Вікіпедія

Ударно-кременевий замок

(Перенаправлено з Кремнієвий замок)

Ударно-кремінний замок (кременево-ударний, кременевий) — пристрій для запалення порохового заряду у вогнепальній зброї, в якому сніп іскор для запалення порохового заряду може бути отриманий шляхом одноразового удару кременю по кресалу. Зброя, в якій використано замок такого типу, також називається кременевою.

Ударно-кременевий замок
Зображення
CMNS: Ударно-кременевий замок у Вікісховищі

Будова ред.

Запалювання пороху в кремневому замку здійснюється від іскри, викресаної підпружиненим курком з затиснутим в ньому шматочком кременю, гостро заточеним з переднього кінця. Кремінь висікає іскру, вдарившись об рифлену сталеву пластину (кресало). Іскра запалює невелику кількість пороху, поміщену на полиці, через запалювальний отвір в стволі полум'я досягає основного порохового заряду і здійснюється постріл.

Історія ред.

 
Курок на запобіжному зводі

Ударний кременевий замок з'явився практично одночасно з колісцевим — не пізніше початку XVI ст., імовірно, на Близькому Сході. У Європі він став відомий раніше всього в Іспанії. Ударний замок, незважаючи на його переваги, витіснив ґнотовий і колісцевий механізми тільки в першій третині XVII ст., а потім повсюдно використовувався протягом двох століть, до появи капсульних систем і унітарних патронів.

 
Внутрішня сторона замкової дошки. Курок спущений, полиця відкрита

Кінематика і технологія ударного замка значно складніша, ніж ґнотового і колісцевого. Ударний спосіб отримання іскри потребував набагато сильнішої бойової пружини, ніж в ґнотового замка, відповідно збільшилися навантаження на інші деталі механізму. Підвищилися вимоги до матеріалу і термообробки кресала, тому що з ним взаємодіяв твердий кремінь, а не порівняно м'який пірит, як у колісцевих замках. Виявилося дуже непросто знайти потрібну форму кресала, щоб кремінь зустрічався з ним в потрібній точці під оптимальним кутом і тесав досить сильний сніп іскор у потрібному напрямку. Спущений курок не повинен бити по полиці, щоб не струсити з неї запалювальний порох. Поки не було вирішено всі ці проблеми, ударний замок не мав вирішальних переваг перед старими системами. Так, у 1620 році в Швеції ввели найпростіший варіант ударного замка для піхотних мушкетів, але дуже скоро відмовилися від цієї модернізації і повернулися до ґнотового запалювання: відсоток осічок виявився недопустимо високим.

 
Кременевий замок у дії

Ударно-кременевий замок, поки його не вдосконалили, щоб він став придатним для масової армії, застосовували в основному в мисливській зброї. Курок кременевого замка можна було не тримати постійно на зводі; кременева зброя не відлякувала здобич димом та палаючим ґнотом. Недоліки ж на полюванні були не такі істотні, як на полі бою. Через технологічні особливості кременевого замка його впровадження в різних регіонах (і навіть конструктивні особливості) залежало від наявних в даній місцевості ресурсів: наявності запасів кременю, складу місцевих залізних руд (не всякий метал підходив для бойових пружин і кресал), дефіциту конопель і селітри, необхідних для ґнотів.

 
Зроблено постріл

За конструктивними особливостями розрізняють дві основні гілки розвитку ранніх ударно-кременевих замків. Умовно їх називають середземноморським і балтійським. Замки середземноморської школи, поширені в Іспанії, Італії, на Балканах, в Малій Азії, на Близькому Сході і на півночі Африки, відрізняються компактністю і разом з тим масивністю деталей. Деталі балтійських замків більш тонкі і витягнуті в довжину, що визначало габарити всього механізму. Ця школа розвивалася на територіях німецьких і слов'янських держав, Скандинавії, Нідерландів. Обидві школи породили безліч варіантів і різновидів механізму. У найранніших конструкціях кришку полиці потрібно було перед пострілом відкривати рукою, потім в балтійських системах (шнапханах) з'явився досить складний механізм автоматичного відкривання полиці при спуску курка, як у ґнотових і колісцевих замках. Бойова пружина спочатку розташовувалася на зовнішній стороні замкової дошки (це найпростіше конструктивно), пізніше її почали ставити на внутрішню сторону; довелося ускладнити спусковий механізм, зате пружину захистили від ударів і вологи тощо. У самих ранніх іспанських замках була реалізована проста і логічна ідея об'єднати кресало і кришку в одну деталь (пізніше її назвали «батареєю»), але голландські та німецькі майстри в середині XVI ст. від неї чомусь відмовилися.

У 1610 французький зброяр з Лізьє (Нормандія) Марен Ле Буржуа (1550—1634), об'єднавши найкращі риси середземноморських і балтійських зразків, створив французький (батарейний) замок, який і поширився по всьому світу на наступні три сторіччя, як основний механізм ручної вогнепальної зброї.

Кременевий замок не було потрібно заводити ключем, як колісцевий, він був простіше і більш технологічний, отже — дешевший. Кремінь зношувався набагато менше, ніж пірит, і міняти його доводилося рідше. За рахунок полегшення процесу заряджання рушниці скорострільність збільшилася до 2-3 пострілів в хвилину і більше. Прусська піхота XVII століття могла робити близько 5 пострілів в хвилину, а окремі стрільці і 7 пострілів при 6 заряджаннях[1]. Це досягалося додатковими удосконаленнями замка і рушниці, і тривалим навчанням солдат.

