Кущинський Антін Андрійович
Кущинський Антін Андрійович (14 лютого 1897, Лохвиця Полтавська губернія — 22 травня 1992, Чикаго, США) — підполковник Армії УНР, нащадок давнього козацько-священичого роду, Генеральний значковий УВК, один із організаторів Українського Вільного Козацтва на Полтавщині, пізніший дорадник Гетьмана Павла Скоропадського, Військовий і Кошовий отаман УВК, редактор часопису «Українське Козацтво», письменник, історик та публіцист.
| Антін Андрійович Кущинський | |
|---|---|
 Підполковник | |
 Антін Кущинський | |
| Загальна інформація | |
| Народження | 14 лютого 1897 Лохвиця, Полтавська губернія, Російська імперія |
| Смерть | 22 травня 1992 (95 років) Чикаго, США |
| Військова служба | |
| Приналежність | .svg){kind=small} УНР |
| Командування | |
| командир сотні 47-го Кременчуцького полку, Військовий і Кошовий отаман УВК | |
Життєпис
ред.Дитинство. Юність
ред.Антін Кущинський народився у м. Лохвиця Полтавська губернія. Походив з родини православного священника, пращур якого був соратником гетьмана Івана Мазепи.[1]
Після переїзду родини Кущинських до Кременчука, Антін закінчив Кременчуцьку реальну школу, а згодом і Київську військову школу імені князя Костянтина.
Перша світова війна
ред.Під час Першої світової війни був начальником команди розвідки, а після третього поранення — начальником навчальної команди 240-го Ваврського полку, пізніше в чині штабс-капітана став старшим ад'ютантом оперативної частини штабу 60-тої пішої дивізії, на базі українізованих частин якої пізніше створено Український полк імені гетьмана Пилипа Орлика.
Перші визвольні змагання
ред.Після повернення на Полтавщину в грудні 1917 р. Антін Кущинський записався до Кременчуцької «летючої сотні» Вільного козацтва, а згодом став командиром сотні 47-го Кременчуцького полку. Від 1917 р. — в Українському полку імені гетьмана Пилипа Орлика, від 1918 р. — сотник 47-го Кременчуцького полку Вільного козацтва.[1]
Життя на Закарпатті. Участь в Карпатській Січі
ред.Після 1921 р., коли Армія УНР остаточно відійшла за кордони України, проживав у Підкарпатській Україні. У 1922—1927 рр. навчався в Українській господарській академії в Подєбрадах (Чехословацька республіка), захистив дисертацію на тему: «Лісові кооперативи в Карпатах» (керівник — професор Борис Мартос).
У 1923—1933 рр. — директор канцелярії та секретар Українського Вільного Університету в Празі.[1] Після цього учителював у школах сіл Кевелів (нині у складі с. Кваси) та Кваси (нині село Рахівського району Закарпатської області), де брав активну участь у діяльності товариства «Просвіта».
У березні 1939 р. як командир Гуцульського коша Карпатської Січі брав участь у боях з угорськими військами, захищаючи Карпатську Україну. В Рахові потрапив у полон, перебував у концентраційному таборі Варіо-Лопош в Угорському королівстві. Завдяки клопотанню П. Скоропадського перед угорською владою за його долю звільнений і переправлений до Відня, звідки переїхав до Праги (Протекторат Богемії та Моравії).
Еміграція
ред.Протекторат Богемії та Моравії (1940). Німеччина (1945)
ред.У 1940—1945 рр. працював адміністратором гетьманських видань на еміграції, був членом Вищого проводу Гетьманського Руху, очолював військову референтуру Гетьмана Павла Скоропадського на еміграції.
У 1945 р. разом із дружиною виїхав до Німеччини. По завершенні війни перебував у таборі Ді-Пі у Міттенвальді (ФРН).
У 1948 р. на заклик полковника В. Дітеля та професора Якова Моралевича, які за дорученням генерала В. Трутенка завітали в табір з метою відновлення діяльності УВК, знову вступив у ряди Українського Вільного Козацтва. Було створено станицю УВК. Станичним отаманом став генерал Б. Палій-Неїло, його заступником — Антін Кущинський, а станичним писарем інженер Іван Пояшник.
Пізніше Кущинський емігрував до Французької республіки.
