Лучаківський Володимир Дмитрович
Володи́мир Дми́трович Лучакі́вський[a] (19 березня 1838, с. Ременів, нині Кам'янка-Бузького району — 11 квітня[1][2] 1903, м. Тернопіль) — український громадський діяч, письменник, перекладач, адвокат і перший українець — бургомістр у Тернополі.
| Володимир Лучаківський | |
|---|---|
 Володимир Лучаківський | |
| бургомістр Тернополя | |
| 1896 — 1903 | |
| Народився |
19 березня 1838 с. Ременів, нині Кам'янка-Бузький район |
| Помер |
11 квітня 1903 (65 років) м. Тернопіль |
| Похований | Микулинецький цвинтар |
| Відомий як | перший українець — бургомістр Тернополя |
| Громадянство |
 Австрійська імперія → .svg){kind=small} Австро-Угорщина |
| Національність | українець |
| Alma mater | Перша тернопільська гімназія |
| Батько | о. Д. Лучаківський |
| Мати | Антоніна Дольницька |
| Діти | Тадей |
 Медіафайли у Вікісховищі | |
Життєпис ред.
Володимир Лучаківський народився 19 березня 1838 року в селі Ременові (повіт Камінка-Струмилова, Королівство Галичини та Володимирії, Австрійська імперія, нині Кам'янка-Бузький район, Львівська область, Україна) в сім'ї священика УГКЦ о. Дмитра Лучаківського та його дружини Антоніни Дольницької. Маленьким хлопчиком, разом з батьками переїхав у село Довжанка Тернопільського району, де його батько був парохом.
Після закінчення Тернопільської державної (класичної) гімназії навчався на правознавчому факультеті Львівського університету. У 24 роки став єдиним адвокатом-українцем у Тернополі[3].
У 1896 році став першим українцем-бургомістром Тернополя[4]. Саме при Лучаківському в Тернополі[5] вперше з'явилося електричне освітлення, телефон, водогін.
У 1897 році уклав угоди з фірмою «Естер Айзенбах Веркентсанштальт» Відня та Будапешта про будівництво в місті електростанції і таким чином створення електричного освітлення. Адже до того часу вулиці десятки років освітлювали гасовими лампами на стовпах. Їх було близько тисячі. Про це говорить інформація за 1906 р., де вказується, що на той час в місті існувало 483 гасові ліхтарі, на які витрачали 1918 корон щорічно і їх щодня обслуговували 14 «гнотярів» (тобто робітників, які заливали гас, гасили, ремонтували ліхтарі, запалювали їх. А тому процес створення електричного освітлення пішов швидкими кроками. За Лучаківського на вулицях встановили близько за 6000 корон 60-дугових та 233 ламп розжарювання. Електростанція була побудована на вулиці Богдана Хмельницького. Зараз там котельня. Варто сказати, що міська скарбниця мала не багато коштів, але бургомістр так покерував, що лише на 20 % дорожчим виявилось електричне освітлення від неефективного та небезпечного нафтового. Не все було швидко зроблено, але вже на початку лютого 1901 року було відкрито першу міську електромережу (приймала комісія з Відня), а 15 лютого (про це повідомляли газети всієї Австро-Угорщини) на вулицях Тернополя запалали електричні лампи. Електрика продовжила «крокувати вулицями» і одним з перших громадських закладів, які отримали сучасне освітлення став танцювальний зал польського товариства «Сокіл» (сьогодні там розташований «Кінопалац» на вул. І. Франка). Далі прийшла черга міської ради, готелів, ресторанів, житлових будівель міщан[6].
Після цього почалася телефонізація. Перші телефонні апарати були справжньою сенсацією в місті, а тому телефонна станція швидко розросталася. Далі розпочалось будівництво міського водогону та каналізації. До цього 30-тисячне місто викидало нечистоти в канави, виливало на вулиці. А також вивозило на Золоту гору Тернополя. Детальніше за посиланням. План здійснювали рік за роком наполегливо й невпинно. Будівництво каналізації розгорнулось спочатку на вулицях Руській та Микулинецькій (сьогодні це вул. Кн. Острозького). Паралельно місто прагнуло отримати фінансування на розвиток залізниці, міської промисловості. А тому в 1901 р. делегація відправилась у Відень за інвестиціями на розбудову залізничного вокзалу і колії до Збаража та Бережан, а також було прагнення побудувати цукроварню, бо в навколишніх селах дедалі більше вирощували солодких коренів. Це могло значно оживити економіку міста[6].