У той же час ударно-кременевий замок був схильний до частих осічок і тому вимагав уваги і догляду. Звичайні причини осічки — стертий або погано закріплений кремінь, зношене кресало, забитий нагаром запалювальний отвір. Запалювальний порох на полиці хоч і був захищений підпружиненою кришкою, але все ж з часом зволожувався і приходив у непридатність. Тому тримати зброю в зарядженому стані довгий час було не можна, порох на полиці необхідно було періодично міняти.[К 1] При цьому навіть справний замок міг давати до 15 осічок на 100 пострілів[К 2]. Стрілець відміряв запалювальний порох на око, і тому міг помилитися і насипати менше або більше, ніж потрібно. Якщо до того ж порох на полицю доводилося відсипати з готового відважування (патрона), то і основний заряд виходив різним від пострілу до пострілу, і точності стрільби це не покращувало. При пострілі над полицею утворювалася щільна хмара порохового диму, яка на час закривала стрільцю огляд.

На українських територіях рушниці з кременевими замками називалися кресами і флинтами[2][3].

Рушниці і пістолети з кременевими замками панували на полях битв до першої чверті XIX століття включно. У даний час в багатьох країнах популярне полювання з однозарядними кременевими рушницями (точніше — їх сучасними репліками) і розважальна стрільба з них.

Поводження ред.

Щоб підготувати кременевий замок до пострілу, стрілець повинен (зарядивши власне зброю, тобто забивши до ствола пороховий заряд і кулю):

  • поставити курок на запобіжний звід;
  • відкрити кришку полиці;
  • якщо потрібно, прочистити запалювальний отвір;
  • насипати на полицю невелику порцію пороху;
  • закрити кришку;
  • поставити курок на бойовий звід[К 3]
  •  
    Кременевий замок: курок спущений, полиця відкрита.
  •  
    Курок на запобіжному зводі, полиця заряджена.
  •  
    Курок на бойовому зводі. Замок готовий до стрільби.
 
Будова французького замка

1 — курок

2 — курковий гвинт

3 — верхня губа курка

4 — кремінь

5 — кришка (кресало)

6 — полиця

7 — підкресальна пружина

Повний цикл заряджання та стрільби з дульнозарядного мушкета з кременевим замком ред.

  •  
    Розірвати зубами паперовий набій (у російській армії існувала команда «скуси патрон») і висипати трошки пороху (запалювальну порцію) на полицю. Потім поставити курок на запобіжний звід (що дуже важливо, оскільки передчасний постріл здатний спричинити тяжку травму стрільцю), закривають кришку полиці.
  •  
    Більшу частину пороху висипати в ствол, опустити в ствол кулю з паперовою оболонкою, що використовується як пиж.
  •  
    Ущільнити заряд шомполом. Для підвищення швидкострільності в бойових умовах іноді мусили обходитися без шомпола і досилати кулю ударом приклада о землю (на шкоду точності).
  •  
    Поставити курок на бойовий звід.
  •  
    Здійснити постріл.

Коментарі ред.

  1. ↑ «…Зверобой взял оружие из рук приятеля и взвел курок. На полке был порох, затвердевший, как шлак, под действием времени, сырости и давления… Это открытие озадачило индейца, который привык ежедневно обновлять затравку своего ружья и тщательно осматривать его. — Белые люди очень небрежны, — сказал Зверобой, покачивая головой…» — Фенимор Купер, «Зверобой, или Первая тропа войны», 1841
  2. ↑ Характерну сцену див. у М. Ю. Лермонтова в «Герої нашого часу», розділ «Фаталіст». Осічка пістолета в руках Вулича сприймаєтся навколишніми, як не дуже ймовірна, але цілком звичайна подія.
  3. ↑ Технічно точний опис процесу дав О. С. Пушкін у XXIX строфі VI розділу «Євгенія Онєгіна» (див. Лотман Ю. М. Роман А. С. Пушкина «Евгений Онегин». Комментарий. — Л.:Просвещение, 1983, с. 304—305):

    От пістолети заблищали,
    Гримить об шомпол молоток.
    Дві кулі у стволи загнали,
    І цокнув зведений курок.
    От на полицю сіруватий
    Посипавсь порох — і зубчатий,
    Надійний кремінь звівся знов. (переклад М. Т. Рильського)[4]

    Тут «цокнув зведений курок…» — постановка на напівзвід; «…звівся знов» — на бойовий звід.

Примітки ред.

  1. ↑ Фузилирование.
  2. ↑ Кріс // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  3. ↑ Флинта // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  4. ↑ VI розділ, X-XLIII строфи

Література ред.

  • Фёдоров В. Эволюция стрелкового оружия. Часть I. Развитие ручного огнестрельного оружия от заряжания с дула и кремнёвого замка до магазинных винтовок. — М.:Государственное военное издательство Наркомата обороны Союза ССР, 1938
  • Жук А. Б. Энциклопедия стрелкового оружия. — М.: Воениздат, 1998.
  • Маковская Л. К. Ручное огнестрельное оружие русской армии конца XIV—XVIII веков. Определитель. М.:Военное издательство, 1992 [1]
  • Бехайм В. Энциклопедия оружия. Руководство по оружиеведению. Оружейное дело в его историческом развитии от начала средних веков до конца XVIII в. — Leipzig, 1890. — С.-Пб.: АО «Санкт-Петербург оркестр», 1995. [2]
  • Милчев М. Системы воспламенения стрелкового оружия. Часть V.//«Ружье», № 3, 2011, с. 54-60

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ударно-кременевий_замок&oldid=39573634