Відкрити головне меню
Народне ремесло Киргизстану
Зустріч в Киргизстані
Традиційна киргизька юрта
Киргизький головний убір

Культура Киргизстану — культура киргизького народу та інших народів, які проживають на території держави. Вона формувалась під впливом географічних умов і великих історичних подій.

МоваРедагувати

Докладніше: Мови Киргизстану

Киргизька мова — державна мова Киргизстану. Є найбільш поширеною мовою в країні. Належить ця мова до тюркських мов. Відповідно до перепису населення Киргизстану 2009 року, рідною мовою є киргизька для 3 830 556 людей, а в якості другої мови, якою вільно володіють, вказали ще 271 187 людей (у тому числі 212 063 етнічних узбеків). Таким чином, загальна кількість людей, які володіють киргизькою мовою, є 4 млн людей. Також носіями киргизької мови є етнічні киргизи, які проживають в Узбекистані, Таджикистані, Казахстані, Китаї, Росії та ін. країнах. Письменність до 1928 року (і до теперішнього часу в Китаї) — арабський алфавіт. З 1928 до 1940 року у СРСР застосовувався латинський алфавіт. В основі сучасної письменності — кирилиця. З 23 вересня 1989 року киргизька мова набула статусу державної мови Киргизстану (Киргизької РСР). Російська мова є другою за поширеністю мовою в Киргизстані[1].

НаселенняРедагувати

Згідно даних за 1992 рік, в Киргизстані проживає 53 % етнічних киргизів, 22 % росіян, 14,5 % узбеків, 1,9 % татар, 1,1 % уйгурів, 1,1 % таджиків, 1,9 % дунганів, 0,7 % казахів, 0,5 % українців, а також невелика спільнота німців.

РелігіяРедагувати

 
Дунганська мечеть в Караколі

В Киргизстані мусульмани-суніти складають 83 %, християни — 15 % (православні РПЦ, католики та лютерани), незначна частина населення є буддистами та євреями, язичниками та послідовниками тенгріанства.

ІсламРедагувати

ХристиянствоРедагувати

ТенгріанствоРедагувати

Послідовники культу Тенгрі в Киргизстані представлені у невеликій кількості, в основному колишніми атеїстами, які не признають фанатизм у релігії. Були спроби офіційно зареєструвати тенгріанство в якості релігії в Киргизстані до теперішнього часу, але безуспішно.

ФольклорРедагувати

 
Манасчі, які виконують епос

Фольклор населення Киргизстану у минулому існував виключно в усному вигляді. Жанри дуже різноманітні: обрядова поезія, лірика, санат, насият — повчальна усна поезія, прислів'я та приказки, загадки та казки, а також міфи та легенди.

Основу фольклору складає трилогія епосу «Манас»: «Манас», «Семетей», «Сейтек». Цей епос вміщує більше 1 мільйона рядків, що є більш у 20 разів за обсягом, ніж твір «Одіссея» Гомера, та внесений до Книги рекордів Гіннесу як найбільший у світі епос та охороняється ЮНЕСКО як надбання людства. Епос описує культуру, філософію, світогляд, історію та традиції киргизького народу. В основі сюжету лежить патріотична історія народу Киргизстану, зокрема у творі представлені подвиги Манаса, його послідовників та нащадків, які боролися у IX столітті проти китайців та калмиків за незалежність киргизького народу. Епос відмічає велику кількість топонімічних, етногенетичних та історичних найменувань. Відомі сказителі «манасчі»: Саякбай Каралаєв, Сагимбай Орозбаков, Жусул Мамай та ін.

Особливу частину киргизького фольклору складає творчість акинів. Акин — це талановитий народний співак, який володіє поетичним, композиторським та співацьким даром, здібністю до імпровізації та грою на струнному музичному інструментів — комузі або кил-кияке. Акини вивчають фольклор та перероблюють його. У них відмінна пам'ять та глибокі пізнання, артистичні дарування. Акіни ясно бачать та відчувають всі негативні та позитивні моменти дійсності та втілюють їх у своїх уростичистих, радісних, сатиричних та критичних піснях. Звідси високий авторитет та унікальність кожного акину та різноманіття репертуару. В нього входять епічні твори, пісні-змагання, зразкові пісні, повчальні пісні, пісні-настанови, пісні-вітання тощо. Найбільш відомими акинами XIX—XX ст. є Токтогул Сатилганов, Тоголок Молдо, Ашираали Айталієв, Арстанбек Буйлаш уулу, Женижок, Барпи Аликулов, Осмонкул Бобобалаєв, Калик Акієв.

