Леплевський Ізраїль Мойсейович

Ізраї́ль Мойсе́євич Лепле́вський (1896, за іншими даними 1894 — 28 липня 1938) — народний комісар внутрішніх справ УРСР (червень 1937 — січень 1938), комісар державної безпеки 2-го рангу (1935). Член Центральної контрольної комісії КП(б)У в 1930—1934 роках. Член ЦВК СРСР у 1935—1937 рр. Депутат Верховної Ради СРСР 1-го скликання.

Ізраїль Мойсейович Леплевський
Leplevskij Izrail Moiseevic.jpg
Народився 1896(1896)
Прапор Російської імперії Брест-Литовськ
Помер 28 липня 1938(1938-07-28)
СРСР Москва
Поховання розстрільний полігон «Комунарка»
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
СРСР СРСР
Національність єврей
Діяльність політик, військовослужбовець
Заклад People's Commissariat for Internal Affairs of Belarussian SSRd, Народний комісаріат внутрішніх справ і Об'єднане державне політичне управління
Учасник Перша світова війна
Посада депутат Верховної ради СРСР
Військове звання комісар державної безпеки 2-го рангу
Партія КПРС
Конфесія юдаїзм, атеїзм
Автограф Леплевський Ізраїль Мойсейович автограф 1937.png
Нагороди
Орден Леніна — 1937 Орден Червоного Прапора  — 1924 Орден Червоного Прапора  — 1932
Медаль «XX років Робітничо-Селянській Червоній Армії» — 1938 Орден Червоної Зірки  — 1936
Почесний ювілейний знак «ВЧК-ГПУ» (V) Почесний працівник ВЧК-ГПУ (XV)— 1932

ПоходженняРедагувати

Народився в м. Брест-Литовську Берестейського повіту Гродненської губернії Російської імперії в багатодітній єврейській родині різьбяра тютюнової фабрики (брат Григорій Леплевський — теж більшовик, працював на керівних посадах у виконавчих органах і прокуратурі СРСР). Член Бунду в 1910—1914 роках. Здобув домашню освіту. Працював у Брест-Литовську в капелюшній майстерні, на аптечному складі.

1914 року мобілізований в царську армію. Служив рядовим 154-го Дербентського та 3-го прикордонного полків на Турецькому фронті (жовтень 1914 — червень 1917).

Більшовик і чекістРедагувати

У березні 1917 р. вступив у Тифлісі в партію більшовиків. З червня 1917 р. в м. Катеринославі — член комітету Військової організації РСДРП(б). З лютого 1918 р. працює у ВЧК — регістратор зброї Саратовської ЧК. З червня 1918 р. — у більшовицькому підпіллі в звільненій чехословаками Самарі — член підпільного Самарського комітету РСДРП(б). З жовтня 1918 р. після взяття м. Самари більшовиками — помічник і заступник завідувача секретно-оперативного відділу Самарської губЧК (в м. Самарі працював Г. М. Леплевський). З травня 1919 р. в Катеринославі — член Центрального бюро фракції КП(б)У, після звільнення міста Збройними силами Півдня Росії — на підпільній роботі. Після окупації міста Червоною Армією знов працює в ЧК — уповноважений 1-ї групи, член колегії, помічник завідувача і завідувач секретно-оперативного відділу Катеринославської губЧК, завідувач особливого відділу, тимчасовий виконувач обов'язків начальника активної частини, завідувач секретно-оперативної частини, завідувач адміністративно-організаційного відділу, заступник голови Катеринославського губЧК. З травня 1922 р. — начальник Катеринославського губвідділу ГПУ УРСР, з лютого 1923 р. — начальник Подільського губвідділу ГПУ, одночасно в 1923—1924 рр. — відповідальний секретар Подільського губкому КП(б)У.

З жовтня 1925 р. — начальник Одеського окрвідділу ГПУ, одночасно начальник та воєнком 26-го прикордонного загону ОГПУ, член колегії ГПУ УРСР. З липня 1929 р. перебував у м. Харкові — заступник начальника (з жовтня 1929 р. — начальник) СОУ ГПУ УРСР, одночасно з 1930 р. — начальник Особливого відділу Українського військового округу. Один з організаторів операції «Весна» (репресії проти колишніх офіцерів царської армії, що служили в РСЧА).

З серпня 1931 р. разом зі своїм начальником по ГПУ України В. А. Балицьким у центральному апараті ОГПУ в м. Москві — заступник начальника ОО ОГПУ СРСР, з 17 листопада 1931 р. — начальник ОО ОГПУ СРСР.

З 20 лютого 1933 р. — 2-й заступник голови ГПУ УРСР (повернувся в м. Харків разом з Балицьким, призначеним головою ГПУ УРСР). Розсварившися зі своїм покровителем Балицьким; у січні 1934 р. переведений у м. Саратов повноважним представником ОГПУ в Саратовському краю (з липня того ж року — начальник УНКВС Саратовського краю). З грудня 1934 р. — нарком внутрішніх справ Білоруської РСР.

28 листопада 1936 р. переведений у центральний апарат НКВС на посаду начальника ОО ГУГБ НКВС СРСР (з 25 грудня 1936 р., після перейменування відділу — начальник 5-го відділу ГУГБ НКВС СРСР). Один із керівників слідства у справі М. М. Тухачевського та інших військових начальників РСЧА.

З 14 червня 1937 р. — нарком внутрішніх справ Української РСР. Керував масовими репресіями в Україні. Якщо «згори» було встановлено «план із ворогів народу», — то на місцях виступали із зустрічними пропозиціями. 5 вересня, 29 вересня й 11 грудня 1937 року нарком внутрішніх справ УРСР Ізраїль Леплевський тричі звертався до НКВС СРСР із проханням про додаткові ліміти. Союзний наркомат підтримав ці клопотання. Ліміти були збільшені: за першою категорією (смертна кара) до 26150 осіб, за другою — до 37800, разом — до 63950, тобто втричі більше, ніж передбачалося спочатку.

У січні 1938 р. переведений у м. Москву начальником 6-го (транспортного) відділу ГУГБ НКВС СРСР. Після реорганізації НКВС з 28 березня 1938 р. — заступник начальника (з 8 квітня — начальник) 3-го (транспортного) управління НКВС СРСР, одночасно начальник 1-го відділу цього управління.

Нагороджений орденом Леніна та двома орденами Червоного Прапора, орденом Червоної Зірки, двома знаками «Почесний робітник ВЧК-ГПУ», медаллю «XX років РСЧА».

Арештований 26 квітня 1938 р., 28 липня того ж року розстріляний згідно з вироком Військової колегії Верховного суду СРСР. Не реабілітований.

ДжерелаРедагувати