Відкрити головне меню

Ладзаро Бастіані (італ. Lazzaro Bastiani, 1429, Падуя (?)— 1512, Венеція) — венеціанський художник другої половини 15 ст.

Ладзаро Бастіані
італ. Lazzaro Bastiani
Accademia - Offerta della reliquia della Croce ai confratelli della Scuola di San Giovanni Evangelista di Lazzaro Bastiani.jpg
При народженні італ. Lazzaro Bastiani
Народження бл. 1430
Падуя (?)
Смерть 1512(1512)
  Венеція
Національність італієць
Громадянство Венеціанська республіка
Жанр портрет, релігійний живопис
Діяльність художник
Напрямок раннє відродження
Роки творчості 1448—1510
Покровитель венеціанські дожі
Вплив Альвізе Віваріні, Джованні Белліні

Ладзаро Бастіані у Вікісховищі?

Зміст

Пунктир біографіїРедагувати

Повної біографії майстра не збережено. Практично гіпотези існують про ранні роки майстра. Перша документальна згадка про майстра знайдена під 1449 роком. Відштовхуюись від неї, припускаью що він міг народитись 1430 року або трохи раніше.

Жорсткість його малюнка примушує думати, що він міг народитися умісті Падуя і саме там отримав первісні навични малювання. збережені відомості, що він опанував техніку створення мозаїк. Все це згодилося у Венеції, де був надто вологий клімат і фреска, як дешевий засіб декорування стін церков чи палаців не отримав значного розвитку. Венеціанці надавали перевагу створенню мозаїк через їх довготриваласть, і через запозичену традицію створення мозаїк у візантійців, і через наявність у Венеції власного скловарного виробництва.

Мозаїчні твориРедагувати

Мозаїчист-митець із провінції або отримав запрошення на працю у Венецію, або сам прибув туди у пошуках роботи. Серед його мозаїк середини 15 століття — образ св. Сергія з його підписом для базиліки Сан Марко. Жорсткі контури і яскравість фарб мозаїки нагадала дослідникам твори тосканського майстра Андреа дель Кастаньйо. Приблизно до того ж періоду відносять ще дві мозаїки з образами «Архангела Михаїла» та «Архангела Гавриїла», обидві зберігає Музей цивіко в Падуї. Лаццаро Бастьяні або знав, або мав впливи творчості відомого падуанського художника Франческо Скварчоне (1397—1468) і голови великої художньої майстерні. На впливи падуанських майстрів вказують і гірлянди з фруктами, котрі знайдені і низці творів самого Лаццаро Бастьяні («Мадонна з немовлям і янголами з музичними інструментами», Музей Польді-Пеццолі, Мілан).

Цикл «Житіє св. Єроніма»Редагувати

На початку 1470-х рр. був створений цикл картин з житієм св. Єроніма. Подібний цикл створив і венеціанський художник Вітторе Карпаччо, що первісно надавало підстави віднести і цей цикл до творів Карпаччо. Але п'ять картин цикла були розділені на трьох митців, серед котрих були Джованні Белліні (дві картини), Альвізе Віваріні (одна) і лише дві останні створив Лаццаро Бастьяні. В картині з «причастям св. Єроніма» приваблює не стільки сцена причастя, скільки складно вибудована художником архітектура. Досягненням у творчості стала картина «Смерть св. Єроніма. Панахида» з її простою композицією і безхитрісністю майже народного мистецтва при збережені сумної урочистості самої події.

Лаццаро Бастьяні портретистРедагувати

Декотрі образи художника зберігали портретність, незважаючи на узагальнення і декорту архаїчність художньої манери митця. Про його практику портретиста збережено мало відомостей, але вона була. Серед портретів його пензля — «Дож Франческо Фоскарі». (Музей Коррер, Венеція). Манера митця у цьому портреті досить близька до манери венеціанського художника Джентіле Белліні. Лаццаро Бастьяні був творчо близьким і до Джентіле Белліні, і до Альвізе Віваріні. Саме в цьому колі митців формувався своєрідний тип венеціанського офіційного і репрезентативного портрета.

1921 року нащадки родини Веньєр передали до венеціанського музея Коррер ще один портрет роботи Лаццаро Бастьяні — «Дожі Антоніо Веньєр та Мікеле Стено». Про цей портрет згадував ще 1531 року Сасовіно, воно прикрашало залу Нарад Двадцяти п'яти у самому палаці Дожів, але 1577 року було пошкоджене під час пожежі. Фрагмент портрета був збережений в родині Веньєр і саме його залишки і були передані у музей Коррер. Збережені відомості, що подвіний портрет був створений Лаццаро Бастьяні вже після смерті дожів і мав меморіальний характер. Практика створення меморіальних портретів з давно померлих людей у Венеіцї мала місце, так, до неї звертався і уславлений Тиціан («Портрет кардинала Паллавічіні», «Ізабелла Португальська»).

До портретних творів Лаццаро Бастьяні відносять і парадний за характером «Портрет невідомого шляхетного пана із соколом».

ПортретиРедагувати

Два сини і художня продукція майстерні БастьяніРедагувати

Старий Лаццаро Бастьяні став з роками приналежністю венеціанського офіциозу. Так, Його майстерня разом із художником Бенедетто Діана декорувала прапори для площі Сан Марко. Старий Лаццаро Бастьяні був у складі комісії, що робила експертну оцінку декоративних фресок Фондако деї Тедескі (Подвір'я купців з Німеччини), котрі виконав по замові венеціанського уряда уславлений нині Джорджоне да Кастельфранко. Тоді мимоволі нове у венеціанському живопису зустрілось із старим і архаїчним.

Архаїчність і ретроспективізм був притаманний і пізнім творам майстерні Лаццаро Бастьяні, де працювали два його сини (Себастьяно і Вінченцо). Художник похилого віку помер у Венеції 5 квітня 1512 року.

Галерея релігійних творівРедагувати

 
Лаццаро Бастьяні. «Смерть св. Єроніма. Панахида», до 1472 р., Галерея венеціанської художньої академії.

Див. такожРедагувати

ДжерелаРедагувати

  • Никитюк О. Д. «Художественные музеи Венеции», М., «Искусство», 1979, серия «Города и музеи мира»
  • F. Arcangeli, L. B. Un S. Giovanni Battista, in Paragone, I (195o), n. 3, pp. 54-56;.
  • Gallerie dell'Accadernia di Venezia, S. Moschini Marconi, Opere d'arte dei secc. XIV e XV, Roma 1955, pp. 51-60;
  • R. Longhi, Officina ferrarese, Firenze 1956, pp. 97 s., n. 59 [1934], p. 170, n. 7 [1940];
  • G. Mariacher, Il museo Correr di Venezia, Venezia 1957, pp. 29-42;
  • V. Moschini, Altri restauri alle Gall. di Venezia, in Bollett. d'arte, XLV (1960), pp. 353 s.;
  • Venice Art and Architecture. Edited by G. Romanelli, Cologne 1997, Vol. I, pp. 264, 267, 298
  • A. Gentili, G. Romanelli, P. Rylands, G. Nepi Scire, Paintings in Venice, N-Y — London 2002, pp. 67-69

ПосиланняРедагувати