Мистецтво КиргизстануРедагувати

Народна музична творчістьРедагувати

Народне музичне мистецтво Киргизстану бере свій початок від культури древніх середньоазіатських племен, які до початку XVI ст. сформувались у киргизьку народність. В традиційній музиці відображене історичне минуле народу. Розвиток музичного мистецтва на цій території відбувався під впливом тюркських племен та споріднених народів Середньої Азії. В основному музичне мистецтво носило мажорний характер та виконувалось одноголосно. Також відомі в музикальній традиції Киргизстану творці та виконавці пісень — ирчі, поминальний плач — кошокчу, сатиристичні пісні та частушки — куудули та чечендери.

Свою музику киргизці поділяють на пісні та кю. До кю відносять всі музичні твори для народних інструментів. Найбільш популярним музичним інструментом є трьохструнний смичковий кияк та язичковий металічний варган — темір ооз комуз і дерев'яний — жигач ооз комуз.

ЛітератураРедагувати

 
Чингіз Айтматов
 
Аликул Осмонов

Киргизька література розвивалась та поширювалась протягом багатьох століть в усній формі. Раніше більша частина населення була неписьменна, а поети (акини) подорожували з одного села до іншого, ділячись з людьми своєю творчістю. Епос «Манас» передавався усно з покоління в покоління манасчами. Письменність раніше була частиною релігійної освіти. В часи СРСР шкільна освіта стала доступною, тому починаючи з XX століття у Киргизстані з'явилось багато письменників, поетів, лінгвістів, роботи яких стали відомими на весь світ.

Чингіз Айтматов — національний киргизький письменник. Його твори видавались 46 мовами світу загальним тиражем 7 млн екземплярів. Він описував життя у селах, а також (не завжди у кращому вигляді) радянську реальність. Народився Чингіз Айтматов у 1928 році у селі Шекер Таласської області в сім'ї державних службовців. Навчався у Літературному інституті ім. Горького у Москві. Працював в газеті «Правда». Найбільш відомі твори — повісті «Джаміля» та «Прощавай, Гульсари!», а також роман «І довше століття продовжується день». Роботи Айтматова славляться яскравими описами фольклору та природи Центральної Азії та є актуальними і сьогодні. Не дивлячись на те, що історії цього письменника відображають кочове минуле Киргизстану та Казахстану, письменник звертається і до теми, як життя змінилось при радянській владі.

Касимали Баялінов поклав початок художнього перекладу в Киргизстані. У 1925 році він переклав вірші Михайла Лермонтова «Три пальми», а у 1927 році — оповідання «Макар Чудра» Максима Горького. Баялінов є автором реалістичної повісті «Аджар».

Також відомими поетами та письменниками є Аали Токомбаєв та Аликул Осмонов.Токомбаєв писав вірша про несправедливість до Киргизстану радянської влади. Осмонов допомагав при перекладі знаменитих творів, у тому числі Шекспіра та Пушкіна, на киргизьку мову, а також писав вірші, які допомогли переходу киргизької поезії від усної до письменної форми. Сьогодні портрет Осмонова зображений на купюрі номіналом 200 сом, а в честь Токомбаєва названа вулиця у Бішкекі.

Рахмонберді хаджі Мадазімов — відомий киргизький культурний діяч. Найбільш відомими його творами є «Ўшнинг тавсифи» («Характеристика Оша»)[2] та «Ісмлар імлосі» («Словник імен»)[3].

Користуються популярністю оповідання дитячого письменника-фантаста Кусеїна Есенкожоєва. Сучасним відомим киргизьким письменником, публіцистом та прозаїком є Кенеш Джусупов.

Театр та циркРедагувати

Рахмонберді Мадазімов — це засновник театрального руху в Киргизстані. Він був першим директором, художнім керівником та головним режисером першого театрального гуртка в країні. Мадазімов зробив великий внесок у розвиток культури та мистецтва Киргизстану[4][5]. У 1914 році Рахмонберді Мадазімов разом з вчителем російсько-туземної школи міста Ош Балтиходжой Султановим заснував театральний гурток[6][7].

У 1918 році під керівництвом Рахмонберді Мадазімова[8][9] разом з іншими освіченими діячами та вчителями Ошського уїзду Іброхімом Мусабоєвим, Бекназаром Назаровим, Журахоном Зайнобіддіновим[10], Назірхоном Камоловим, Абдурашідом Ешохоновим, А. Саідовим вперше в Киргизстані був заснований самодіяльний театральний гурток на базі концертної бригади при Реввоєнраді Туркестанського фронту з місцевих акторів.

