Ланчинський район
Ла́нчинський район — колишній район Станіславської (з 9 листопада 1962 р. — Івано-Франківської) області УРСР. Адміністративним центром району було селище Ланчин.
| Ланчинський район | |
|---|---|
| Основні дані | |
| Країна: |  СРСР, .svg){kind=small} УРСР
|
| Округа/Область: | Станіславська/Івано-Франківська область |
| Утворений: | 17 січня 1940[1] |
| Ліквідований: | 30 грудня 1962 |
| Населені пункти та ради | |
| Районний центр: | Ланчин |
| Кількість селищних рад: | 1 |
| Кількість сільських рад: | 14 (1955) |
| Районна влада | |
Історія
ред.Ланчинський район утворений Указом Президії ВР СРСР від 17 січня 1940 р. з ґмін Ланчин, Майдан Сьредні і Пшеросль Надвірнянського повіту Станіславської області УРСР.
Першим секретарем райкому компартії призначений Базанов І. Г. (до того — начальник політвідділу молм'ясорадгоспу «Горняк-1» Сталінської області)[2]
Указом Президії Верховної Ради УРСР 23 жовтня 1940 р. Іванцівська сільська рада передана з Коршівського району до Ланчинського району.
У 1941—1944 роках територія району входила до складу Станіславської округи дистрикту Галичина. Після повторного захоплення території району Червоною армією в липні 1944 р. було відновлено довоєнний Ланчинський район з усіма адміністративними органами і розпочато примусову мобілізацію чоловіків.
Станом на 1 вересня 1946 року[3] площа району становила 300 км², була 1 селищна рада, сільських рад — 19. Першим секретарем райкому був С. Зелінський, другим — Дуленко, головою райвиконкому — Ткаля Іван Іванович.
На 22.01.1955 в районі залишилось 14 сільрад.[4]
Указом Президії Верховної Ради УРСР від 30 грудня 1962 року Ланчинський район ліквідовано, селище міського типу Ланчин і Боднарівська, Саджавська, Середньомайданська і Товмачицька сільради ввійшли до складу Коломийського району, а Волосівська, Гаврилівська, Камінська, Краснянська, Парищенська, Переріслянська і Цуцулівська — до Богородчанського.[5].
Підпілля ОУН
ред.Після створення району ОУН утворила районний провід, який очолив підпілля — йому підпорядковувались підрайонні проводи (до того носили назву гмінних), яким у свою чергу підпорядковувались станиці сіл. Ланчинський район у підпіллі ОУН (з кінця 1944 р. серед районів Станиславівської округи ОУН мав № 10 і підпорядковані проводи носили назву кущових) підпорядковувався Надвірнянському надрайонному проводу ОУН (який мав номер ІІІ у цій окрузі, котра мала № 22 в територіальному поділі ОУН). На боротьбу з ОУН у 1944 р. були кинуті райвідділи НКВС і НКДБ, які за штатом мали по десятку оперативників і до кожного з яких було прикріплено мобільну групу з 5-15 солдатів внутрішніх військ. Ці групи вдень робили облави й обшуки, а вночі влаштовували засідки на окраїнах лісів та сіл. Для провокативних дій під виглядом повстанців при райвідділах НКВС і НКДБ були створені агентурно-бойові групи, підкупом і шантажем створена агентурна мережа. Не зумівши ліквідувати таким чином підпілля, в зиму 1945-1946 рр. по всій Західній Україні була проведена т.з. «Велика блокада», для проведення якої в кожному селі розмістили гарнізон з 20-60 солдатів і створено озброєні групи «істребітельних батальйонів» з 10-40 «істребків». У Ланчинському районному проводі полягли всі референти, крім есбіста, а провідника Василя Маланюка-«Духа» захоплено живим. 10 квітня 1946 р. гарнізони з сіл виведено і підпілля негайно активізувалося. За квітень-травень 1946 р. відділи УПА та боївки СБ ліквідували в районі всі групи “істребків”. У відповідь УМДБ влаштували на території Надвірнянського надрайону ОУН з 28 травня до 28 липня «Літню блокаду» з розміщенням гарнізонів і масовими облавами, однак їм підпілля не вдалося знищити. Після демобілізації відділів УПА Станиславівської округи ОУН влітку 1947 р. підпілля району поповнилося партизанськими кадрами, серед яких Найдич Дмитро Васильович — референт СБ Ланчинського району (1948-1949), провідник ОУН району (1950-1951).
