Вікіпедія

Левачі

колишнє село в Березнівському районі Рівненської області України

Левачі — колишнє село в Березнівському районі Рівненської області України. До переселення в 1945 році більшість населення становили поляки. Зняте з обліку 19 серпня 1999 року.

село Левачі
Країна Україна Україна
Область Рівненська область
Район/міськрада Березнівський район
Рада Губківська сільська рада[1]
Основні дані
Зняте з обліку 19 серпня 1999[2]
Географічні дані
Географічні координати

Положення ред.

Левачі розташовувалися за ~23 км на північний схід від волосного села Селищі і за ~102 км на північ від Рівного[3][4]. Поблизу лежало село Сівки та хутори Козарник, Пересіка, Пипло, Рудня Стрий, Заволоччя, Якубівка, Мокра Буда[4].

Історія ред.

Входило до шляхетських селищ (так званих «Будників»), що належали до земель містечка Губкова[5]. У часи перебування в Російській імперії слобода Левачі входила до складу Селищенської волості Рівненського повіту Волинської губернії[3]. На початку XX століття на слободі налічувалося 16 домів та 83 мешканців[6][7]. Станом на 1906 рік на слободі було 16 дворів та 104 жителів[3]. У 1918—1920 роки нетривалий час Левачі перебували у складі Української Народної Республіки.

У 1921—1939 роки входили до складу Польщі. У 1921 році село належало до складу гміни Людвипіль Рівненського повіту Волинського воєводства Польської Республіки[8]. За переписом населення Польщі 10 вересня 1921 року в селі налічувалося 40 будинків та 247 мешканців, з них: 118 чоловіків та 129 жінок; 242 поляків римо-католиків і 5 православних українців[8].

1927 року в селі зведено дерев'яний римо-католицький костел Пресвятої Діви Марії Королеви Польщі[9]. Наступного року він став центром нової парафії[9]. У 1938 році римо-католицька парафія Левачів налічувала 2597 вірян, до неї належали поселення: Хільки, Нова Гута, Якубівка, Хлопський Козарник, Хотинський Козарник, Маркова Нива, Мокре, Помяри, Пипло, Рудня Стрий, Сівки, Воронівка[9].

З кінця 1939 року у складі УРСР. Під час Другої світової війни німецькі солдати спалили село[10]. Польські мешканці Левачів належали до польської самооборони, яка брала участь у вбивствах українців[11]. Зокрема, у квітні 1943 року ця самооборона, до якої також належали поляки з Якубівки та Мочулянки, напала на село Більчаки, де вбила 27 осіб[11]. У червні 1943 року біля села розташовувався штаб радянського партизанського загону Дмитра Медведєва[12]. 9 січня 1944 року (за іншими даними — 25 грудня 1943 року[13]) Левачі звільнив від німецьких військ більшовицький партизанський загін Олександра Сабурова[14]. У 1945 році відповідно до радянсько-польського договору про обмін населенням, усі поляки з Левачів виїхали в Польщу, натомість з Польщі до села були переселені українці із Закерзоння[15].

Рішенням Соснівської районної ради від 10 липня 1946 року римо-католицький костел перетворено на клуб для культурно-масової діяльності українських переселенців[15]. Невдовзі костел зруйнували, а деревину використали для будівництва районної лікарні в Сосновому[9]. У 1947 році село Левачі було центром Левачівської сільської ради Людвипільського району Ровенської області УРСР, до якої належали хутори Количів, Корецька Гута, Маркова Гута, Нова Гута[16]. Після ліквідації Левачівської сільської ради підпорядковувалося Мочулянській сільській раді Березнівського району[17]. Пізніше належало до Губківської сільської ради[1].

Відповідно до прийнятої в грудні 1989 року постанови Ради Міністрів УРСР село занесене до переліку населених пунктів, які зазнали радіоактивного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, жителям виплачувалася грошова допомога[18]. Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 10 осіб, з яких 3 чоловіки та 7 жінок[19]. Рівненська обласна рада рішенням від 19 серпня 1999 року в Березнівському районі виключила з облікових даних село Левачі[1][2].

