Ланчинський район

колишній район Івано-Франківської області

Ла́нчинський район — колишній район Станіславської (з 9 листопада 1962 р. — Івано-Франківської) області УРСР. Адміністративним центром району було селище Ланчин.

Ланчинський район
Основні дані
Країна: СРСР СРСР, УРСР
Округа/Область: Станіславська/Івано-Франківська область
Утворений: 17 січня 1940[1]
Ліквідований: 30 грудня 1962
Населені пункти та ради
Районний центр: Ланчин
Кількість селищних рад: 1
Кількість сільських рад: 14 (1955)
Районна влада

Історія ред.

Ланчинський район утворений Указом Президії ВР СРСР від 17 січня 1940 р. з ґмін Ланчин, Майдан Сьредні і Пшеросль Надвірнянського повіту Станіславської області УРСР.

Першим секретарем райкому компартії призначений Базанов І. Г. (до того — начальник політвідділу молм'ясорадгоспу «Горняк-1» Сталінської області)[2]

Указом Президії Верховної Ради УРСР 23 жовтня 1940 р. Іванцівська сільська рада передана з Коршівського району до Ланчинського району.

У 1941—1944 роках територія району входила до складу Станіславської округи дистрикту Галичина. Після повторного захоплення території району Червоною армією в липні 1944 р. було відновлено довоєнний Ланчинський район з усіма адміністративними органами і розпочато примусову мобілізацію чоловіків.

Станом на 1 вересня 1946 року[3] площа району становила 300 км², була 1 селищна рада, сільських рад — 19. Першим секретарем райкому був С. Зелінський, другим — Дуленко, головою райвиконкому — Ткаля Іван Іванович.

На 22.01.1955 в районі залишилось 14 сільрад.[4]

Указом Президії Верховної Ради УРСР від 30 грудня 1962 року Ланчинський район ліквідовано, селище міського типу Ланчин і Боднарівська, Саджавська, Середньомайданська і Товмачицька сільради ввійшли до складу Коломийського району, а Волосівська, Гаврилівська, Камінська, Краснянська, Парищенська, Переріслянська і Цуцулівська — до Богородчанського.[5].

Підпілля ОУН ред.

Після створення району ОУН утворила районний провід, який очолив підпілля — йому підпорядковувались підрайонні проводи (до того носили назву гмінних), яким у свою чергу підпорядковувались станиці сіл. Ланчинський район у підпіллі ОУН (з кінця 1944 р. серед районів Станиславівської округи ОУН мав № 10 і підпорядковані проводи носили назву кущових) підпорядковувався Надвірнянському надрайонному проводу ОУН (який мав номер ІІІ у цій окрузі, котра мала № 22 в територіальному поділі ОУН). На боротьбу з ОУН у 1944 р. були кинуті райвідділи НКВС і НКДБ, які за штатом мали по десятку оперативників і до кожного з яких було прикріплено мобільну групу з 5-15 солдатів внутрішніх військ. Ці групи вдень робили облави й обшуки, а вночі влаштовували засідки на окраїнах лісів та сіл. Для провокативних дій під виглядом повстанців при райвідділах НКВС і НКДБ були створені агентурно-бойові групи, підкупом і шантажем створена агентурна мережа. Не зумівши ліквідувати таким чином підпілля, в зиму 1945-1946 рр. по всій Західній Україні була проведена т.з. «Велика блокада», для проведення якої в кожному селі розмістили гарнізон з 20-60 солдатів і створено озброєні групи «істребітельних батальйонів» з 10-40 «істребків». У Ланчинському районному проводі полягли всі референти, крім есбіста, а провідника Василя Маланюка-«Духа» захоплено живим. 10 квітня 1946 р. гарнізони з сіл виведено і підпілля негайно активізувалося. За квітень-травень 1946 р. відділи УПА та боївки СБ ліквідували в районі всі групи “істребків”. У відповідь УМДБ влаштували на території Надвірнянського надрайону ОУН з 28 травня до 28 липня «Літню блокаду» з розміщенням гарнізонів і масовими облавами, однак їм підпілля не вдалося знищити. Після демобілізації відділів УПА Станиславівської округи ОУН влітку 1947 р. підпілля району поповнилося партизанськими кадрами, серед яких Найдич Дмитро Васильович — референт СБ Ланчинського району (1948-1949), провідник ОУН району (1950-1951).

За даними облуправління МГБ у 1949 р. в Ланчинському районі підпілля ОУН найактивнішим було в селі Камінне.[6] Підпілля ОУН активно діяло до 1951 року.[7]

Адміністративний поділ станом на 1 вересня 1946 року[8] ред.

Примітки ред.

  1. Хроніка за 17 січня 1940 року на сайті Інститут історії України НАН України. Архів оригіналу за 26 листопада 2016. Процитовано 11 листопада 2019.
  2. В. Сергійчук. Український здвиг. Том III: Прикарпаття. 1939—1955. — С. 55. Архів оригіналу за 4 жовтня 2018. Процитовано 11 листопада 2019.
  3. Українська РСР: Адміністративно-територіальний поділ (на 1 вересня 1946 року) / М. Ф. Попівський (відп. ред.). — 1 вид. — К. : Українське видавництво політичної літератури, 1947. — С. 496.
  4. Редько А.Г. (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 29 жовтня 2013. Процитовано 19 серпня 2019.
  5. s:Указ Президії Верховної Ради УРСР від 30.12.1962 «Про укрупнення сільських районів Української РСР»
  6. Реабілітовані історією. ІВАНО-ФРАНКІВСЬКА ОБЛАСТЬ. Книга перша. — Івано-Франківськ: Місто НВ, 2004. — С. 42. — ISBN 966-8090-63-2 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 1 жовтня 2020. Процитовано 4 грудня 2019.
  7. «Літопис УПА» Нова серія. Том 22. Станиславівська округа ОУН: Документи і матеріали. 1945-1951. — К. ; Торонто : Літопис УПА, 2013. — 1373 с. (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 18 жовтня 2018. Процитовано 17 грудня 2019.
  8. Українська РСР: Адміністративно-територіальний поділ (на 1 вересня 1946 року) / М. Ф. Попівський (відп. ред.). — 1 вид. — К. : Українське видавництво політичної літератури, 1947. — С. 509-510.

Посилання ред.