Ловчев Євген Серафимович

радянський футболіст

Євге́н Серафи́мович Ло́вчев (рос. Евгений Серафимович Ловчев, нар. 29 січня 1949, Москва) — радянський футболіст, що грав на позиції захисника. Майстер спорту СРСР міжнародного класу (1974). Заслужений майстер спорту Росії (2004).

Ф
Євген Ловчев
Євген Ловчев
Особисті дані
Народження 29 січня 1949(1949-01-29) (72 роки)
  Крюково[1], Московська область, СРСР
Громадянство Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Flag of Russia.svg Росія
Позиція захисник
Професіональні клуби*
Роки Клуб Ігри (голи)
1969–1978 СРСР «Спартак» (Москва) 248 (30)
1979–1980 СРСР «Динамо» (Москва) 19 (0)
1980 СРСР «Крила Рад» (Куйбишев) 22 (13)
Національна збірна
Роки Збірна Ігри (голи)
1975 СРСР СРСР (ол.) 6 (0)
1969–1977 СРСР СРСР 52 (1)
Звання, нагороди
Нагороди
орден Дружби (Російська Федерація)
Майстер спорту СРСР міжнародного класу

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

Виступав, зокрема, за клуб «Спартак» (Москва), з яким став чемпіоном та володарем Кубка СРСР, а також національну збірну СРСР, у складі якої став бронзовим призером Олімпійських ігор та учасником чемпіонату світу 1970 року.

Клубна кар'єраРедагувати

Дитячі та юнацькі рокиРедагувати

У дитинстві займався різними видами спорту — від баскетболу до лиж, але найбільше любив футбол. Дізнавшись влітку 1961 року, що на Ширяєвому полі тренуються спартаківські хлопчаки, відразу перейшов у спортивну секцію поблизу цього майданчика. Однак затримався в ній недовго: спартаківські хлопці поїхали на літо в Тарасовку, а Ловчева, як не зарахованого ще в команду, залишили вдома. У підсумку прийшов на стадіон «Буревісник» (в Самарському провулку, на його місці згодом побудували спортивний комплекс «Олімпійський»). На першому тренуванні забив два м'ячі, і тренер — у минулому захисник ЦБЧА Іван Кочетков сказав йому: «Завтра принось документи. Заявляємо тебе на першість Москви, будеш грати в нападі». Проте, в підсумку він дебютував як захисник, оскільки команда відчувала потребу саме в цьому амплуа.

Через деякий час в клубі «Буревісник» закрили футбольне відділення, і Ловчева прийняли в команду ДЮСШ «Юність» Дзержинського району Москви, а потім і в експериментальну школу «Буревісник».

Доросла кар'єраРедагувати

У 1969 році на запрошення Микити Симоняна з «Буревісника» перейшов в «Спартак» (Москва). При цьому він відразу був узятий в основу, минаючи дублюючий склад. У перший же «спартаківський» рік, став чемпіоном країни і надалі залишався основним гравцем команди.

У 1972 році Ловчев був визнаний найкращим футболістом СРСР.

У осінньому сезоні 1976 року разом з командою вилетів до Першої ліги. З приходом в команду Костянтина Бєскова Ловчев поступово втратив місце в складі і перейшов в 1978 році в «Динамо» (Москва). Однак сезон 1978 року йому так і не дали зіграти, а на наступний сезон, ледь почавши, отримав травму — в грі проти «Шахтаря» в Донецьку порвав м'яз.

Влітку 1980 року Євген перейшов до «Крил Рад» (Куйбишев), за яку виступав протягом другої половини сезону 1980 року у Першій лізі, зігравши 21 гру на позиції «під нападниками» і забивши 15 голів, але не врятував команду від вильоту до Другої ліги[2].

Виступи за збірнуРедагувати

25 липня 1969 року дебютував в офіційних іграх у складі національної збірної СРСР в товариському матчі із Східною Німеччиною (2:2).

Наступного року у складі збірної був учасником чемпіонату світу 1970 року у Мексиці. На турнірі Євген став одним з перших гравців в історії, який отримав жовту картку в офіційному футбольному матчі. Це відбулося в грі-відкритті турніру Мексика — СРСР. За однією з версій, він отримав першу жовту картку, однак, виходячи з офіційних документів ФІФА, першим футболістом вважається Кахі Асатіані, потім був Гіві Нодія, а його — лише третя за рахунком[3]. У другому матчі проти Бельгії Ловчев замінив перед перервою травмованого Капличного, але надалі на турнірі на поле не виходив, а команда вилетіла на стадії чвертьфіналу.

