Коровін Костянтин Олексійович

російський художник
(Перенаправлено з Костянтин Коровін)

Костянтин Олексійович Коро́він (рос. Константин Алексеевич Коровин; 23 листопада (5 грудня) 1861(18611205), Москва — 11 вересня 1939, Париж) — російський художник, колорист. Малював портрети, натюрморти, відоміший як пейзажист і театральний художник, сценограф.

Костянтин Коровін
рос. Константин Коровин
Коровін Костянтин, портрет пензля В. Сєрова (1891)
При народженніКостянтин Олексійович Коровін
Народження23 листопада (5 грудня) 1861(1861-12-05)
Москва, Російська імперія[1]
Смерть11 вересня 1939(1939-09-11) (77 років)
 Париж, Франція[1]
ПохованняСент-Женев'єв-де-Буа
Національністьросіянин
Країна Російська імперія
Жанрпейзаж, натюрморт, портрет
НавчанняМосковське училище живопису, скульптури і архітектури
Діяльністьхудожник, театральний дизайнер, сценограф
Напрямокімпресіонізм
ВчительСаврасов Олексій Кіндратович
Відомі учніЛеопольд Сюрваж, Коленда Віктор Костянтиновичd, Рудольф Кронбергсd, Майковський Іполит Данилович, Машков Ілля Іванович[2] і Коновський Петро Сергійович
Творипейзаж, натюрморт, портрет
Брати, сестриКоровін Сергій Олексійовичd[3]
Роботи в колекціїФінська національна галерея, Державний історичний музей, Третьяковська галерея, Національний музей у Варшаві, Ермітаж, Братиславська міська галереяd, Національна галерея Вірменії, Музей д'Орсе, Російський музей, Singer Larend, Ашмолеан музей, Єкатеринбурзький музей образотворчих мистецтв і Естонський художній музей
Нагороди
орден Святого Станіслава III ступеня Кавалер ордена Почесного легіону

CMNS: Коровін Костянтин Олексійович у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

Ранішні роки

ред.

Походить з родини купця, народився в Москві. Батько (купець) мав університетську освіту, а його мати походила з дворян Волкових. В 14 років Костянтина віддали в Московське училище живопису, скульптури і архітектури. Навчання розпочав на архітектурному відділенні, як і Головін Олександр Якович. І як Головін, перейшов на відділення живопису. Вчителем Коровіна був Саврасов Олексій Кіндратович. Але колористичне обдарування Коровіна було значно більшим за обдарування Саврасова і багатьох вчителів училища.

Розчарування в Петербурзькій академії мистецтв

ред.

Аби продовжити навчання, Коровін їде до Петербурга. В Академії мистецтв Коровін розчарувався занадто швидко і через три місяці покинув її. Після волі в Москві навчання в офіціозній і консервативній Академії ні в чому не підходило художнику.

Подорожі Коровіна

ред.

Досить легкий на підйом, Коровін здійснив декілька подорожей, серед яких подорож в Іспанію, Францію, на північ Російської імперії (разом з художником Серовим Валентином у 1888 та 1894 роках). З подорожей він привіз декілька незвичних за тематикою пейзажів і картин.

Колористичний дар

ред.
 
Портрет хористки. 1887, Третьяковська галерея

Генерація московських художників після Саврасова, Маковського, Прянішнікова дивувала вже вчителів відсутністю приязні до соціальної тематики, критичного реалізму і значним колористичним обдаруванням. Найменше колористичні здібності виявив Серов Валентин. Але вони компенсувались тонкими гармоніями і цікавими сюжетами. В повному обсязі колористичні здібності виявили в своїх творах Левітан, Костянтин Коровін і Олександр Головін. Дуже швидко змінилася і техніка Коровіна, котрий міг працювати надзвичайно широкими пензлями без втрат для образності картини. В добу його перебування в садибі Абрамцево Савва Мамонтов лякав інших художників колористично сміливою картиною Коровіна «Портрет хористки», видаючи її за твір якогось іспанця. Особливо сильно колористичні здібності Коровіна виявилися в натюрмортах і в пейзажах.

Натюрморти

ред.

Коровін — дизайнер інтер'єру

ред.