Парагвай (кін.1940-х). США (1958)
ред.Наприкінці 1940-х рр. емігрував до Парагваю. Був організатором Спілки української молоді в Парагваї, Уругваї та Аргентині.
У 1958 р. переїхав до Чикаго (США), продовжив там свою діяльність як вихователь Спілки української молоді. Брав активну участь у церковному житті як член братства при соборі св. Володимира, з 1965 — голова братства.
Від 1969 року — редактор журналу «Українське козацтво». Автор історичних розвідок з минулого українського козацтва.
Був одним з ініціаторів та активних діячів відродження Українського Вільного Козацтва (УВК) у США, генеральним писарем УВК, від 1969 р. — член редакційної колегії та редактор журналу «Українське козацтво».
У 1971—1973 рр. — Військовий отаман Українського вільного козацтва.
У 1974—1976 рр. — Кошовий отаман УВК та голова Генеральної булави УВК (м. Чикаго, США).
Помер Антін Кущинський 22 травня 1992 р. у м. Чикаго, похований на цвинтарі Ельмунд.
Творчий доробок
ред.Історичні праці
ред.Автор історичних розвідок з минулого українського козацтва та розвідок і спогадів про діяльність Вільного козацтва в Україні доби української революції 1917—1921 рр. та на еміграції:
- «Невмирущість та актуальність козацької ідеї» (1968),
- «Козацьке свято Покрови» (1968),
- «У 310-ту річницю козацької слави під Конотопом» (1969),
- «Гетьман Іван Мазепа і його державницькі ідеї» (1969),
- «Українське Вільне Козацтво в 1917—1918 роках» (1971),
- «Про українську мову в богослужбах Задунайських Січовиків» (1971),
- «„Літаюча“ сотня УВК в Кременчуці» (1972),
- «Козацька слава Гетьмана Сагайдачного» (1973),
- «Ідеологічні й організаційні особливості УВК» (1973),
- «Спогад з 1917 року» (1974),
- «Два брати козацькі генерали» (1975),
- «Українська традиційна державницька сила» (1977),
- «Парамілітарність, єдність і соборність в Українському Вільному Козацтві» (1979).
Книги
ред.Автор книжок з історії козацтва та гетьманського руху в Україні та в еміграції:
- «Гетьман Павло і Гетьманич Данило Скоропадські» (Чикаго, 1968),
- «Вояцькі заслуги і лицарські чесноти Гетьмана всієї України Павла Скоропадського» (Чикаго, 1973),
- «Патріот і державний муж України» (Чикаго, 1974),
- Збірник спогадів з часів Карпатської України «Закарпаття у боротьбі» (Буенос-Айрес, 1981).
Ідеологічні статті
ред.Ідеологічні статті Кущинського, присвячені відродженню та плеканню козацької ідеї, друкувалися не тільки в часописі «Українське козацтво», а й у «Віснику», «Свободі», «Православному українці» й ін. виданнях української еміграції.
Пам'ять
ред.Нащадки не забули свого славного земляка. Наприкінці 2008 р. на центральній вулиці м. Лохвиці на Полтавщині було встановлено пропам'ятну дошку Антіну Кущинському, публіцисту, редакторові часопису «Українське Козацтво», визначному військовикові, церковному діячеві УАПЦ й великому патріотові України та своєї малої батьківщини — Полтавщини.
Його ім'я носить Інститут Українського вільного козацтва, заснований 2009 у Лохвиці[2].
У місті Ужгород вулицю Дьолога перейменували на вулицю Антіна Кущинського.
Примітки
ред.- ↑ а б в УІНП. 1897 - народився Антін Кущинський, офіцер Армії УНР. УІНП (укр.). Процитовано 5 червня 2024.
- ↑ Інститут Українського Вільного Козацтва ім. А. Кущинського у Лохвиці. Архів оригіналу за 18 лютого 2015. Процитовано 16 березня 2015.
Джерела та література
ред.- О. В. Богуславський. Кущинський Антін // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 5 : Кон — Кю. — С. 548. — ISBN 978-966-00-0855-4.
- О. І. Панченко. Кущинський Антін Андрійович [Архівовано 21 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2024. — ISBN 966-02-2074-X.
- Біографії: Антін Кущинський [Архівовано 28 квітня 2013 у Wayback Machine.] // Український Центр.