Відкрити головне меню

Олексій Кундзіч
Кундзіч Олексій Леонардович.jpg
Народився 9 (22) квітня 1904(1904-04-22)
Павлівка
Помер 20 червня 1964(1964-06-20) (60 років)
Ялта
Поховання Байкове кладовище
Громадянство СРСР СРСР
Національність українець
Діяльність прозаїк, перекладач, перекладознавець
Alma mater ХНУ імені В. Н. Каразіна
Мова творів українська
Жанр роман

Кундзіч Олексій Леонардович (9 (22) квітня 1904(19040422), Павлівка — 20 червня 1964, Ялта) — український радянський письменник, перекладач і перекладознавець.

БіографіяРедагувати

Народився 9 (22 квітня) 1904 року в селі Павлівці (тепер Калинівського району Вінницької області) в селянській родині. Навчався на Вищих педагогічних курсах у Вінниці, у 19211925 роках — у Кам'янець-Подільськім інституті народної освіти. У 1926 році закінчив Харківський інститут народної освіти. Належав до літературної організації «Молодняк»[1]. Виступав як перекладач, публіцист, літературний критик, теоретик художнього перекладу. Учасник німецько-радянської війни.

 
Могила Олексія Кундзіча

Жив у Києві. Помер 20 червня 1964 року. Поховано в Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 1). Пам'ятник на похованні встановлено 1965 року, скульптор К. А. Кузнецов[2].

ТворчістьРедагувати

Брав участь у підготовці «Українсько-російського словника» (т. 1—6, 1953–1963). Основні праці з питань мовної культури та перекладознавства:

    • «Дієзи в ключі!»,
    • «Переклад і літературна мова»,
    • «Деякі питання перекладу творів Л. М. Толстого»,
    • «Питання залишається актуальними» та інші.

Вони вміщені в посмертних збірниках літературно-критичних праць Кундзіча:

  • «Дієзи в ключі!» (1965),
  • «Слово і образа» (1966),
  • «Творчі проблеми перекладу» (1973).

Переклав українською мовою роман «Війна і мир» Льва Толстого,[3] окремі твори М. Лермонтова, М. Горького, Л. Леонова тощо.

Вшанування пам'ятіРедагувати

 
меморіальна дошка

19 жовтня 1971 року в Києві, на фасаді будинку Роліту по вулиці Леніна (нині Богдана Хмельницького), 68, в 19541964 роках жив і працював Олексій Кундзіч, установлено гранітну меморіальну дошку (барельєф; скульптор Н. М. Дерегус)[4].

ПриміткиРедагувати

  1. Київ: Енциклопедичний довідник / за редакцією А. В. Кудрицького. — К. : Головна редакція Української Радянської Енциклопедії, 1981. — 736 с., іл.
  2. Кузнецов Ксанфий Андреевич [Изоматериал]: лич. дело чл. Союза художников УССР. — К., [б. и], 1950–1984. — 121 с. // Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України: ф. 581, оп. 2, спр. 648. (рос.)
  3. У виданнях перекладу «Війни і мир» 1950-х років прізвище вказане як Кундзич.
  4. Захоплюючий Київ[недоступне посилання з липень 2019]

ЛітератураРедагувати

  • Ставицька Л. О. Кундзіч Олексій Леонардович // Українська мова : енциклопедія. — К. : Українська енциклопедія, 2000. — ISBN 966-7492-07-9.
  • Живий Олексій Кундзіч. — K., 1977. — 301 с.
  • Поліщук В. «Наше діло — ламати межі». «Слово і час», 1991, № 11.
  • Буженко Л. Шкіци до наукової біографії Олексія Кундзіча. Дитинство, вінницький та кам'янецький етапи життя // Гуманітарна освіта в технічних вищих навчальних закладах: Зб. наук. праць. — К., 2007. — Вип. 15. — С. 150–158.
  • «Кундзіча можна знищити безперешкодно…» // Цалик С. М., Селігей П. О. Таємниці письменницьких шухляд: Детективна історія української літератури. — К.: Наш час, 2010. — С. 280–297.