Пам'ятки ред.

  • Місце по колишнім римо-католицькому костелу 1927 року та цвинтарю[9]

Примітки ред.

  1. ↑ а б в Інформація щодо виключення з облікових даних населених пунктів Рівненської області у 1991—2017 роках. Держстат. Головне управління статистики у Рівненській області. 11.06.2018. № 11.2-11/32-ПІ
  2. ↑ а б Перелік актів, за якими проведені зміни в адміністративно-територіальному устрої України. Верховна Рада України
  3. ↑ а б в Список населенных мест Волынской губернии / Издание Волынского губернского статистического комитета. — Житомир : Волынская губернская типография, 1906. — С. 200. (рос. дореф.)
  4. ↑ а б Лист 21-5 Александрия 1867 - 1887 гг. Трехверстовка, Военно-топографическая карта Шуберта. www.etomesto.ru. (рос. дореф.)
  5. ↑ Hubków // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1882. — Т. III. — S. 198. (пол.)
  6. ↑ Lewacze // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1902. — Т. XV, cz. 2. — S. 224. (пол.)
  7. ↑ Цинкаловський О. Левачі // Стара Волинь і Волинське Полісся. Краєзнавчий словник — від найдавніших часів до 1914 року. — Вінніпег : Накладом Товариства «Волинь», 1986. — Т. 2 : Л — Я. — С. 13.
  8. ↑ а б Skorowidz miejscowości Rzeczypospolitej Polskiej opracowany na podstawie wyników pierwszego powszechnego spisu ludności z dn. 30 września 1921 r. i innych źródeł urzędowych (PDF). Т. Tom IX, Województwo wołyńskie. Warszawa: Główny Urząd Statystyczny. 1923. с. 55. (пол.)
  9. ↑ а б в г д Lewacze (parafia). www.wolhynia.pl. Архів оригіналу за 30 листопада 2020. Процитовано 8 травня 2023. (пол.)
  10. ↑ Листівки партійного підпілля і партизанських загонів України у роки Великої Вітчизняної війни / Інститут історії партії. — Політвидат України, 1969. — С. 89.
  11. ↑ а б Ольховський І. А. (19 серпня 2013). Зігнули Мотику. У продовження “волинської” полеміки. Історична правда.
  12. ↑ Український історичний журнал / Інститут історії. — 2003. — С. 121.
  13. ↑ Хроніка вигнання нацистських окупантів з України (1942—1944 рр.): день за днем… (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 1 травня 2021. Процитовано 8 травня 2023.
  14. ↑ Підпілля і партизанський рух на Україні на завершальному етапі визволення. 1944 р. — Наукова думка, 1970. — С. 87.
  15. ↑ а б Баковецька І. В. Левачі // Релігійне життя надслучанського краю. — Березне, 2013. — С. 81.
  16. ↑ Українська РСР: Адміністративно-територіальний поділ (на 1 вересня 1946 року) / М. Ф. Попівський (відп. ред.). — 1 вид. — К. : Українське видавництво політичної літератури, 1947. — С. 463-464.
  17. ↑ Мочулянка // Історія міст і сіл Української РСР. Ровенська область. — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973. — 15 000 прим.
  18. ↑ Постанова від 14 грудня 1989 г. N 315 «Про додаткові заходи щодо посилення охорони здоров'я та поліпшення матеріального становища населення, яке проживає на території, що зазнала радіоактивного забруднення в результаті аварії на Чорнобильській АЕС». zakon.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 24 вересня 2018. Процитовано 16 жовтня 2019.
  19. ↑ Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Рівненська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.

Література ред.

  • Романчук О. І села теж вмирають... Про село Левачі Березнівського району Рівненської області / Березн. краєзнав. музей ; ред.-упоряд. Н. Трохлюк // Літопис Березнівщини : наук. зап. Березн. краєзнав. музею, Вип. 2. — Рівне : О. Зень, 2015. — С. 143-146.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Левачі&oldid=42403886