Відкрити головне меню
Levothyroxine 200.svg
Левотироксин
Систематизована назва за IUPAC
(S)-2-Amino-3-[4-(4-hydroxy-3,5-diiodophenoxy)-3,5-diiodophenyl]propanoic acid
Класифікація
ATC-код H03AA01
PubChem 5819
Хімічна структура
Формула C15H11I4NO4 
Мол. маса 776,87 г/моль
Фармакокінетика
Біодоступність ~80%
Метаболізм Печінка, Нирки, Головний мозок, М'язи
Період напіввиведення 6—7 діб
Екскреція Нирки, Жовч
Реєстрація лікарського засобу в Україні
Назва, фірма-виробник, країна, номер реєстрації, дата L-ТИРОКСИН 100 БЕРЛІН-ХЕМІ,
«БЕРЛІН-ХЕМІ АГ», Німеччина
UA/8133/01/01
08.04.2013-08/04/2018
ЕУТИРОКС,
«Мерк КГаА», Німеччина
UA/8388/01/02
29.03.2013-29/03/2018
L-ТИРОКСИН-ФАРМАК®
ПАТ «Фармак», Україна
UA/2551/01/03
24.10.2014-24/10/2019
[1]


Левотироксин (англ. Levothyroxine, лат. Levothyroxinum) — лікарський препарат, який є синтетичним аналогом гормону щитоподібної залози тироксину[2], та є його лівообертовим оптичним ізомером. Левотироксин застосовується винятково перорально.[3][4]

Історія створенняРедагувати

Історія створення левотироксину пов'язана із вивченням захворювань та функції щитоподібної залози. Уперше застосування замісної терапії при гіпотиреозі описано британським ученим Мюрреєм у 1891 році. З метою замісної терапії пацієнтам із гіпотиреозом підшкірно вводили екстракт щитоподібної залози овець. Інші дослідники довели пізніше, що ефективніше застосовувати екстракт щитоподібної залози перорально.[5] Уже в 1914 році британський учений Едуард Кендалл отримав очищений тироксин із очищеного екстракту щитоподібної залози свиней[6], а у 1926 році Чарлз Гарінгтон ідентифікував його структуру[7], а у 1927 році уперше синтезував тироксин. У 1952 році Гросс та Петт-Рівер уперше отримали більш активний гормон щитоподібної залози — трийодтиронін.[5] У 50-х роках ХХ століття також уперше синтезовано лівообертовий ізомер тироксину — левотироксин.[8][9] Синтез левотироксину та трийодтироніну дозволив замінити у клінічній практиці екстракт із щитоподібної залози тварин, використання якого не забезпечувало точного підбору дози тиреоїдних гормонів і тривало аж до 60-х років ХХ століття.[8] Оскільки трийодтиронін є більш активною субстанцією, ніж тироксин і левотироксин, початково вважалось за необхідне застосовувати комбіновану терапію левотироксину із трийодтироніном, але після відкриття у 1970 році перетворення в організмі тироксину на трийодтиронін прийнята рекомендація застосовувати у клінічній практиці монотерапію синтетичним левотироксином.[5][2] Натепер левотироксин є одним із найпоширеніших препаратів у світі, та найпоширенішим із гормональних препаратів.[5] Так, у США левотироксин займає друге місце серед усіх препаратів, що призначаються лікарями[10], з показником 23,8 млн виписаних рецептів протягом року.[11] У Великій Британії левотироксин займає третє місце по кількості виписаних рецептів після аспірину і симвастатину, а в 2010 році британські лікарі виписали на левотироксин більш ніж 23 млн рецептів.[5]

Фармакологічні властивостіРедагувати

Левотироксин — лікарський препарат, що є синтетичним лівообертовим ізомером гормону щитоподібної залози тироксину. Після перорального застосування левотироксин метаболізується до трийодтироніну, який бере участь у стимуляції росту та диференціації тканин, збільшує потребу тканин у кисні, стимулює метаболізм білків, жирів та вуглеводів, стимулює активність серцево-судинної та нервової систем, а у великих дозах пригнічує продукцію тиреотропін-рилізінг фактора гіпоталамусом та тиреотропного гормону гіпофізом.[3][4] Левотироксин застосовується для лікування захворювань щитоподібної залози з гіпотиреозом із замісною метою (у тому числі при вродженому гіпотиреозі), і критерієм підбору дози для пацієнтів є рівень тиреотропного гормону в крові, а також наявність супутніх серцево-судинних захворювань.[2][5] Також левотироксин застосовується із замісною метою після оперативних втручань або лікування радіоактивним йодом з приводу раку щитоподібної залози, після оперативних втручань з приводу гіпертиреозу або вузлів щитоподібної залози, і гіпотиреозі, що є наслідком хронічного аутоімунного тиреоїдиту.[3][8][5] Левотироксин застосовується також для лікування еутиреоїдного дифузного зобу[3][4], застосування левотироксину при еутиреоїдному аутоімунному тиреоїдиті є спірним.[12] Левотироксин також застосовується з діагностичною метою під час проведення тесту пригнічення функції щитоподібної залози.[9] Левотироксин також застосовується прихильниками культуризму для швидкого нарощування м'язової маси.[13]