За даними облуправління МГБ у 1949 р. в Ланчинському районі підпілля ОУН найактивнішим було в селі Камінне.[6] Підпілля ОУН активно діяло до 1951 року.[7]
- Ланчинська селищна рада
- селище Ланчин
- Боднарівська сільська рада
- село Боднарів
- Верхньомайданська сільська рада
- село Верхній Майдан
- хутір Гута
- Вишневецька сільська рада
- село Вишнівці
- Волосівська сільська рада
- село Волосів
- хутір Жебрач
- хутір Полупи
- Гаврилівська сільська рада
- село Гаврилівка
- Глинківська сільська рада
- село Глинки
- Добротівська сільська рада
- село Добротів
- Іванівська сільська рада
- село Іванівка
- Кам'янська сільська рада
- село Кам'янка
- хутір Березина
- Краснянська сільська рада
- село Красна
- Кубаївська сільська рада
- село Кубаївка
- Ліснотарновицька сільська рада
- село Лісна Тарновиця
- Нижньовелесницька сільська рада
- село Нижня Велесниця
- хутір Ворона
- Парищенська сільська рада
- село Лісна Велесниця
- село Парище
- Переріслянська сільська рада
- село Перерісль
- Саджавська сільська рада
- село Саджава
- Середньомайданська сільська рада
- село Середній Майдан
- Фітьківська сільська рада
- село Фітьків
- Слобідсько-Більшівцівська сільська рада
- Староскоморохівська сільська рада
- село Старі Скоморохи
- Хохонівська сільська рада
- село Хохонів
- Цуцулівська сільська рада
- село Цуцулів
- хутір Завороніж
Примітки
ред.- ↑ Хроніка за 17 січня 1940 року на сайті Інститут історії України НАН України. Архів оригіналу за 26 листопада 2016. Процитовано 11 листопада 2019.
- ↑ В. Сергійчук. Український здвиг. Том III: Прикарпаття. 1939—1955. — С. 55. Архів оригіналу за 4 жовтня 2018. Процитовано 11 листопада 2019.
- ↑ Українська РСР: Адміністративно-територіальний поділ (на 1 вересня 1946 року) / М. Ф. Попівський (відп. ред.). — 1 вид. — К. : Українське видавництво політичної літератури, 1947. — С. 496.
- ↑ Редько А.Г. (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 29 жовтня 2013. Процитовано 19 серпня 2019.
- ↑ s:Указ Президії Верховної Ради УРСР від 30.12.1962 «Про укрупнення сільських районів Української РСР»
- ↑ Реабілітовані історією. ІВАНО-ФРАНКІВСЬКА ОБЛАСТЬ. Книга перша. — Івано-Франківськ: Місто НВ, 2004. — С. 42. — ISBN 966-8090-63-2 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 1 жовтня 2020. Процитовано 4 грудня 2019.
- ↑ «Літопис УПА» Нова серія. Том 22. Станиславівська округа ОУН: Документи і матеріали. 1945-1951. — К. ; Торонто : Літопис УПА, 2013. — 1373 с. (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 18 жовтня 2018. Процитовано 17 грудня 2019.
- ↑ Українська РСР: Адміністративно-територіальний поділ (на 1 вересня 1946 року) / М. Ф. Попівський (відп. ред.). — 1 вид. — К. : Українське видавництво політичної літератури, 1947. — С. 509-510.
Посилання
ред.- В. М. Клапчук. Адміністративно-територіальний поділ території сучасної Івано-Франківської області: від короля Казимира III Великого до незалежної України [Архівовано 10 вересня 2019 у Wayback Machine.]
- Адміністративно-територіальний поділ Івано-Франківської області [Архівовано 29 жовтня 2019 у Wayback Machine.]