Лучано да Лаурана (італ. Luciano Laurana 1420, Врана біля Задара, володіння Венеції — 1479, Пезаро, Італія) — італійський архітектор середини 15 століття, за походженням слов'янин з Далмації (на той час володіння Венеції).

Лучано да Лаурана
Urbino 01 018.JPG
Внутрішній двір палацу в Урбіно
Народження 1420[1][2][3]
Смерть 1479[4][5][…]
Країна
(підданство)
Flag of the Kingdom of Dalmatia.svg Далмація
Діяльність архітектор, інженер
Праця в містах Мантуя, Урбіно, Пезаро,
Архітектурний стиль Відродження
Найважливіші споруди палац в Урбно, палац Префеттіциє в Пезаро, Італія
CMNS: Лучано да Лаурана у Вікісховищі

Слов'янські митці в ІталіїРедагувати

Італія століттями була країною — «донором», яка живила культуру сусідніх народів власними військовими інженерами, архітекторами, фортифікаторами, художниками. Набув місце і зворотний процес: в Італію прибували здібні юнаки задля здобуття освіти і розкриття творчого та наукового потенціалу, який не могли реалізувати на батьківщині. Серед вихідців зі слов'янських земель, що навчались чи працювали в Італії — науковець Юрій Дрогобич, архітектор Джорджо да Сабеніко, художник Андреа Мелдолла. До когорти вихідців зі слов'янських земель належить і архітектор Лучано да Лаурана, якого дослідники ставлять за обдарованістю поряд з відомими італійськими митцями — Брунеллескі та Альберті Леон-Баттістою.

Життєпис. Ранні рокиРедагувати

Лука народився в містечку Врана, неподалік міста Задар. У ті часи ці землі були у складі Венеціанської республіки. Мав відношення до будівництва і його батько Мартин. Логічно, що перші будівничі навички він отримав працюючи разом з батьком. Припускають, що Лучано — родич скульптора Франческо Лаурана.

В ІталіїРедагувати

 
Мантуя, площа Сорделло.

Особливе місце в історії італійської архітектури Раннього Відродження посіли міста північно-східної частини Апеннін — Анкона, Ріміні, Урбіно. Вони були тісно пов'язані торговельними і культурними зв'язками як з самою Венецією, так і з містами-портами на Адріатиці. Так, архітектор собору в місті Шибеник Юрій Далматинець перебрався в Анкону, де навіть отримав місцеве ім'я Джорджо да Сабеніко. Перебрався в Італію і Лучано. Відомо, що в 1465 році він працював архітектором-практиком разом з Альберті в місті Мантуя. Альберті зазвичай розробляв проект майбутньої споруди, її теоретичне обґрунтування, а потім передовіряв втілення архітекторам — практикам. Робота поряд з таким видатним теоретиком архітектури як Альберті, суттєво вплинула на Лучано та дала поштовх вдосконаленню власної майстерності. Самоосвіта дозволить слов'янину стати в рівень з найкращими архітекторами доби раннього Відродження.

Праця в УрбіноРедагувати

 
Князівська резиденція в Урбіно. Вигляд з міста.
 
Фортечні вежі і лоджиї.

1466 року від першого герцога Федеріго да Монтефельтро він отримав запрошення працювати в невеликому місті Урбіно. Володар хотів перебудувати старовинний замок так, щоб той не лише зберіг оборонні функції, але й отримав низку комфортних приміщень, гідних палацу. Перебудовою старого замку та включенням його фортифікаційних споруд в новий ансамбль і займався архітектор. Лучано да Лауана вже був знайомим з типом флорентійського палацу, що втрачав суворий фортечний вигляд, особливо у внутрішньому дворі з привітними аркадами і житловими приміщеннями другого і третього поверхів.

Лаурана зберіг і міський собор, і дві фортечні вежі замку, між якими створив палацовий корпус з відкритими лоджіями в бік міста. Вони виглядали особливо привабливо поряд з фортечного характеру архітектурою, головні об'єми якої розташовані на урвищі над містом. Оновленим став і великий внутрішній двір герцогського палацу з відкритими аркадами. Старе ядро замку було доповнене також садом і південними корпусами палацу.

Характерні риси архітектури Відродження найпомітніші в побудові внутрішнього двору та в покоях палацу. Виготовлені з білого каменю колони, капітелі поєднані з жовтуватою цеглою мурів. Декоративних деталей небагато, і вони не суперечать спокійному, врівноваженому характеру архітектури. Декор інтер'єрів доповнювали картини, створені П'єро делла Франческа і самим Лаурана, а також спеціально виготовленими меблями.

Фінансові справи Федеріго да Монтефельтро були непогані. Він був головнокомандувачем вояків папи римського, тому платню отримував регулярно. Ці гроші і дозволили розпочати перебудову старого замку на резиденцію нового типу.

Значення нових палацових корпусів та їх інтер'єрів, створених Лучано да Лаурана в Урбіно, збільшувалось через вплив на уяву і смаки молодого Донато Браманте, який теж мешкав в місті і починав власну кар'єру як художник. Вони обидва покинуть Урбіно заради роботи на вельможну родину Сфорца: Браманте працюватиме в Мілані, а Лучано да Лаурана переїде до Пезаро, колишньої резиденції Сфорца.

У ПезароРедагувати

Пезаро — портове місто на східному узбережжі Адріатичного моря. Лучано да Лаурана працював над побудовою одного крила палацу Префеттічио (назва від слова prefect — міський голова). Над приземкуватою галереєю першого поверху розбудований високий фасад палацової споруди з багато декорованими вікнами. Поверхи створені в різні часи і повної симетрії в споруді крила нема. Архітектор був обмежений наявністю вже існуючої споруди і обмежився лише добудовами.

Помер у Пезаро.

ГалереяРедагувати

Див. такожРедагувати

ДжерелаРедагувати

  • «Всеобщая история искусств», Т 3, "Искусство", 1962
  • «Всеобщая история архитектуры», Т 3, М, 1963
  • «Искусство Италии 13-15 веков», М., «Искусство», 1988
  • La Nuova Enciclopedia dell'Arte, Garzanti, Milano 1986.

ПосиланняРедагувати

  1. а б SNAC — 2010.
  2. Gran Enciclopèdia CatalanaGrup Enciclopèdia Catalana, 1968.
  3. sapere.it
  4. RKDartists
  5. Swartz A. Open Library — 2007.
  6. Зведений список імен діячів мистецтва — 2013.