Кішка Петро Маркович (1828, с. Ометинці, Гайсинський повіт, Подільська губернія, нині Немирівський район, Вінницька область — 1 лютого 1882, Ометинці) — легендарний матрос, учасник Кримської війни.

Кішка Петро Маркович
Народився 10 (22) січня 1828
Ометинці, Немирівський район, Україна
Помер 13 (25) лютого 1882 (54 роки)
Ометинці, Немирівський район, Україна
Країна  Російська імперія
Діяльність військовослужбовець
Знання мов російська
Учасник Кримська війна
Військове звання Квартирмейстер
Нагороди
Медаль «За захист Севастополя»
Медаль «У пам'ять війни 1853—1856»
Medal For the suppression of the Polish rebellion Георгіївський хрест
Зовнішні зображення
Бюст матроса Кошки у
Військово-історичному музеї
Чорноморського флоту
,
Севастополь

Життєпис ред.

Народився в родині селянина-кріпака. 16 травня 1849 року власник села Казимір Яловицький, який мешкав головним чином у Петербурзі й Варшаві, запідозривши Петра Кішку в зв'язках з учасниками селянського повстання на Поділлі, віддав його в рекрути. 20 серпня (1 вересня) того ж року Петро Кішка прибув до Севастополя. Тут його було зараховано матросом до 30-го флотського екіпажу. Спочатку він плавав на різних військових кораблях, а коли 1854 року під час Кримської війни почалась облога Севастополя, Кішка був призначений на батарею капітан-лейтенанта Перекомського (де служив також Шевченко Ігнатій Володимирович). Батарея була розташована між 3-м і 4-м бастіонами — між Бамборською висотою і Бульварною гіркою в кінці Південної бухти, що в районі нинішнього залізничного вокзалу.

 
Пам'ятник матросу Кішці в Севастополі

Брав участь у вісімнадцяти вилазках в тил ворога і часто діяв сам — майже щоночі ходив у секрети і повертався з полоненими і важливими відомостями про ворога. Про нього в Севастополі казали, що це той Кішка, що ночами ловив французьких та британських мишей. Він двічі був поранений, підвищений в чині до квартирмейстера, нагороджений Знаком відзнаки Військового ордена св. Георгія, а також двома медалями — срібною за захист Севастополя і бронзовою в пам'ять про Кримську війну.

Повернувшись до рідного села, матері в живих вже не застав. Землі родина не мала, і Петро став чумакувати. Кілька разів їздив по сіль та рибу до Одеси, Миколаєва, Херсона, працював у лісництві.

1863 року його знову взяли на службу — на Балтійський флот. У Петербурзі Кішка зустрів одного з чільних учасників оборони Севастополя генерал-лейтенанта Степана Олександровича Хрульова. Він розповів генералу, що ще двічі був представлений до нагороди в Севастополі, але подання десь «загубились». Хрульов написав від себе по інстанції, і в грудні 1863 року Кішка отримав золотий Георгіївський хрест 2-го ступеня.

Він прослужив ще чотири роки. Повернувшись знову додому, одружився і останні роки свого життя провів у рідному селі, отримуючи невелику пенсію.[1]

Помер і був похований на батьківщині. Точне місце поховання невідоме.

Вшанування пам'яті ред.

 
Пам'ятник П. М. Кошці в Ометинцях (2016 р.)
 
Погруддя П. М. Кошці на алеї Севастопольського парку в Дніпрі

Образ матроса Кішки виведений практично у всіх художніх творах, що оповідають про Кримську війну.

Йому встановлений пам'ятник у Севастополі. Вшанували його і земляки — в селі Ометинці (тоді Ситковецького району) 15 серпня 1955 відбулося урочисте відкриття пам'ятника.

Ім'ям Петра Кішки названа вулиця біля підніжжя Малахового кургану, вулицю у Вінниці. У березні 2014 у рідному селі Петра Кішки Ометинцях невідомими було викрадено погруддя героя.[2]

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. Шевелєва, Мар'яна (22 січня 2020). Петро Кішка – український герой оборони Севастополя. ГО «Український Інтерес». Архів оригіналу за 22 січня 2021. Процитовано 24 грудня 2020. 
  2. В Немирівському районі вкрали бюст матроса Петра Кішки. Новини Вінниці — 20 хвилин. 17 березня 2014. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 4 вересня 2015. 

Джерела та література ред.

Посилання ред.