Відкрити головне меню

Лєсовая Інна Вольфівна (в дівоцтві Муллер), (нар. 19 липня 1947) — радянська та українська художниця та письменниця єврейського походження. Літературною творчістю займається від 1990 року.

Лєсовая Інна Вольфівна
Ім'я при народженні Інна Вольфівна Муллер
Народилася 19 липня 1947(1947-07-19) (72 роки)
Київ, УРСР
Громадянство
(підданство)
Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Flag of Ukraine.svg Україна
Діяльність письменниця, художниця
Alma mater Московський поліграфічний інститут
Мова творів російська
Роки активності 1990 — дотепер
Напрямок реалізм
Жанр повість, роман, вірш
У шлюбі з Арнольд Лєсовий
Діти Максим
Сайт: Інни Лєсової

БіографіяРедагувати

Інна Муллер народилась 19 липня 1947 року у Києві в єврейській родині. Її матір походила з Кам'янець-Подільського, де народилась під час погрому. Батько працював кондитером.[1] Дитинство дівчинки пройшло в комунальній квартирі у двоповерховому будинку на бульварі Шевченка в центрі міста. Замість дитячого садку відвідувала, разом з іншими дітьми інтелігенції, старих дворянок, які передавали їй знання, отримані від гувернанток.[2] Згодом навчалася у школі № 135 міста Києва.

У 9 років захворіла на поліомієліт та півроку була прикута до ліжка, тоді ж почала малювати та складати вірші. Щороку їздила до санаторію для дітей з руховими порушеннями у Євпаторії, де намагалася знову навчитися ходити.[2]

У 15 років пішла до художньої студії, яку очолював Осташинський Наум Йосипович. За три роки вже мала свою майстерню,[3] де, за власними спогадами, проводила до 12 годин на день. В той же час заочно навчалася на факультеті графіки в Московському художньому інституті та підробляла в лабораторії іграшок Міністерства легкої промисловості УРСР.[2] Загалом займалася виробництвом ляльок більше двадцяти років, дитячі іграшки її авторства були досить поширеними в Україні.

У 1974 році одружилася з філологом і математиком Арнольдом Лєсовим, уродженцем міста Чернівці. У 1976 році народила сина Максима, після чого майже повністю втратила зір.

У 1975 році вступила до молодіжної секції Спілки художників. Персональні виставки її картин проходили в Москві та Києві.[4]

Зустрічалася з Сіді Таль перед її смертю.[5]

Від 1990 року почала серйозно займатися літературою. Перші публікації Лєсової з'явилися в нью-йоркському російськомовному журналі «Час і ми», де вийшло понад десяти її повістей. Пізніше прозу і поезію літераторки стали друкувати в журналах України, Ізраїлю, Росії та Німеччини. Найчастіше, проза Лєсової з'являється в журналах та альманахах «Егупец», «Веселка», «Collegium», «HOMO», «Нове століття», «Зарубіжні записки», «Хрещатик», «Роман-газета», «URBI». Деякі її вірші увійшли до антології «Київ. Російська поезія. XX століття» (2003) і «Київська Русь: Сучасна російська поезія України» (Німеччина, 2003).

Під час роботи над чимось детально вивчає історію та матеріальну культуру місця дії.[1] Є членом міжнародного ПЕН-клубу.

У 2016 році художні роботи Лєсової вперше експонувалися в Ізраїлі, в єрусалимській галереї «Скіцца» в рамках проекту «Tmol — HaYom».[6]

ТвориРедагувати

  • 2003 — збірка повістей «Дама здавала в багаж ...»
  • 2006 — збірка повістей «Пасьянс "Чотири дами"»
  • 2008 — роман «Бессарабський романс»
  • 2010 — збірка віршів «На асфальтовому березі»

НагородиРедагувати

  • Міжнародна премія імені Юрія Долгорукого за збірку повістей «Пасьянс "Чотири дами"» (2008)[7]
  • Премія Арсенія та Андрія Тарковських за збірку віршів «На асфальтовому березі» (2011).[8]

ПриміткиРедагувати

  1. а б «Моя популярність як раз мені впору» — інтерв'ю з Інною Лєсовою [1] (рос.)
  2. а б в Інтрев'ю з Інною Лєсовою від 17 травня 2003 року [2] (рос.)
  3. Була розташована у підвалі будинку № 110 по вулиці Саксаганського в місті Києві.
  4. Біографія Інни Лєсової на офіційному сайті [3] Архівовано 8 березня 2019 у Wayback Machine. (рос.)
  5. Радіо Свобода. Оазис Чернівці [4] (рос.)
  6. Стаття «"Вчора" та "сьогодні" ізраїльських художників. Виставка в єрусалимській "Скіцце"» від 14 вересня 2016 року [5] (рос.)
  7. Літературна премія 2008 року [6] (рос.)
  8. Короткі відомості про Інну Лєсову [7] (рос.)

ПосиланняРедагувати