ФармакокінетикаРедагувати

Левотироксин повільно всмоктується після перорального застосування, максимальна концентрація в крові досягається протягом 5—6 годин після прийому препарату.[5][9] Біодоступність препарату складає, за різними оцінками, від 48 до 79 %[4] (максимальна оцінка за даними частини джерел до 80 %[3][5]); і збільшується при прийомі левотироксину натще, та зменшується при синдромі мальабсорбції, застійній серцевій недостатності та діареї.[3] Левотироксин майже повністю (на 99 %) зв'язується з білками плазми крові.[4][5] Після всмоктування у багатьох тканинах організму, переважно у печінці, нирках, головному мозку та м'язах, приблизно 80 % левотироксину метаболізується шляхом монодейодування до трийодтироніну.[3][4][5] Левотироксин проникає через гематоенцефалічний та плацентарний бар'єр. Незначна частина левотироксину, яка не пройшла перетворення до трийодтироніну, метаболізується у печінці з утворенням неактивних метаболітів. Виводиться левотироксин із організму із сечею і жовчю, при виведенні з організму має місце явище ентерогепатичної циркуляції препарату.[3] Період напіввиведення левотироксину складає 6—7 діб при еутриреоїдному стані пацієнта, при гіпертиреозі зменшується до 3—4 діб, при гіпотиреозі зростає до 9—10 діб.[3][5]

Показання до застосуванняРедагувати

Левотироксин застосовується при первинному та вторинному гіпотиреозі (у тому числі мікседемі), еутиреоїдному зобі та змішаному зобі, у комплексному лікуванні аутоімунного тиреоїдиту і токсичного зобу, після оперативного лікування з приводу раку щитоподібної залози та гіпертиреозу, при кретинізмі, гіпоталамо-гіпофізарних захворюваннях, що супроводжуються гіпотиреозом, ожирінні з явищами гіпотиреозу, а також для проведення тесту тиреоїдної супресії.[3][4]

Побічна діяРедагувати

При застосуванні левотироксину побічні ефекти виникають виключно при передозуванні препарату. Найчастіше при передозуванні левотироксину спостерігаються тахікардія, аритмія, тремор кінцівок або тіла, приступи стенокардії, безсоння, нервозність, діарея, блювання, головний біль, гіпергідроз, похудіння; вкрай рідко можуть спостерігатися алопеція, збільшення маси тіла.[3][4]

ПротипоказиРедагувати

Левотироксин протипоказаний при гіпертиреозі різної етіології, інфаркті міокарду, міокардиті, панкардиті, нелікованій недостатності кори надниркових залоз, підвищеній чутливості до препарату.[3][4]

Форми випускуРедагувати

Левотироксин випускається у вигляді таблеток по 25, 50, 75, 88, 100, 112, 125, 137, 150 мкг[2], 175, 200, 300, 1000 мкг.[13]

ПриміткиРедагувати

  1. Державний реєстр лікарських засобів України
  2. а б в г Современные методы диагностики и лечения синдрома гипотиреоза (рос.)
  3. а б в г д е ж и к л м н http://compendium.com.ua/akt/76/3048/levothyroxinum-natricum (рос.)
  4. а б в г д е ж и к http://www.vidal.ru/drugs/molecule/605 (рос.)
  5. а б в г д е ж и к л м н Мифы и факты о терапии левотироксином (рос.)
  6. Kendall EC (1915). The isolation in crystalline form of the compound containing iodin, which occurs in the thyroid: Its chemical nature and physiologic activity. J. Am. Med. Assoc. 64 (25): 2042–2043. doi:10.1001/jama.1915.02570510018005.  (англ.)
  7. Harington (1926). Chemistry of Thyroxine: Constitution and Synthesis of Desiodo-Thyroxine. Biochem J 20 (2): 300–313. PMC 1251714. PMID 16743659. doi:10.1042/bj0200300.  (англ.)
  8. а б в Актуальные вопросы заместительной терапии гипотиреоза (рос.)
  9. а б в Левотироксин: все ли мы о нем знаем? (рос.)
  10. Kleinrock, Michael. The Use of Medicines in the United States: Review of 2011. IMS Institute for Healthcare Informatics. IMS Health Incorporated and Its Affiliates. Процитовано 20 квітня 2014.  (англ.)
  11. Moore, Thomas. Monitoring FDA MedWatch Reports: Signals for Dabigatran and Metoclopramide. QuarterWatch. Institute for Safe Medication Practices. Процитовано 20 квітня 2014.  (англ.)
  12. Лечение аутоиммунного тиреоидита (АИТ) левотироксином (рос.)
  13. а б Synthroid a (левотироксин содиум) (рос.)

ДжерелаРедагувати