Вікіпедія

Лазарчук Андрій Геннадійович

російський письменник-фантаст
(Перенаправлено з Лазарчук Андрій Генадійович)

Андрій Геннадійович Лазарчук (рос. Андрей Геннадьевич Лазарчук, 6 лютого 1958(19580206), Красноярськ) — російський письменник-фантаст, перекладач, есеїст, лауреат низки літературних премій.

Андрій Лазарчук
рос. Андрей Геннадьевич Лазарчук
Ім'я при народженні Андрей Геннадьевич Лазарчук
Народився 6 лютого 1958(1958-02-06) (66 років)
Красноярськ
Громадянство СРСР СРСР
Росія Росія
Національність росіянин
Діяльність прозаїк
Сфера роботи науково-фантастична літератураd[1], поезія[1], художній переклад[1], переклади з англійськоїd[1], translation into Russiand[1], медицина[1] і літературна діяльністьd[1]
Alma mater Літературний інститут імені Горького
Мова творів російська
Роки активності 1983–
Напрямок проза
Жанр фантастична повість, роман, оповідання
Magnum opus «Запізнилися до літа»
Нагороди Єврокон (1991), «Аеліта» (2010), «Інтерпрескон» (1994, 1998, 1999, 2018), імені Олександра Бєляєва (1994), «Мандрівник» (2003, 2005, 2010), АБС-премія (2002, 2018), «Бронзовий равлик» (1994, 1995, 1998, 2003)
Сайт: lazandr.lib.ru
CMNS: Лазарчук Андрій Геннадійович у Вікісховищі
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Лазарчук.

Біографія ред.

Андрій Лазарчук народився у Красноярську. Після закінчення середньої школи він навчався у Красноярському медичному інституті, який закінчив, отримавши фах лікаря-травматолога. Після закінчення інституту Лазарчук працював у низці медичних закладів. У 1983 році він розпочав літературну діяльність, опублікувавши оповідання «Екслібрис». У 80-х роках ХХ століття Лазарчук стає активним учасником всесоюзних семінарів молодих письменників-фантастів, які відбувалися в Малєєвці і Дубултах, а пізніше й сам допомагав початкуючим письменникам-фантастам, зокрема Олексію Барону.[2] У кінці 80-х років Андрій Лазарчук вступає до Літературного інституту імені Горького З 1989 року Лазарчук займається виключно літературною діяльністю. У 1992 року він закінчує літературний інститут. У 1999 році Андрій Лазарчук переїжджає до Санкт-Петербурга.

Літературна творчість ред.

З 1983 року Андрій Лазарчук розпочав літературну діяльність, першим його опублікованим твором стало оповідання «Екслібрис». У середині 80-х років ХХ століття він опублікував свою першу повість «Тепло і світло». Проте у перші роки своєї літературної діяльності Лазарчук публікувався рідко, оскільки його творчість ішла врозріз з ідеологічними настановами тогочасних літературних цензорів. Лише у 1990 році публікується перший том роману «Запізнилися до літа», який став центральним у творчості автора. Пізніше, після розпаду СРСР, Лазарчук стає одним із провідних російських фантастів. У 90-х роках ХХ століття письменник завершує роман «Запізнились до літа», а в співавторстві з Михайлом Успенським та Іриною Андронаті видав трилогію «Гіперборійська чума», яка написана у стилі альтернативної історії та криптоісторії. У жанрі альтернативної історії також написаний роман письменника «Інше небо», виданий у 1993 році. На початку ХХІ століття Андрій Лазарчук разом з Іриною Андронаті видав трилогію «Космополіти», а в 2007 році роман «Параграф 78», який є новелізацією фільму «Параграф 78». У 2009 році вийшли друком ще два романи письменника «Абориген» та «Мій старший брат Єшуа». У 2018 році письменник розпочав публікацію нового циклу творів «Посередник». Більшість творів Андрія Лазарчука написані у стилі так званого «турбореалізму», тобто підрозділ соціально-філософської фантастики, в якій легко змінюється реальність, а сам літературний твір є інформаційною хвилею. яка вільно йде з минулого в майбутнє. Окрім художніх творів Лазарчук також пише есе на теми, пов'язані з науковою фантастикою. Також Андрій Лазарчук відомий як перекладач з англійської мови фантастичних творів, зокрема роману Філіпа Діка «Убік».

