Лебедівка (Чернігівський район)
Лебеді́вка — село в Україні, у Гончарівській селищній громаді Чернігівського району Чернігівської області. Населення складає 220 осіб. До 2020 року орган місцевого самоврядування — Гончарівська селищна рада.
| село Лебедівка | |
|---|---|
| |
| Країна |  Україна
|
| Область | Чернігівська область |
| Район | Чернігівський район |
| Тер. громада | Гончарівська селищна громада |
| Код КАТОТТГ | UA74100030080058059 |
| Основні дані | |
| Засноване | до 1638 |
| Колишня назва | Гнилуша |
| Населення | 220 осіб (станом на 01.01.2014)[1] |
| Площа | 1,43 км² |
| Густота населення | 153,85 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 17020 |
| Телефонний код | +380 4646 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 51°13′53″ пн. ш. 30°58′13″ сх. д. / 51.23139° пн. ш. 30.97028° сх. д. |
| Середня висота над рівнем моря |
112 м |
| Водойми | р. Десна |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 15558, Чернігівська обл., Чернігівський р-н, смт Гончарівське, вул. Танкістів, буд. 11 |
| Карта | |
  Лебедівка | |
 Лебедівка | |
| Мапа | |
| |
Історія
ред.Село засноване до 1638 року і, на думку дослідника Петра Кулаковського, належало до Чернігівської волості та було обсаджено, ймовірно, чернігівськими міщанами[2]. У 1653 році село належало до Слабинської сотні Чернігівського полку. У тестаменті(заповіті) чернігівського полковника Якова Лизогуба від 25 серпня 1690 року згадана і Гнилуша.
В матеріалах Чернігівської губернської архівної комісії за 1754 рік відмічається: «Речка прозванная Кривша имеется в луге между Смолином и деревнею Гнилушею, увила оная з урочища Фалихи под Смолином имеючагось»[3]. Лизогуб володів селом з часів гетьмана Івана Самойловича і предав у спадок своєму синові Семену, бунчуковому товаришу.
За описом 1781 року Д. Пащенка селяни виготовляли дранку, дошку, випалювали вугілля. У селі було 38 подвір'їв, 49 хат, в яких проживали 12 виборних козаків, 36 підпомічних козаків, 28 підданих генерал-майора Алєксандра Рігельмана та 12 підданих чернігівських полковників. На краю села поселились росіяни - старовіри, через що один куток досі зветься Кацапським і в селі є їх окремий цвинтар. У 1860-х роках XIX століття в селі оселилися євреї.
Школа в селі відкрита 1907 року у церковному приміщенні. Згодом сформувалась трикласна церковно- приходська школа, в якій було 20 - 25 учнів та один учитель. У 1913 - 1914 роках збудовано земську чотирикласну школу, в якій навчались 40-45 учнів і були два вчителі.
1931 року в селі організовано колгосп «Незаможник», до якого вступили лише 16 сімей. Олексія Скрипку, Захара Тригуба, сім'ю Назарчуків розкуркулили і виселили із села, забравши майно. На початку 1930-х років комуністи та комсомольці зруйнували сільську церкву, з матеріалу якої та з попівської хати збудували сільбуд і зерносховище.
Від голодомру в Гнилуші померли щонайменше 70 осіб, з них 20 одноосібників. Найбільше смертей було в сім'ях Грязних, Іванченків, Коваленків та Локтів. 1938 року колгосп названий іменем Василя Чапаєва.
З фронтів Другої світової війни в село не повернулися 213 чоловіків.
До 1961 року — Гнилуша. Біля села, на притоці Десни — Кривші, 1967 року виявлено поселення трипільської культури[4].
12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 730-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Чернігівської області», Максимівська сільська рада об'єднана з Гончарівською селищною громадою Козелецького району.
17 липня 2020 року, в ході адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Козелецького району, село увійшло до складу Чернігівського району[5].
Населення
ред.Мова
ред.Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[6]:
| Мова | Кількість | Відсоток |
|---|---|---|
| українська | 389 | 98.73% |
| вірменська | 4 | 1.02% |
| російська | 1 | 0.25% |
| Усього | 225 | 100% |
Персоналії
ред.Уродженці села:
- Киридон Петро Васильович (1961—2019) — український історик.
- Чуприна Михайло Степанович (1924—2000) — український історик і краєзнавець.
- Чухліб Василь Васильович (1941—1997) — український письменник, журналіст, громадський діяч, літературознавець.
- Сочивець Іван Йосипович (1917—2004) — український гуморист-прозаїк, головний редактор журналу «Перець».
- Грищенко Петро Васильович (нар. 1947) — український бібліотекар, краєзнавець, заслужений працівни культури України.
Див. також
ред.Примітки
ред.- ↑ Козелецький район. Потенціал економічного розвитку (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 22 грудня 2015. Процитовано 22 грудня 2015.
- ↑ Кулаковський, Петро (2006). Чернігово-Сіверщина у складі Речі Посполитої (1618—1648) (українською) . Київ: Темпора. с. 287. ISBN 966-8201-17-5.
- ↑ Опис землі Козелецької (українською) . Вишгород: Брама V - Новини Придесення. 2011. с. 358—359. ISBN 978-966-2651-01-0.
- ↑ Опис землі Козелецької (українською) . Вишгород: Брама V — Придесення. 2011. с. 6—7. ISBN 978-966-2651-01-0.
- ↑ Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
Посилання
ред.- Погода в селі Лебедівка [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.]
|
Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |