б Рицца А. Лидийский язык // Реликтовые индоевропейские языки Передней и Центральной Азии. — М. : Academia, 2013. — С. 87. — (Языки мира) — ISBN 978-5-87444-370-2.
  18. ↑ Рицца А. Лидийский язык // Реликтовые индоевропейские языки Передней и Центральной Азии. — М. : Academia, 2013. — С. 90. — (Языки мира) — ISBN 978-5-87444-370-2.
  19. ↑ а б в Рицца А. Лидийский язык // Реликтовые индоевропейские языки Передней и Центральной Азии. — М. : Academia, 2013. — С. 91. — (Языки мира) — ISBN 978-5-87444-370-2.
  20. ↑ Рицца А. Лидийский язык // Реликтовые индоевропейские языки Передней и Центральной Азии. — М. : Academia, 2013. — С. 93. — (Языки мира) — ISBN 978-5-87444-370-2.
  21. ↑ Melchert H. C. Lydian // The Ancient Languages of Asia Minor. — Cambridge; New York : Cambridge University Press, 2008. — С. 61—62. — ISBN 978-0-511-39353-2, ISBN 978-0-521-68496-5.

Література

ред.
  • Melchert, H. Craig. Lydian // The Ancient Languages of Asia Minor / Ed. R. D. Woodard. — Cambridge : Cambridge University Press, 2008. — С. 56—63.
  • Gusmani Roberto, Lydisches Wörterbuch: mit grammatischer Skizze und Inschriftensammlung. — Heidelberg: Universitätsverlag, Carl Winter, 1964. — 280 S. — (Indogermanische Bibliothek. 2. Reihe: Worterbuecher). — ISBN 3-8253-0655-0, ISBN 978-3-8253-0655-7.
  • Gusmani Roberto, Lydisches Wörterbuch: mit grammatischer Skizze und Inschriftensammlung. Ergänzungsband. Lieferungen 1 bis 3. — Heidelberg: Carl Winter, 1980, 1982, 1986. — 193 S. — ISBN 3-533-02929-8, ISBN 978-3-533-02929-8
  • Рицца А. Лидийский язык // Реликтовые индоевропейские языки Передней и Центральной Азии. — М.: Academia, 2013. — с. 75—97. — ISBN 978-5-87444-370-2.

Посилання

ред.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Лідійська_мова