16 вересня 1900 року брав участь у посвяченні нового приміщення Тернопільської вищої реальної школи[7].
Був співорганізатором українських товариств у місті: «Міщанське братство», «Приятелі музики», філії товариства «Рідна школа».
Як бургомістр зустрічався з Іваном Франком, Соломією Крушельницькою, залучав їх до культурного життя Тернопілля.
Помер Володимир Лучаківський 11 квітня 1903 року. Похований у Тернополі на Микулинецькому кладовищі.
Творчість ред.
Володимир Лучаківський активно займався літературною творчістю. Для аматорського театру «Руська Бесіда» він переклав з німецької і польської мов близько 20 п'єс, що свого часу були головним репертуаром українського театру в Галичині.
Написав дві оригінальні комедії «Іспит на мужа», «Несподівані женихи». Писав поезії, оповідання, гуморески.
Переклав українською мовою з німецької «Карний закон». Видав друком «Причинок до етнографії галицького Поділля» (Тернопіль, 1883).
Зауваги ред.
- ↑ іноді Лучаковський → Окаринський В. Тернопіль. Історія міста від кінця XVIII до початку XXI ст. // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. — Тернопіль : ТзОВ «Терно-граф», 2014. — T. 1 : А — Й. — С. 317. — ISBN 978-966-457-228-3.
Примітки ред.
- ↑ ДАТО, ф. 487, спр. 398: Метрична книга про смерть за 1900—1908 роки міста Тернопіль, арк. 80.
- ↑ Посмертні оповістки. Др. Володимир Лучаківські // Руслан, ч. 74 за 1 (14) цьвітня 1903. — С. 3.
- ↑ Лучаківський Володимир.
- ↑ Бойцун Л. Бургомістр // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 200. — ISBN 966-528-197-6.
- ↑ Перший мер Тернополя. yes-ternopil.com.ua (укр.). Архів оригіналу за 29 червня 2021. Процитовано 29 червня 2021.
- ↑ а б Бородій, Андрій. Чому Володимира Лучаківського вважають найкращим українським мером Тернополя (українська) .
- ↑ Тернопіль: у нашої гімназії позаду — 111 років історії [Архівовано 24 березня 2017 у Wayback Machine.].
Джерела ред.
- Бойцун Л. Тернопіль у плині літ: Історико-краєзнавчі замальовки. — Тернопіль : Джура, 2003. — 392 с. — ISBN 966-8017-50-1.
- Володимир Лучаківський. В'ЯЗАНКА ПОБАЖАНЬ для української молоді: Репринт видання 1885 року. — Тернопіль: Джура, 2013. — 52 с.
- Головин Б., Стецько В. Лучаківський Володимир Дмитрович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2005. — Т. 2 : К — О. — С. 409—410. — ISBN 966-528-199-2.
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
- Новіна М. Д-р Володимир Лучаківський // Шляхами Золотого Поділля: Регіональний збірник Тернопільщини. — Філядельфія; ПА, 1970. — Т. 2. — С. 213—214.
- Остап'юк Б. Давній Тернопіль: Історичні нариси, постаті, картини. — Маямі; Торонто : Друк о.о. Василіян, 1984. — 208 с. — С. 16—17: Про В. Лучаківського.
- Сушкевич В. … І підемо на вулицю Лучаківського: Ім'я першого бургомістра-українця повернулося на карту-схему Тернополя // Вільне життя. — 2002. — 15 серп.
- Шляхами Золотого Поділля: Регіональний іст.-мемуарний збірник Тернопільщини. — Філядельфія; ПА, 1983. — Т. 1. — 287 с. — С. 49; 213—214: Про В. Лучаківського.
- Шляхами Золотого Поділля: Тернопільщина і Скалатщина: Регіональний іст.-мемуарний збірник — Нью-Йорк; Париж; Сидней; Торонто, 1983. — Т. 3. — 845 с. — С. 66-67; 143; 603; 688: Про В. Лучаківського.
- Ювілейна книга Української гімназії в Тернополі 1898—1998: До сторіччя заснування / За ред. С. Яреми. — Тернопіль; Львів : НТШ; Львівське крайове товариство «Рідна школа», 1998. — 736 с. — С. 29; 40: Про В. Лучаківського.
Посилання ред.
- Який він був, бургомістр-українець? [Архівовано 15 жовтня 2014 у Wayback Machine.]
 |
Твори цього автора перебувають у суспільному надбанні. Ви можете допомогти проєкту, додавши їх у Вікіджерела. |