Вікіпедія

Леон Людвік Сапега

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Сапега.

Леон Людвік Сапега (іноді Сапіга[5], пол. Leon Ludwik Sapieha; 18 вересня 1803(18030918), Варшава — 1 вересня 1878, Красічин) — галицький громадсько-політичний діяч. Один з очільників «Руського Собору». Перший маршалок Галицького сейму.

Леон Людвик Сапега
Leon Ludwik Sapieha
ПсевдоЛев Сапіга
Народився18 вересня 1803(1803-09-18)
Варшава
Помер1 вересня 1878(1878-09-01) (74 роки)
Красічин
ПохованняКрасичинський замок[1]
ГромадянствоАвстро-Угорщина Австро-Угорщина
Діяльністьекономіст, військовослужбовець, адвокат, політик
Знання мовпольська
ЧленствоГалицьке господарське товариство і Polskie Towarzystwo Tatrzanskied
Титулкнязь
Посадапосол до Галицького сейму[d] і член Палати панів Імперської Ради[d]
РідСапіги
БатькоAleksander Antoni Sapiehad[1]
МатиAnna Jadwiga Sapieżynad[1]
Брати, сестриAnna Zofia Sapiehad
У шлюбі зЯдвіга Сапіга[1]
ДітиАдам Станіслав Сапега[2][3], Q123232272?[3], Q123232273?[3], Q123232274?[3], Q123232275?[3], Q123232276?[3], Q123232277?[4] і Q123232278?[4]
Нагороди
Virtuti Militari (Срібний Хрест)
Virtuti Militari (Срібний Хрест)
Герб
Герб

Життєпис

ред.

Молодший син мечника Варшавського князівства, шамбеляна та ад'ютанта Наполенона І князя Александра Антонія Сапеги та його дружини (графині з походження) Анни Ядвіґи із Замойських.[6] Предки:

 
Епітафія Л. Л. Сапіги у латинській катедрі Львова

Дитинство з матір'ю та сестрою провів у Парижі. 1835 р. купив замок Красицьких, перетворив на родову резиденцію. Отримав: 1836 року на Галицькому становому сеймі — галицький «індиґенат»; потім титул «великого стражника срібла коронного» (нім. Oberstandsilberkämmerer).

1839 року разом з Александром Фредром запропонував спорудити залізницю Бохня — Львів — Бережани[7].

1848 року був членом польської Центральної національної ради.

1862 р. за допомогою глобуса і шнурівки переконував англійських капіталістів, що для них найвигіднішим є будівництво трансконтинентальної залізниці від Англії до Індії через Львів. Влітку 1863 р. спільно з англійцями заснував «Англо-австрійський банк». 11 січня 1864 р. цісар Франц Йозеф І надав консорціуму Л. Л. Сапіги — Томаса Брессі (англійський інженер; споруджував залізниці по всьому світі — від Канади до Австралії, отримав нагороди в Англії, Італії, Австрії) на будівництво залізниці Львів — Чернівці — Ясси. Був першим президентом «Товариства Львівсько-Чернівецько-Ясської залізниці» (назва — з 15 жовтня 1868 р., до цього, з 1 червня 1864 р. — «Товариство Львівсько-Чернівецької залізниці»).[8]

1869 року Лаврівський Юліян в порозумінні з князем Л. Л. Сапігою (з ним зблизився під час польського повстання 1863 року) та міністром закордонних справ графом Фрідріхом Фердинандом Байстом (основним інспіратором акції, обраним до Галицького Сейму Торгово-промисловою палатою Бродів) виступив в Сеймі з резонансною промовою про польсько-українську співпрацю на основі католицької духовності.

Лише іноді передавав свої повноваження заступникам: Юліяну Лаврівському, Івану Ступницькому, ніколи — митрополиту Спиридону Литвиновичу.[9] У спогадах стверджував про сильний (спочатку — тотальний) вплив духовенства на послів-селян.[10] 23 березня 1875 року був звільнений з посади маршалка Галицького сейму на підставі власної заяви про відставку від 1869 року.

Помер 11 вересня 1878 року в Красічині, був похований у підземеллі замкової каплиці 14 вересня. Поховання було пишним за участі багатьох владців, представників громадськости.

Власність

ред.

Володів маєтками в Журавиці (поблизу Перемишля, придбав 1834 року Журавицю Руську і Ляцьку з 3-ма фільварками), Озерянах, Ланівцях, Більчому-Золотому — на Поділлі (придбав на ім'я матері), Красічин — свою основну резиденцію — з п'ятьма фільварками придбав 1835 року. Віном дружини були Старе Село та Запалів з п'ятьма фільварками. Пізніше володів двориком на вул. Широкій (тепер Коперника) у Львові, маєтком у Рава-Руській (1874). 1873 року власність оцінював у 3 млн золотих ринських.

1866 року придбав папірню в Черлянах, яку потім перетворив на Акціонерне товариство, що через кілька років збанкрутувало; втратив на цьому 300000 золотих ринських. Схожа доля — в рафінерії нафти у Перемишлі, лляної мануфактури в Красічині.

Світлини

ред.

Примітки

ред.
  1. ↑ а б в г Гісторыя Сапегаў : жыццяпісы, маёнткі, фундацыі — Мінск: Віктар Хурсік, 2017. — С. 105. — 586 с. — ISBN 978-985-7025-75-6
  2. ↑ Lundy D. R. The Peerage
  3. ↑ а б в г д е Гісторыя Сапегаў : жыццяпісы, маёнткі, фундацыі — Мінск: Віктар Хурсік, 2017. — С. 107. — 586 с. — ISBN 978-985-7025-75-6
  4. ↑ а б Гісторыя Сапегаў : жыццяпісы, маёнткі, фундацыі — Мінск: Віктар Хурсік, 2017. — С. 108. — 586 с. — ISBN 978-985-7025-75-6
  5. ↑ Сапіга Лев [Архівовано 9 липня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 452. — ISBN 978-966-00-1290-5.
  6. ↑ Sapiehowie (05) [Архівовано 21 вересня 2013 у Wayback Machine.] (пол.)
  7. ↑ Томін Ю., Романишин Ю., Коритко Р., Паращак І. Перша колія: до 150-річчя Львівської залізниці. — Львів : ТзОВ «Західноукраїнський Консалтинговий Центр» (ЗУКЦ), 2011. — іл. — С. 52. — ISBN 978-617-655-000-6.
  8. ↑ Томін Ю., Романишин Ю., Коритко Р., Паращак І. Перша колія… — С. 45.
  9. ↑ Чорновол І. 199 депутатів Галицького Сейму… — С. 30.
  10. ↑ Чорновол І. 199 депутатів Галицького Сейму… — С. 86.

Джерела

ред.

Посилання

ред.
  Це незавершена стаття про особу.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Леон_Людвік_Сапега&oldid=41707024