За два роки зіграв з командою і на Олімпійських іграх 1972 року у Мюнхені, де зіграв в усіх шести матчах, в тому числі і в грі за 3-тє місце проти НДР, який закінчився внічию 2:2, завдяки чому за регламентом обидві команди стали бронзовими призерами Олімпійських ігор.

Загалом протягом кар'єри у національній команді, яка тривала 9 років, провів у її формі 52 матчі, забивши 1 гол. В 1975 році зіграв 6 матчів у складі олімпійської збірної СРСР.

Тренерська діяльністьРедагувати

Після закінчення кар'єри гравця працював тренером з командами «Металург» Златоуст (1981—1983), «Локомотив» Челябінськ (1986—1987) та «Дружба» Майкоп (1989). Для можливості навчання у вищій школі тренерів вступив в КПРС, але під час перебудови добровільно покинув ряди партії[4].

Президент футбольних клубів «зірок» естради «Фортуна» (1990—1991), і «Старко» (1992—1996).

З 1999 року до припинення існування клубу в 2008 році — президент і головний тренер московського футзального клубу «Спартак». У сезоні 2000/01 став з ним чемпіоном Росії, в різні роки також брав з ним кубок і суперкубок.

У 2001—2003 роках — головний тренер збірної Росії з футзалу. Їздив з нею на чемпіонат Європи 2003 року, де росіяни виступили невдало, не зумівши вийти в плей-оф.

Титули і досягненняРедагувати

Як гравця
Як тренера

Громадська та особисте життяРедагувати

Чотири рази одружений. Син від першого шлюбу, Євген (нар. 1975), також був футболістом, зіграв 8 матчів за збірну Казахстану.

Обіймав безліч різних посад. Голова Міжнародного фізкультурно-спортивного товариства «Спартак» (призначений у грудні 2017 року Мін'юстом Росії). Є президентом аматорського фестивалю-об'єднання «Футбол». Президент спартаківської футбольної школи[6]. Посол Сочі на чемпіонаті світу з футболу 2018 року[7]. Був радником президента ФК "КАМАЗ "і мера Набережних Човнів Наїля Магдєєва (з листопада 2017 року)[8][9][10][11].

У 2010 році в інтерв'ю говорив, що займається будівельним бізнесом[12].

У містах Росії регулярно проводяться турніри з футболу та футзалу серед дитячих команд на призи (і кубок) Євгена Ловчева[13][14].

Кар'єра журналістаРедагувати

Є штатним оглядачем газети «Советский спорт», частий гість різних футбольних передач, таких як «90 хвилин Плюс» на НТВ-Плюс і «Футбол Росії» на каналі"Росія-2". Регулярно виступає як експерт в передачах «Матч ТВ». В рамках газети «Советский спорт» були видані «Щоденники Євгена Ловчева» — історії про російський футбол[15].

Веде програму «Команда Ловчева» по неділях на радіо «Комсомольская правда» та недільні випуски передачі «Польова кухня» на радіостанції «Вести ФМ». Також працює на радіо «Маяк» в статусі запрошеного експерта в програмі «Майстри спорту» (назва з 2014 року).

ПриміткиРедагувати

  1. нині в межах Москви
  2. Ловчев Евгений Серафимович. Сборная России по футболу. rusteam.permian.ru. Процитовано 28 December 2020. 
  3. Евгений Ловчев: «На самом-то деле моя жёлтая карточка на ЧМ-1970 — только третья по документам ФИФА»
  4. А на трусах — карман для партбилета // Газета «Труд», 15 августа 2007 года
  5. Профіль на КЛІСФ
  6. Наша команда
  7. Євген Ловчев став четвертим послом Сочі на футбольному ЧС-2018
  8. Евгений Ловчев: «Не увидел в игроках „КАМАЗа“ гордости за команду, характера»
  9. Пока перерыв в чемпионате поговорим о футболе. Всё о спорте с Ловчевым
  10. «МЯЧ ТВ» — выпуск № 6. Евгений Серафимович Ловчев на сайті YouTube
  11. Евгений Ловчев: «Главная моя работа — смотреть футбол. Машина у меня — как кабинет»
  12. Евгений Ловчев: «Битву года я проиграл»
  13. Турнир на призы заслуженного мастера спорта, лучшего футболиста СССР 1972 года Евгения Ловчева
  14. Евгений Ловчев наградил лучших мини-футболисток
  15. Дневники Евгения Ловчева. Архів оригіналу за 2011-07-04. Процитовано 2011-06-21. 

ПосиланняРедагувати