Відкрити головне меню

Кішка Петро Маркович (1828, с. Ометинці, Гайсинський повіт, Подільська губернія, нині Немирівський район, Вінницька область — 1 лютого 1882, Ометинці) — легендарний матрос, учасник Кримської війни.

Кішка Петро Маркович
Портрет к статье «Кошка, Петр». Военная энциклопедия Сытина (Санкт-Петербург, 1911-1915).jpg
Народився 10 (22) січня 1828
Ометинці, Немирівський район, Вінницька область
Помер 13 (25) лютого 1882 (54 роки)
Ометинці, Немирівський район, Вінницька область
Громадянство
(підданство)
Flag of the Russian Empire (black-yellow-white).svg Російська імперія
Діяльність військовослужбовець
Володіє мовами російська
Учасник Кримська війна
Військове звання Квартирмейстер
Нагороди

ЖиттєписРедагувати

Народився в родині українського селянина-кріпака. 16 травня 1849 власник села і тамтешніх кріпаків Казимір Яловицький, який мешкав головним чином у Петербурзі й Варшаві, запідозривши Петра Кішку в зв'язках з учасниками селянського повстання на Поділлі, віддав його в рекрути. 20 серпня (1 вересня) того ж року Петро Кішка прибув до Севастополя. Тут його було зараховано матросом до 30-го флотського екіпажу. Спочатку він плавав на різних військових кораблях, а коли 1854 року під час Кримської війни почалась облога Севастополя, Кішка був призначений на батарею капітан-лейтенанта Перекомського, де служив Шевченко Ігнатій Володимирович. Батарея була розташована між 3-м і 4-м бастіонами — між Бамборською висотою і Бульварною гіркою в кінці Південної бухти, що в районі нинішнього залізничного вокзалу.

 
Пам'ятник матросу Кішці в Севастополі

Брав участь у вісімнадцяти вилазках в тил ворога і часто діяв сам — майже щоночі ходив у секрети і повертався з полоненими і важливими відомостями про ворога. Про нього в Севастополі казали, що це той Кішка, що ночами ловив французьких та англійських мишей. Він двічі був поранений, підвищений в чині до квартирмейстера, нагороджений знаком відзнаки військового ордена св. Георгія 4-го ступеня, а також двома медалями — срібною за захист Севастополя і бронзовою в пам'ять про Кримську війну.

Повернувшись до рідного села, матері в живих вже не застав. Землі родина не мала, і Петро став чумакувати. Кілька разів їздив по сіль та рибу до Одеси, Миколаєва, Херсона, працював у лісництві.

1863 року його знову взяли на службу — на Балтійський флот. У Петербурзі Кішка зустрів одного з чільних учасників оборони Севастополя генерал-лейтенанта Степана Олександровича Хрульова. Він розповів генералу, що ще двічі був представлений до нагороди в Севастополі, але подання десь «загубились». Хрульов написав від себе по інстанції, і в грудні 1863 року Кішка отримав золотий Георгіївський хрест 2-го ступеня.

Він прослужив ще чотири роки. Повернувшись знову додому, одружився і останні роки свого життя провів у рідному селі, отримуючи невелику пенсію.

Помер і був похований на батьківщині. Місце поховання невідоме.

Вшанування пам'ятіРедагувати

Образ матроса Кішки виведений практично у всіх художніх творах, що оповідають про Кримську війну.

Йому встановлений пам'ятник у Севастополі. Вшанували його і земляки — в селі Ометинці (тоді Ситковецького району) 15 серпня 1955 відбулося урочисте відкриття пам'ятника.

Ім'ям Петра Кішки названа вулиця біля підніжжя Малахового кургану, вулицю у Вінниці. У березні 2014 у рідному селі Петра Кішки Ометинцях невідомими було викрадено погруддя героя.[1]

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. В Немирівському районі вкрали бюст матроса Петра Кішки. Новини Вінниці — 20 хвилин. 2014-03-17. Процитовано 2015-09-04. 

Джерела та літератураРедагувати

ПосиланняРедагувати