Відкрити головне меню

ІсторіяРедагувати

Замок у Красичині відноситься до найвишуканіших ренесансних ансамблів на теренах сучасної Польщі. Наприкінці XIV ст. тут існувало дерев'яне укріплення з мурованою надбранною вежею. Від родини матері його успадкував Станіслав Красицький (бл.1540—1602, перемиський каштелян[1]), який близько 1580 р. розпочав зводити на його місці мурований замок з мурованими стінами, 4-ма наріжними 4-ярусними вежами-бастеями, двоярусною житлової будівлею біля старої мурованої брами. Кардинальну перебудову замку на резиденцію «palazzo in fortezza» провів його син — каштелян львівський, воєвода подільський Мартин Красицький (1574—1631). За життя Красицького перебудову проводив італійський архітектор Ґалеаццо Апп'яні (Galeazzo Appiani), який одночасно проводив перебудову замку у Перемишлі. Було розширено житлову будівлю, перед якою звели галерею. У східному пряслі муру облаштували нову замкову браму у Годинниковій вежі, а перед старою вимурували лоджію з куполом. Усі бійниці було замінено вікнами. Замкові мури зовні і з сторони двору прикрасив декор у стилі сграффіто площею 7000 м² із зображеннями святих, римських імператорів, королів, Красицьких, сцен полювання. Перебудовані бастеї було завершено тематичними аттиками — Папська у формі папської корони, Королівська — королівської, Шляхетська — звичний атик, Божа з каплицею завершувалась куполом. Вони мали символізувати ієрархію влади — Бога, Костел, монархію, шляхту. Замок обвели земляними бастіонними фортифікаціями з 20 гарматами і чисельним гарнізоном. Рів заводнювали водою з Сяну. Міські мури Красичина були примурованими до мурів замку.

Мартин Красицький не мав спадкоємців і замок 1642 перейшов до його племінника, каштеляна перемиського Константина Красицького, який мав великі борги і занедбав палац. З 1682 замок перейшов до Юрія, Олександра Красицьких, на яких вигасла чоловіча лінія роду. На 1724 замком володів підстолій литовський, генерал подільської землі Ян Тарло, який провів його ремонт. Через політичні погляди Яна Тарла замок у 1726 році пограбувало і сплюндрувало російське військо, зруйнувавши Папську вежу. Замок більше не повернувся до давньої величі. Тарло до своєї смерті частково відновив будівлі замку, який 1751 р. перейшов до Людвіки Потоцької з Мнішеків († 1785). Вона продовжила відновлення замку, у ході якого затинькували сграффіто на мурах.

Надалі замок переходив з рук до рук, поки 1835 р. його не купив князь Леон Людвік Сапега, перетворивши на родову резиденцію. Він відновив парк, де на честь народження синів садили дуби, дівчаток липи. Архітектор з Відня В. Енгерт провів реставрацію приміщень палацу, який вигорів 1852 року. Задля проведення відновлення замку Сапіги зайшли у великі борги. Реставрація мала на меті відновити зовнішній вигляд замку із зриттям залишків валів і закопуванням ровів, а декорування приміщень проводили заново. Відбудову призупинила 1-а світова війна, коли було пошкоджено дахи, лоджію. З вересня 1939 по червень 1941 у замку знаходилась військова частина Красної армії. За цей час було повністю знищено декор приміщень, вивезено всі меблі, сплюндровано родинні каплицю, гробівець. Нова реставрація зовнішніх мурів замку, розпочата 1963 року триває донині за державні і приватні кошти. Відновити старий декор і умеблювання приміщень було визнано за неможливе.

СвітлиниРедагувати

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Kotarski H. Krasicki Stanisław h. Rogala (ok. 1540—1602) // Polski słownik biograficzny. — T. XV. — S. 158. (пол.)

ДжерелаРедагувати


ПосиланняРедагувати