Коровін спробував свої сили як дизайнер інтер'єру. У 1903 році в Петербурзі відбулася виставка «Сучасне мистецтво», що організував князь Сергій Щербатов, історик за фахом і художник-аматор. Разом з однодумцем В. В. фон Мекком вони залучили до участі в виставці Бакста, Грабаря, Бенуа, Врубеля, Головіна. Кожному з майстрів доручили розробити якийсь інтер'єр, декор стін і меблі. Коровін розробив інтер'єр Диванної кімнати (чи кімнати для чаювання). Художник декорував стіни текстилем жовтого кольору, на тлі якого було рясно вишите кленове листя. Текстиль Коровін розмежував простими рамами без оздоб з сіро-зеленого дуба. Кімната в цілому мала вигляд альтанки, через тонкі колони якої добре видно рясне зелене листя кленів. Вздовж стін розташував довгий, м'який диван. Як драперія слугувало зелене сукно з вишитими синіми квітами. Для чаювання слугували невеликі столи з того ж сіро-зеленого дуба. Поряд з блідими фарбами будуара роботи Бакста Диванна кімната дивувала затишком і своєрідним рішенням. Інтер'єр Коровіна мав найбільший успіх на виставці 1903 року. Збереглися і його фото.

Пейзажі

ред.

Коровін часто звертався до створення пейзажів. Його натхнення приваблювали як стримані сірі кольори Фінляндії чи Середньої Росії, так і яскраві барви курорту в Гурзуфі, Ялті, проблеми штучного освітлення в Парижі.

Родина

ред.
 
Китайські паперові ліхтарики (картина).

Коровін довго не одружувався. А коли узяв шлюб, родина була невдалою, бо художник не був дісциплінованим і не міг обмежувати себе. Дружина хворіла на туберкульоз. Мав сина Олексія, який був інвалідом.

Вважають, що дружина художника (Анна Фідлер), була головною моделлю для твору художника Китайські паперові ліхтарики.

Коровін і література

ред.
 
Сєров Валентин Олександрович, «К. Коровін на березі річки», 1905 р.

Коровін був змалку завзятим читачем і добре знав твори Пушкіна, Шекспіра, Лермонтова. Вже працюючи художником в Імператорських театрах, Коровін встигав перечитувати багатьох письменників, хоча чомусь сильно це приховував. Цікавість до сучасної літератури Коровіна підживлювало і особисте знайомство художника з Горьким, Чеховим, Мельниковим-Печерським,Буніним, Купріним та ін. Саме Коровін буде літературним редактором мемуарів Шаляпіна, чим здивував і Шаляпіна, і багатьох інших. Наприкінці життя він сам напише вже свої спогади. Їх надрукують лише в часи розвалу і зникнення СРСР, бо його як емігранта, в СРСР не друкували.

Частково зберігся і архів художника. В Росії залишилися переважно матеріали та картини до перевороту 1917 року. В роки відновлення капіталізму в Росії надійшло декілька робіт художника років еміграції. Ще 1914 в декораційному депо московського Малого театру, де зберігали декорації до вистав, сталася пожежа. Вона знищила твори багатьох театральних художників. Були серед них і декорації Костянтина Коровіна до вистави " Золотий півник ". Коровін відновив декорації у 1918. в надії на нові постановки. Вони відбулися у Франції у 1937, де мешкав Коровін останні роки життя і де залишились і самі декорації. У 1986 їх і придбав на аукціоні меценат Олександр Ляпін, що передав їх у Театральний музей імені Бахрушина.

Сценограф Коровін

ред.

Ця сторінка життя художника недостатньо відома. Як театральний художник, Коровін розпочинав у Савви Мамонтова. Після цього отримав замову на роботу в московські Імператорські театри, яка проходила важко, в атмосфері протидії і спротиву. Але Коровін мав цікаві замови на декорації в Москві, Китайському театрі Царського Села, в Петербурзі, в Маріїнському театрі і працював там. Адже Приватна опера Мамонтова перестала існувати після його вимушеного банкрутства і продажу з аукціону усього майна.

Еміграція

ред.

В царській Росії художник досяг визнання і заможності. Але експансивний характер художника і його витівки створили йому авторитет людини з богеми. Мала місце і аполітичність художника. Він ніяк не міг пристосуватися до надзвичайно різких суспільних змін після 1917 року і емігрував за кордон у 1923 р. Попереду були 16 років еміграції, хвороби і злиднів, бо він не став комерсантом і не міг сам продавати свої твори. Коровін помер в Парижі сильно збіднілим.

Див. також

ред.

Примітки

ред.

Джерела

ред.
  • Головин, А. Я. Встречи и впечатления. Письма. Воспоминания о Головине. /Сост. и комм. А. Г. Мовшенсона; вступит.статья Ф. Я. Сыркиной. Л., М., 1960
  • Коган Д. Константин Коровин. М., 1964
  • Комаровская, Надежда Ивановна. О Константине Коровине. Л., 1961
  • Константин Коровин вспоминает… Составители И. С. Зильберштейн, В. А. Самков, М., «Изобразительное искусство», 1990, издание 2-е, дополненное.

Посилання

ред.