 
Ошський Державний академічний узбецький музично-драматичний театр імені Бабура

У 1919 році гурток перетворився у театральну трупу. Вона послужила не тільки для розвитку театрального мистецтва, а й для розвитку професійного музичного мистецтва на півдні Киргизстану. В репертуарі трупи були не тільки театральні постановки, але й концертні програми. Для вистав та концертів спеціально оброблялись народні мелодії для музичного супроводження, що вплинуло на становлення музикантів-професіоналів. У подальшому ця трупа стала основою для створення Ошського Державного академічного узбецького музично-драматичного театру імені Бабура[11], який вважається найстарішим театром Киргизстану та другим найстарішим театром у Центральній Азії після Узбецького національного академічного драматичного театру імені Хамзи, що був заснований в Ташкенті у 1913—1914 рр[12][13].

В 1920 році в Пішпекському уїзді функціонувало три любительські театри та цирк[14].

У 1930 році був створений Киргизький державний театр на базі театральної студії. 1935 року була створена трупа Російського Драматичного театру, а 1936 року — трупа Киргизького театру. У 1938 році у Бішкеку було відкрито перший Театр Ляльок. До 1939 року в Киргизстані уже була створена ціла театральна мережа — Киргизька філармонія та 16 театрів (8 киргизьких, 4 російських, 2 російсько-татарських, 2 узбецьких)[15].

У Киргизстані зараз відкрито та працює: 9 драматичних театрів, 6 музичних театрів, 2 лялькових театри, 3 філармонічних концертних закладів та цирк.

КінематографРедагувати

 
Кіноактор Суйменкул Чокморов у театральному костюмі для ролі Манаса. Травень 1974 р.

17 листопада 1941 року була створена «Фрунзенська студія кінохроніки». Пізніше її перейменували в «Киргизфільм»[16]. У 1955 році вийшов на телеекрани перший киргизький кольоровий фільм «Салтанат»[17]. Найбільш відомі киргизькі актори: Муратбек Рискулов, Болот Бейшеналієв, Таттибуу Турсунбаєва, Суйменкул Чокморов, Журахон Рахмонов; режисери: Толомуш Окєєв, Геннадій Базаров, Болот Шашмієв та Альгімантас Відугіріс. Найбільший розвиток киргизький кінематограф отримав у 70-х роки XX століття[18].

Фондом розвитку кінематографа спільно з Кіностудією «Киргизфільм» ім. Т. Окєєва була створена кіноколекція «Киргизьке чудо» з таких фільмів[19]:

  1. «Спека» (1962), режисер Лариса Шепітько
  2. «Джура» (1964), режисер Адольф Бергункер
  3. «Важка переправа» (1964), режисер Меліс Убукєєв
  4. «Перший вчитель» (1965), режисер Андрій Кончаловський
  5. «Небо нашого дитинства» (1966), режисер Толомуш Окєєв
  6. «Материнське поле» (1967), режисер Геннадій Базаров
  7. «Вистріл на перевалі Караш» (1968), режисер Болот Шамшієв
  8. «Засідка» (1969), режисер Геннадій Базаров
  9. «Вулиця» (1972), режисер Геннадій Базаров
  10. «Білий пароплав» (1975), режисер Болот Шамшієв
  11. «Червоне яблуко» (1975), режисер Толомуш Окєєв
  12. «Чоловік без жінок» (1981), режисер Альгімантас Відугіріс
  13. «Курманжан Датка» (2014), режисер Садик Шер-Ніяз

ЗМІРедагувати

У 1913 році почав виходити журнал «Пржевальский сельский хозяин» (усього 16—18 сторінок, накладом 1000 примірників), всього вийшло чотири номери. У 1914 році у м. Бішкек видавали рекламно-інформаційний «Пишпекский бюллетень».

У 1978 році у Киргизстані було видано 1119 книг та брошур загальним тиражем 8,7 млн примірників, у тому числі 464 — киргизькою мовою тиражем 4,1 млн примірників; виходило 34 журнали та ін. періодичні видання річним тиражем 32,8 млн примірників, 107 газет річним тиражем 233 млн примірників. З 1936 року працює Киргизьке телеграфне агентство (КирТАГ). У 1931 році у місті Фрунзе (сучасна назва Бішкек) почалися перші радіопередачі, з 1958 року працює Бішкекський телецентр який веде програми киргизькою, російською, німецькою та дунганською мовами. У 1992 році з'явилась перша приватна телерадіокомпанія «Піраміда»[20]

У 2010 році у Киргизстані працювало 35 радіостанцій, 10 каналів ефірного та кабельного мовлення, 1 державна та 3 приватних інформаційних агентства[21]. У цьому році державна телерадіокомпанія була перетворена в суспільне телерадіомовлення[22].

