Сєров Валентин Олександрович

(Перенаправлено з Серов Валентин)

Валенти́н Олекса́ндрович Сєро́в (рос. Валентин Олександрович Серов; нар. 7 (19) січня 1865(18650119), Петербург, Російська імперіяпом. 22 листопада (5 грудня) 1911, Москва, Російська імперія) — російський художник кінця 19 — початку 20 ст., представник російської гілки імпресіонізму. Малював портрети, побутові картини, пейзажі. Зробив спроби в стінопису. Надзвичайно обдарований художник-графік.

Сєров Валентин Олександрович
рос. Валентин Серов
Serov Self.jpg
Народився 7 (19) січня 1865[1][2][…]
Санкт-Петербург, Російська імперія[4]
Помер 5 грудня 1911(1911-12-05)[2][1][…] (46 років)
Москва, Російська імперія[4]
Поховання Новодівочий цвинтар
Громадянство
(підданство)
Flag of Russia.svg Російська імперія
Діяльність художник, педагог
Галузь портрет
Alma mater Петербурзька академія мистецтв
Відомі учні Шевченко Олександр Васильович, Ніна Яківна Єфимоваd і Віктор Колендаd
Знання мов російська[6]
Заклад Московське училище живопису, ліплення і зодчества
Напрямок Імпресіонізм
Жанр портретний живописd і портрет
Magnum opus Викрадення Європи, Мадам Львоваd і Дівчина з персикамиd
Батько Олександр Миколайович Сєров
Мати Валентина Семенівна Сєроваd

ЖиттєписРедагувати

Народився в артистичній родині. Мати була піаністкою, батько — композитором. Як і в багатьох артистичних родинах, дитина була покинута. Підлітка пам'ятають похмурим, мовчазним, малоконтактним. Про невеселе дитинство та юність майбутнього художника свідчать і його ранішні графічні автопортрети, яких він зробив декілька[7].

У 1880 вступив до Імператорської Академії мистецтв. Головним наставником в академії був П. П. Чистяков, другорядний художник, але цікавий педагог. Саме у нього навчався і Врубель.

У 1884 залишив Академію та почав працювати самостійно.

Рано перетворився на видатного художника. Пройшовши могутню художню школу у Іллі Рєпіна, доброго малювальника, він вдосконалював мистецтво малювання усе життя. Він з тих, чиї малюнки дорівнюють картинам олійними фарбами і мають окрему мистецьку вартість.

Пізніше з віртуозною легкістю виконуватиме замови на театральні афіші, що стали новим словом в російському мистецтві, як новим словом в мистецтві Франції стали афіші Тулуз-Лотрека (1864-1901).

В класичній гімназії закінчив лише три класи і покинув її. Художнє навчання почав у 1878 у Іллі Репіна, в родині якого і жив 2 роки. Рєпін брав з собою підлітка на відвідини в різні родини, в тому числі в палац мільйонера Сави Мамонтова (1841-1918), відомого мецената і покровителя оперних співаків і художників. Відвідували Рєпін і Сєров і садибу Абрамцево, що належала родині Мамонтових. Молодь брала участь у домашніх виставах. Окрім вистав, Сєров малював. Саме в садибі Абрамцево він напише перші значні твори — «Дівчина, осяяна сонцем» та «Дівчина з персиками», 1887.

ГалереяРедагувати

СамопортретиРедагувати

ЗамальовкиРедагувати

ПейзажіРедагувати

Жіночі портретиРедагувати

Стародавня Греція і СєровРедагувати

Сєров повернувся з подорожі до Греції у 1907. Формально уславлений на той час художник їздив на натуру, тобто хотів побачити реальні грецькі краєвиди, грецькі камені і рослини, залишки античних міст. Його запросили зробити панно в новобудованому Музеї красних мистецтв в Москві(по зміні назви став Музей образотворчих мистецтв імені Пушкіна). Панно призначалося для створення відповідної атмосфери Відділу античних відливків скульптури.

В цей час набули міцності процеси перегляду мистецтва Стародавньої Греці. Митці різних країн жадібно вивчали твори різних періодів історії Греції і відтворювали імпульси призабутих епох в своїх творах(античні теми у Пікассо, Івана Мештровича, пізніше у Антуана Бурделя, Арістида Майоля тощо). Сєров, що відвідував Париж, добре знав про ці пошуки і сам робив спроби розкрити імпульси, що йшли від контактів культур Сходу і Заходу, від періферії і столиці, архаїчного і сучасного.

Античність Сєрова надзвичайно наближена до реальності і навіть побутовості. В картині «Одісей і Навзікая» мотив античного оповідання трактований з незвичною простотою і без жодних слідів академізму, що монополізував античність на той час. Навзікая править колісницею, а він поспіша за нею, наскоро замотавшись у одяг, що та йому дарувала. Зближені тони картини малюють реальне узбережжя. І лише хмари, осяяні сонцем, дивують як свято порятунку героя.

Шедевром стало полотно «Викрадення Європи». Сєров звернувся до техніки гуаші, що нагадувала фреску. Було зроблено декілька варіантів композиції, бо Сєров намагався зробити максимально лаконічну композицію. Це йому вдалося, і він відтворить сюжет ще і в скульптурі (теракота, 1910 рік)[8].

Головні твориРедагувати

В творчому доробку майстра важко виділити головні і неголовні твори. Він натхненно і завзято брався до всякої роботи і тому значно збільшив кількість шедеврів мистецтва.

Див. такожРедагувати

ДжерелаРедагувати

  • Валентин Серов в переписке, в документах, интерью, Т 1, Л, «Художник РСФСР», 1985 (рос)
  • И. Э. Грабарь, «Валентин Александрович Серов. Жизнь и творчество», М, «Искусство», 1965 (рос)
  • М. М. Алленов, «Античность в европейской живописи 15-20 вв.», М, 1982 (рос)
  • С. П. Яремич."Серов. Рисунки", Л, 1936 (рос)
  • Н.Радлов «От Репина до Григорьева», Пг, 1923 (рос)
  • «Панорама искусств»,М, 1979, (рос)
  • сборник «Античность и современность», М, 1972 (рос)
  • сб. «Русская литература и зарубежное искусство», Л, 1986 (рос)

ПриміткиРедагувати

  1. а б SNAC — 2010.
  2. а б Find a Grave — 1995.
  3. Delarge J. Le DelargeParis: Gründ, Jean-Pierre Delarge, 2001. — ISBN 978-2-7000-3055-6
  4. а б Серов Валентин Александрович // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  5. Internet Speculative Fiction Database — 1995.
  6. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  7. журнал «Искусство», июнь, 1990
  8. ж «Искусство», июнь. 1990, статья «Поиски монументального в творчестве В.Серова»
  9. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York : Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3.

ПосиланняРедагувати