Погляди ред.

Підтримав «російську весну» та сепаратистів на Донбасі. У своєму інтерв'ю російському пропагандистському інтернет-виданню «Украина.ру» повідомив, що у вересні 2019 року разом з Сергієм Лук'яненком та Євгеном Лукіним візьме участь у фестивалі фантастики в окупованому Донецьку[3].

Нагороди та премії ред.

Андрій Лазарчук є лауреатом більш ніж двох десятків російських та закордонних премій. Зокрема, він у 1991 році став лауреатом Єврокону як кращий дебютант. Чотири рази Андрій Лазарчук ставав лауреатом «Інтерпрескону» — у 1994, 1998, 1999 та 2018 роках, у 2010 році став лауреатом премії «Аеліта», а в 1994, 1995, 1998 і 2003 роках став лауреатом премії «Бронзовий равлик». У 1994 році письменник став лауреатом премії імені Олександра Бєляєва. У 2002 і 2018 роках Андрій Лазарчук став лауреатом премії імені братів Стругацьких, а в 2003, 2005 і 2010 році став лауреатом премії «Мандрівник». також письменник був лауреатом премії «Велике Кільце», «РосКон» і «Зіланткону». Лауреат премії «Золотий Остап» (1999)[4]

Вибрана бібліографія ред.

Романи ред.

  • Опоздавшие к лету (1996)
  • Транквилиум (1996)
  • Все, способные держать оружие… (1997)
  • Кесаревна Отрада между славой и смертью (1998)
  • Гиперборейская чума (трилогія)
    • Посмотри в глаза чудовищ (у співавторстві з Михайлом Успенським, 1997)
    • Гиперборейская чума (у співавторстві з Михайлом Успенським, 1999)
    • Марш Экклезиастов (у співавторстві з Михайлом Успенським та Іриною Андронаті, 2006)
  • Штурмфогель (2000)
  • Космополиты (цикл романів, у співавторстві з Іриною Андронаті)
    • За право летать (2002)
    • Сироты небесные (2003)
    • Малой кровью (2005)
  • Параграф 78 (2007)
  • Абориген (2009)
  • Мой старший брат Иешуа (2009)
  • Спираль (з міжавторського циклу «S.T.A.L.K.E.R.») (2010)
  • Весь этот джакч (з міжавторського циклу «Обитаемый остров», у співавторстві з Михайлом Успенським, 2013 — в електронному вигляді; на папері опублікований у 2016 році)
    • Соль Саракша (2016)
    • Любовь и свобода (2016)
    • Стеклянный меч (2017)
  • Забытые царства (цикл творів, у співавторстві з Юсупом Бахшиєвим)
    • Дочь Белого Меча (2017)
    • Стальная метель (2018)
  • Целое лето (2018)

Повісті та оповідання ред.

  • Экслибрис (1983)
  • Середина пути (1983)
  • Станция назначения (1983)
  • Из жизни Серого Волка (1983)
  • Монетка(1983)
  • Тепло и свет (1984-85)
  • Из темноты (1985)
  • Зеркала (1987)
  • Раз в тысячу лет (1988)
  • Священный месяц Ринь (1988)
  • Мумия (1991)
  • Там вдали, за рекой… (1986)
  • Всё хорошо (1992)
  • Сентиментальное путешествие на двухместной машине времени (1992)
  • Жёлтая подводная лодка «Комсомолец Мордовии» (у співавторстві з Михайлом Успенським, 1997)
  • У кошки четыре ноги… (2002)
  • Мы, урус-хаи (2005)

Примітки ред.

  1. ↑ а б в г д е ж Czech National Authority Database
  2. ↑ Олексій Барон на сайті fantlab.ru [Архівовано 17 серпня 2019 у Wayback Machine.] (рос.)
  3. ↑ Александр Чаленко. Писатель Лазарчук о Донбассе: Это не фантастика, это слишком горько для меня. Архів оригіналу за 8 серпня 2019. Процитовано 8 серпня 2019.
  4. ↑ Лазарчук Андрей Геннадьевич (рос.) . Союз писателей Санкт-Петербурга. Архів оригіналу за 11 вересня 2019. Процитовано 8 березня 2020.

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Лазарчук_Андрій_Геннадійович&oldid=38042031