У 2010 році у Киргизстані зареєстровано понад 400 друкованих видань. Найбільш популярні — суспільно-політичні «Вечірній Бішкек», «Діло №…», «Обличчя», «МСН», «Слово Киргизстану», «Суспільний рейтинг», «Агим», «Аалим», «Киргиз Руху», місцеві версії російських видань — «Московский Комсомолец Кыргызстан», «Комсомольская правда Кыргызстан», «Аргументы и факты в Кыргызстане», розважальні — «Супер-Инфо» (найвищий наклад — до 90,000) «Совершенно не секретно», «Преступление и наказание», «Тамчы», «Кирпи», рекламно-інформаційні «Автогид», «Вітрина», «Алло реклама», видання національних меншин — єврейська газета «Мааян», узбецька — «Diydor», таджицька — «Паёми Ала-Тоо», уйгурська — «Іттіпак», корейська — «Ільчі», турецько-азербайджанська — «Turkel», турецька — «Zaman Кыргызстан», дунганська — «Хуэймин бо», видання Середньоазійської єпархії РПЦ «Православный мир» тощо.

МузеїРедагувати

 
Національний музей у м. Бішкек

Народна творчістьРедагувати

 
Киргизькі килими

Киргизькі жінки виготовляють вручну багато текстильних виробів, у тому числі подушки, килими та шерстяні ковдри, на яких зображені національні традиційні візерунки. Багато традиційних виробів з образами та емблемами киргизького життя виготовляється для туристів.

Звичаї та традиціїРедагувати

Сьогодні є поширеним звичаєм — викрадення нареченої. Хоча звичай незаконний, він все ще практикується у Киргизстані.

Киргизька кухняРедагувати

 
Бешмарбак
Докладніше: Киргизька кухня

Киргизька кухня відрізняється кулінарними традиціями на півночі та півдні. Це обумовлено територіальною роз'єднаністю та сусідством з різними народами. На півночі п'ють чорний чай з молоком та їдять головну святкову страву, яка називається бешбармак — дрібно нарізане варене м'ясо з локшиною, а на півдні — п'ють зелений чай та їдять плов.

СвятаРедагувати

Національні свята Киргизстану[24]:

ДжерелаРедагувати

  1. Театральная энциклопедия, Том IV / Глав. ред. С. С. Мокульский, П. А. Марков. — Москва: Гос. науч. изд-во «Сов. энциклопедия», 1965. — С. 241. — 1152 с.
  2. Киргизская Советская Социалистическая Республика: энциклопедия / глав. ред. Орузбаева Б. О. Институт истории АН Кирг. ССР. — Фрунзе: Глав. ред. Киргизской сов. энциклопедии, 1982. — С. 432, 443. — 488 с.
  3. Энциклопедия Ошской области, Раздел "Театральная жизнь / гл. ред. Орузбаева Б. О. Академия Наук Киргизской ССР. — Фрунзе (Бишкек): Глав. ред. Киргизской сов. энциклопедии, 1987. — С. 109—111. — 445 с. ББК 92я2 (рус.).
  4. Национальная энциклопедия Узбекистана / Государственное научное издательство «Ўзбекистон миллий энциклопедияси» Академии наук Республики Узбекистан. — Ташкент: Государственное научное издательство «Ўзбекистон миллий энциклопедияси», 2000—2006. — С. 219, буква «Ў». (узб.)
  5. Национальная энциклопедия «Кыргызстан», 5 том / гл. ред. Асанов Ү.А. Центр Государственного языка и энциклопедии Национальной академии наук Киргизской Республики. — Бишкек: Центр Государственного языка и энциклопедии, 2014. — С. 763. — ISBN 978-9967-14-111-7. (кирг.)
  6. Книга Гиннеса Кыргызстана / Ы. Кадыров Центр Государственного языка и энциклопедии Национальной академии наук Киргизской Республики. — Бишкек: Центр Государственного языка и энциклопедии, 2008. — С. 94. — 216 с. — ISBN 978-9967-14-059-2. (кирг.)
  7. Кыргызстан: энциклопедия / глав. ред. О. Ибраимов Центр Гос. языка и энциклопедии АН КР. — Фрунзе: Центр Гос. языка и энциклопедии, 2001. — С. 485, 520. — 546 с.
  8. Искусство советской Киргизии — Москва; Ленинград: Государственное издательство «Искусство», 1939. — С. 41, 42, 44. — 173 с. Мат-лы к декаде кирг. искусства в Москве. 1939 г.
  9. Киргизский театр: очерк истории / Львов Н. И. — Москва: Искусство, 1953. — С. 129. — 227 с.
  10. Культурное строительство в Киргизии: ч. 1. 1930—1941 гг.: Народное образование / Каниметов А. К. Институт истории АН Кирг. ССР. — Фрунзе: Киргизское государственное издательство, 1957. — С. 18, 47.
  11. Искусство Киргизской ССР / Новиченко Е.И, Сальникова О. И.. — Фрунзе, 1958. — С. 40, 70. — 142 с.
  12. История советского драматического театра, Том 6 / Москов Институт истории искусств. — Москва: Наука, 1971. — С. 324, 326.
  13. История киргизского искусства / Салиев А. А. Институт философии и права АН Кирг. ССР. — Фрунзе: Илим, 1971. — С. 76, 108. — 407 с.

