Лобойківка

село в Петриківському районі Дніпропетровської області України

Лобо́йківка — село в Україні, у Петриківському районі Дніпропетровської області. Населення за переписом 2001 року становить 3 047 осіб. Орган місцевого самоврядування — Лобойківська сільська рада.

село Лобойківка
Країна Україна Україна
Область Дніпропетровська область
Район/міськрада Петриківський
Рада Лобойківська сільська рада
Код КОАТУУ 1223781701
Облікова картка Лобойківка 
Основні дані
Населення 3 047
Площа 968,8 га км²
Поштовий індекс 51830
Телефонний код +380 5634
Географічні дані
Географічні координати 48°40′32″ пн. ш. 34°41′14″ сх. д. / 48.67556° пн. ш. 34.68722° сх. д. / 48.67556; 34.68722Координати: 48°40′32″ пн. ш. 34°41′14″ сх. д. / 48.67556° пн. ш. 34.68722° сх. д. / 48.67556; 34.68722
Середня висота
над рівнем моря
67 м
Відстань до
залізничної станції
Кількість вулиць 32

Будинків 1400

Газифіковано 845 буд

Протяжність вулиць 60,7 км

Місцева влада
Адреса ради 51830, с. Лобойківка, вул. Центральна, 91
Сільський голова Грива Іван Павлович
Карта
Лобойківка. Карта розташування: Україна
Лобойківка
Лобойківка
Лобойківка. Карта розташування: Дніпропетровська область
Лобойківка
Лобойківка
Мапа

CMNS: Лобойківка у Вікісховищі

ГеографіяРедагувати

Село Лобойківка розташоване за 3 км від лівого берега річки Оріль, вище за течією примикає село Мала Петриківка, нижче за течією на відстані 4 км розташоване село Балівка (Дніпропетровський район), на протилежному березі — село Єлизаветівка. У селі і навколо нього багато озер — залишки старого русла річки Оріль. До села примикає великий масив ставків рибного господарства (~ 1000 га). Через село проходять автомобільні дороги Т 0414 і Н31.

Див. такожРедагувати

НазваРедагувати

Колись давно, ще за часів козацтва, жив козак Василь Лобойко. Він був хорошою, доброю і сміливою людиною. Служив він простим козаком на острові Мала Хортиця. Був одним з найкращих козаків, ходив у військові походи, головною метою яких зробити вільною та незалежною Україну. В одному бою козака Василя Лобойка було поранено. Після цього поранення він не зміг більше служити козаком та й був вже не молодий, тому пішов на пошуки місця для життя. Зупинився у невеликому хуторі, де жили люди привітні та добрі

Почав Василь там жити в мирі й спокої. Часто до нього бігали діти і розпитували життя козаків. Василь Лобойко з гордістю розповідав про відважних товаришів, про те, як вони будували Січ та як відправляли на своїх легендарних човнах-чайках в морські походи до Туреччини.

Також він розповідав, як людей приймають в козаки, як нелегко бути козаком, адже кожного дня на них чекали тяжкі випробування. Діти з радістю слухали його цікаві розповіді. Невдовзі старий козак помер від тяжких ран. Та люди довго пам'ятали про мужнього воїна. І до цього часу в селі живуть нащадки Лобойка, які з гордістю носять славне прізвище - Лобойко. А село на його честь зветься Лобойківкою.

ІсторіяРедагувати

Часом заснування села вважається XVIII ст. Першим поселенцем у степах Петриківки була сім'я Лобойко. На прізвисько першого поселенця і було названо поселення Лобойківка. В 1793 році Лобойківка входила до складу Петриківки.

Станом на 1886 рік в селі Петриківської волості Новомосковського повіту мешкало 660 осіб, налічувалось 100 дворів, існували православна церква, школа, поштова станція, відбувалось 2 ярмарки на рік[1].

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 692 осіб (343 чоловічої статі та 349 — жіночої), з яких 692 — православної віри[2].

В 1870 році відкрилася перша церква і церковно-парафіяльна школа, в 1912 році - семирічна школа.

АрхеологіяРедагувати

Біля села пам'ятка археології національного значення — Курган Могила-Майдан середній. Розкопки проведені 1966 року виявили найбільший у регіоні скарб бронзових виробів. Тут також є бронзове поселення Лобойківка-1, розкопане у 2007 року археологом Володимиром Ромашко[3].

Комплекс культових предметів з поховання катакомбної культури: молоточкоподібні шпильки, намисто з кісток хижака, що датуються серединою II тисячоліття до Р.Х. з кургану 2, поховання.

СьогоденняРедагувати

На території села налічується 15 магазинів та кіосків, 7 кафе - барів, 10 сільськогосподарських формувань та 17 фермерських господарств. Працює дитячий садок, лікарня, поштове відділення зв’язку, аптека, Будинок культури, Лобойківська бібліотека, якій у 2008 році виповнилось 60 років. У центрі села знаходиться стадіон, де Лобойківська команда «Арарат» проводить свої матчі. Спортивні тренування проходять у спортивному залі при Будинку культури.

Всі православні обряди проходять у Свято–Преображенському Храмі.

Гостинно зустрічає дітей Лобойківська середня загальноосвітня школа. Навчально – виховний процес здійснюють досвідчені педагоги.

Лобойківка – село, можна сказати, приміське, і в цьому його специфіка; багато сільських жителів працює на Балівському хлібокомбінаті та ЖБІ, на птахофабриці «Оріль – Лідер», ПМК-43, тепличному комбінаті, а також у місті. Та й традиційна психологія селянина вже дещо змінилася: люди займаються переважно торгівлею.

ЕкономікаРедагувати

  • СТОВ «Батьківщина».
  • СТОВ «Більшовик».
  • ППФ «Оріон».
  • СТОВ «Україна-2001».
  • ТОВ НВП «Дніпровське».

Об'єкти соціальної сфериРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпуск VIII. Губерніи Новороссійской группы. СанктПетербургъ. 1886. — VI + 157 с. (рос. дореф.)
  2. рос. дореф. Населенныя мѣста Россійской Имперіи в 500 и болѣе жителей съ указаніем всего наличнаго въ них населенія и числа жителей преобладающихъ вѣроисповѣданій по даннымъ первой всеобщей переписи 1897 г. С-Петербург. 1905. — IX + 270 + 120 с., (стор. 1-61)
  3. http://www.nbuv.gov.ua/portal/Natural/Vdpu/history/2007_15/marina,%20romashko%2015.pdf

ЛітератураРедагувати

  • Лобо́йківка // Історія міст і сіл Української РСР : у 26 т. / П.Т. Тронько (голова Головної редколегії). — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967 - 1974. — том Дніпропетровська область / А.Я. Пащенко (голова редколегії тому), 1969 : 959с. — С.266

ПосиланняРедагувати