Крістофоро Ронкаллі
Крістофоро Ронкаллі (італ. Cristoforo Roncalli; 1553, Помаранчо — 1626, Рим) — італійський художник доби пізнього італійського маньєризму.
Крістофоро Ронкаллі | ||||
---|---|---|---|---|
італ. Cristoforo Roncalli | ||||
портрет-гравюра Крістофоро Ронкаллі за малюнком Оттавіано Леоні 1623 р. | ||||
При народженні | італ. Cristoforo Roncalli | |||
Народження | 1553 Помаранче, провінція Піза, Тоскана | |||
Смерть | 1626 | |||
Рим | ||||
Національність | італієць | |||
Країна | Італія | |||
Діяльність | художник | |||
Напрямок | маньєризм | |||
Вплив | Мікеланджело, Франческо Сальвіаті, флорентійські маньєристи | |||
Твори | вівтарі, декоративні твори, фрески ораторії св. Хреста, в палаццо Колона та декількох інших в Римі | |||
Роботи в колекції | Штедель, Музей Прадо, Художній інститут Чикаго, Національна галерея Вікторії, Національний музей Швеції, Національна галерея Канади, Національний музей у Варшаві, Баварські державні колекції картин, Міннеаполіський інститут мистецтва, Musea Brugged і Музей Ґетті | |||
| ||||
Крістофоро Ронкаллі у Вікісховищі | ||||
Життєпис
ред.- Народився в містечку Помаранче неподалік від Пізи.
- Художню освіту опановував у місті Флоренція.
- 1575 року перебрався на працю у місто Сієна. Серед творів цього періоду вівтар «Мадонна з немовлям, святими Агатою та Антонієм Падуанським»
- 1582 року він покинув Сієну і перебрався на працю у папський Рим. Першою важливою роботою в столиці папської дердави були дві фрески в ораторії Св. Хреста в церкві Сан-Марчелло-аль-Корсо. Фрески в Сан-Марчелло, як і фрески в приватних каплицях були цілком в стилістиці пізнього італійського маньєризму.
- Наприкінці 16 століття в картинах для церков Крістофоро Ронкаллі надавав більше уваги реалістичним деталям та драматичному освітленню.
- 1600 рік папа риський зробив роком ювілею, тому очікували хвилю паломників і нових грошей, а храми міста ремонтували і рикрашали фресками. До урочистостей у Римі Крістофоро Ронкаллі створив фреску «Хрещення імператора Константина», можливо кращу серед його творів для католицької церкви. Керівником фрескових циклів і їх програм був художник Кавалер д'Арпіно.
- В останні роки життя Крістофоро Ронкаллі працював над фресками для приміщення нової скарбниці в Лорето.
Обрані твори (галерея)
ред.-
Крістофоро Ронкаллі. «Свята Родина з Іваном Хрестителем»
-
Крістофоро Ронкаллі. «Воскресіння Господнє»
-
Крістофоро Ронкаллі. «Товій перед янголом»
-
Крістофоро Ронкаллі. «Янголи перед Творцом»
Фрески палацу Колонна, Рим
ред.Художники-фрескісти Італії з давніх-давен працювали не тільки на створенням фресок для храмів, ними вони декорували і палаци князів і вельмож. В добу відродження коло замовників фресок для світських споруд збільшилось. Унікальний цикл фресок зі знаками зодіаку був створений у палаці Скіфанойя у місті Ферара. Легендою стануть світські фрески пензля Андреа Мантенья в місті Мантуя (Фреска в Камері дельї Спозі. 1474 р.). Школою для художників Італії на століття стануть світські фрески в палаццо Фарнезіна в Римі пензля Рафаеля Санті. Так, в 16 столітті декоративні фрески у власному будинку створив для себе Джорджо Вазарі в місті Ареццо.
Крістофоро Ронкаллі ще в роки праці в місті Сієна отримав замову на створення фресок в палаццо Бінді Сергарді (тема за твором «Метаморфзи» Овідія).
Розкішні, безсюжетні фрески на стелі апартементів принцеси Ізабелли були створені Крістофоро Ронкаллі в палаці Колонна. В них панувала симетрія і рідкісна колористична гама. Зовнішньо фрески нагадували арабський килим з його різноманітними кольоровими смугами. Але фрески роботи К. Ронкаллі з помічниками були помітним кроком уперед в опануванні орнаментальної стихії і творчої переробки гротеску як орнаментального італійського типу.
Див. також
ред.Посилання
ред.Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Крістофоро Ронкаллі
Джерела
ред.- Виппер Б. Р., Борьба течений в итальянском искусстве XVI века (1520—1590), М., 1956;
- «Macerata e il suo territorio: la Pittura» di Giuseppe Vitalini Sacconi
- Romano Cordella, «Norcia e territorio».
- Ernst Gombrich — Dizionario della Pittura e dei Pittori — Einaudi Editore (1997)