ПриміткиРедагувати

  1. Перепись населения и жилищного фонда Кыргызской Республики (Population and Housing Census of the Kyrgyz Republic), 2009
  2. Библиографический каталог
  3. Библиографический каталог
  4. Люди, которые меняли мир[недоступне посилання з червень 2019]
  5. Они стояли у истоков
  6. Спектакль «Барсбек» будет представлять Кыргызстан на международном фестивале в Турции
  7. Ош старейший театр республики отметил своё 95-летие
  8. «Жайдари келин» чегара оша томоша кўрсатди
  9. Гримасы и капризы Обезьяны
  10. Журахон Зайнобиддинов
  11. 27 марта — Всемирный день театра
  12. Ошский академический узбекский театр отметил 95 летие
  13. Ошский академический узбекский театр отметил 95 летие
  14. Горина И. В. Советский театр начала 1920-х годов как средство распространения русской культуры в Киргизии // Вестник Кыргызско-Российского славянского университета. — 2013. — Т. 13. — № 3. — С. 34
  15. Горина И. В. Развитие областных театров драмы в Киргизии в первой половине XX в. // Вестник Кыргызско-Российского славянского университета. — 2014. — Т. 14. — № 3. — С. 13
  16. Илья Каримджанов (17 ноября 2011). Кинематографисты возложили цветы к памятнику Чингизу Айтматову и Манасу Великодушному. K-News. Архів оригіналу за 2012-12-12. Процитовано 2018-11-07. 
  17. А что вы знаете о кыргызском кино?. Вечерний Бишкек. 23 апреля 2012. Архів оригіналу за 2012-12-12. Процитовано 2018-11-07. 
  18. Зейнет Турарбеккызы. Киргизское кино. То4ka-Treff. Процитовано 2018-11-07. 
  19. Презентация DVD коллекции «Кыргызское чудо». Фонд развития кинематографа. 02.10.2012. Архів оригіналу за 2012-12-12. Процитовано 2018-11-07. 
  20. Сатылканова А. Р. История становления общественного телевидения в Кыргызстане // Вестник Кыргызско-Российского славянского университета. — 2015. — Т. 15. — № 2. — С. 76.
  21. Фридман Э., Шэйфер Р., Антонова С. А. Два десятилетия репрессий: неистребимость авторитарного контроля над средствами массовой информации в Центральной Азии // Центральная Азия и Кавказ. — 2010. — Т. 13. — № 4. — С. 116
  22. Сатылканова А. Р. История становления общественного телевидения в Кыргызстане // Вестник Кыргызско-Российского славянского университета. — 2015. — Т. 15. — № 2. — С. 77
  23. http://www.advantour.com/rus/kyrgyzstan/museums.htm
  24. Статья 113 Трудового Кодекса Кыргызской Республики
  25. 7 апреля. День народной Апрельской революции. Афиша. Столица KG (ru-RU). 2016-04-07. Архів оригіналу за 2017-01-04. Процитовано 2018-11-07. 
  26. В Киргизии сделали праздничным день восстания против Российской империи
  27. Президент Алмазбек Атамбаев подписал Указ «Об установлении Дней истории и памяти предков»

ПосиланняРедагувати